Уроки доброты в рассказе Распутина "уроки французского" меня много чему научили.
Лидия Михайловна старалась ученику всеми Она отправляла посылки с едой, приглашала к себе в дом и угощала ужином, но мальчик не принял её Будучи довольно скромным, мальчишка не считал правильным принимать "подачки". Следующим уроком доброты является то, что нужно уметь принимать если ты сильно в этом нуждаешься. Но какими бы учитель не пыталась накормить ученика, тот не соглашался и возвращал все обратно.
Пойдя на риск, Лидия Михайловна предложила пятикласснику игру на деньги. Она поддавалась ему, чтобы он смогу выиграть деньги и купить молока. Однажды директор застукал их в кабинете за очередной игрой и учительница спокойно призналась во всем. Вскоре она вернулась в родной город, но о мальчике не забыла, как и он о ней. Женщина отправила мальчику огромную посылку, в ней лежали макаронны и яблоки, которые ребенок видел только на картинах.
Мальчик же, запомнил свою учительницу французского и классную руководительницу на всю жизнь. Проявления доброты Лидии Михайловны в его сторону стали бесценными для мальчика. Учитель стал воплощением гуманного человека. Произведение " Уроки французского" доказывает доброту некоторых людей, дает надежду, что гуманные люди ещё существуют. Главная мысль рассказа:нужно другим, когда они в этом нуждаются и верить в то, что тебе и не оставят одного в трудную минуту.
Я народилася на українській землі, живу в Україні і сподіваюся, що буду жити тут все своє життя. Отут живуть люди, яких я люблю. Отут моя родина, мої друзі, могили моїх близьких. Україна — моя Батьківщина. І я її люблю, погану або гарну, злиденну або багату. Нехай не зовсім гладко в неї ідуть справи, але вона в мене єдина, іншої такої країни немає. І не буде.
Хтось скаже : «Ну так, зараз модно освідчуватися в любові до всієї України в цілому». А я нікому і не освідчуюся. Скажу відверто, що мені багато чого не подобається: і на естраді, і в сучасних книгах, зарозумілість українських націоналістів, готових усіх у світі поділяти на «наших» і «не наших». І взагалі думаю, що нерозумно вважати, наприклад, українські ромашки кращими від російських. Мені все рівно, хто з оточуючих мене людей українець, а хто — ні. Адже ми живемо в одній країні, ходимо по одній землі, ласуємо морозивом фабрики «Хладопром», радіємо перемогам братів Кличків, дивимося «Роксолану» і «Залу чекання». Я ніколи не замислювалася над тим, чи можна вважати мене патріоткою. Я просто люблю Україну. Можливо, коли-небудь мені захочеться виїхати звідси або навіть доведеться це зробити — усяке може статися. І, можливо, мені сподобається інша країна. Але там не буде моїх друзів, моїх батьків, моїх улюблених мультфільмів про козаків, повісті «Кайдашева сім'я» Нечуя-Левицького і маминих вареників з полуницями, ще багато чого, з чим у мене зв'язане поняття «Батьківщина». Хоча й далеко від України можна знайти нових друзів, створити уже власну родину, полюбити інші мультфільми, купити де-небудь том Нечуя-Левицького, а вареники з полуницями можна навчитися готувати і самій... Стоп, а як же Хрещатик? А як же архітектурний заповідник у Львові? А як же Сіверський Донець? А Карпати? Де б я не побувала, які б місця мене не зачарували, я все рівно буду хотіти ходити з друзями на пікнік у наш звичайний бір, а загоряти — у селі на річці.
Я дуже хочу побачити Італію і Францію. Хочу з'їздити до Австралії і Америки. Мрію відвідати Бразилію, Канаду і Нову Зеландію. Із задоволенням подорожувала б, я не люблю сидіти на місці. Можливо, де-небудь я б затрималася, десь ні. Але упевнена, що з будь-якої країни світу, як би там не було гарно, я б повернулася додому, до своєї України. Тут мене чекають. Тут усе моє життя. Іншої Батьківщини мені не треба.
Уроки доброты в рассказе Распутина "уроки французского" меня много чему научили.
Лидия Михайловна старалась ученику всеми Она отправляла посылки с едой, приглашала к себе в дом и угощала ужином, но мальчик не принял её Будучи довольно скромным, мальчишка не считал правильным принимать "подачки". Следующим уроком доброты является то, что нужно уметь принимать если ты сильно в этом нуждаешься. Но какими бы учитель не пыталась накормить ученика, тот не соглашался и возвращал все обратно.
Пойдя на риск, Лидия Михайловна предложила пятикласснику игру на деньги. Она поддавалась ему, чтобы он смогу выиграть деньги и купить молока. Однажды директор застукал их в кабинете за очередной игрой и учительница спокойно призналась во всем. Вскоре она вернулась в родной город, но о мальчике не забыла, как и он о ней. Женщина отправила мальчику огромную посылку, в ней лежали макаронны и яблоки, которые ребенок видел только на картинах.
Мальчик же, запомнил свою учительницу французского и классную руководительницу на всю жизнь. Проявления доброты Лидии Михайловны в его сторону стали бесценными для мальчика. Учитель стал воплощением гуманного человека. Произведение " Уроки французского" доказывает доброту некоторых людей, дает надежду, что гуманные люди ещё существуют. Главная мысль рассказа:нужно другим, когда они в этом нуждаются и верить в то, что тебе и не оставят одного в трудную минуту.
Хтось скаже : «Ну так, зараз модно освідчуватися в любові до всієї України в цілому». А я нікому і не освідчуюся. Скажу відверто, що мені багато чого не подобається: і на естраді, і в сучасних книгах, зарозумілість українських націоналістів, готових усіх у світі поділяти на «наших» і «не наших». І взагалі думаю, що нерозумно вважати, наприклад, українські ромашки кращими від російських. Мені все рівно, хто з оточуючих мене людей українець, а хто — ні. Адже ми живемо в одній країні, ходимо по одній землі, ласуємо морозивом фабрики «Хладопром», радіємо перемогам братів Кличків, дивимося «Роксолану» і «Залу чекання». Я ніколи не замислювалася над тим, чи можна вважати мене патріоткою. Я просто люблю Україну. Можливо, коли-небудь мені захочеться виїхати звідси або навіть доведеться це зробити — усяке може статися. І, можливо, мені сподобається інша країна. Але там не буде моїх друзів, моїх батьків, моїх улюблених мультфільмів про козаків, повісті «Кайдашева сім'я» Нечуя-Левицького і маминих вареників з полуницями, ще багато чого, з чим у мене зв'язане поняття «Батьківщина». Хоча й далеко від України можна знайти нових друзів, створити уже власну родину, полюбити інші мультфільми, купити де-небудь том Нечуя-Левицького, а вареники з полуницями можна навчитися готувати і самій... Стоп, а як же Хрещатик? А як же архітектурний заповідник у Львові? А як же Сіверський Донець? А Карпати? Де б я не побувала, які б місця мене не зачарували, я все рівно буду хотіти ходити з друзями на пікнік у наш звичайний бір, а загоряти — у селі на річці.
Я дуже хочу побачити Італію і Францію. Хочу з'їздити до Австралії і Америки. Мрію відвідати Бразилію, Канаду і Нову Зеландію. Із задоволенням подорожувала б, я не люблю сидіти на місці. Можливо, де-небудь я б затрималася, десь ні. Але упевнена, що з будь-якої країни світу, як би там не було гарно, я б повернулася додому, до своєї України. Тут мене чекають. Тут усе моє життя. Іншої Батьківщини мені не треба.