антична література вабила і вабить до себе високими гуманістичними ідеалами, героїзмом, красою слова, вишуканістю форми. вона - вічне цілюще, життєдайне джерело, певною мірою норма і приклад - еталон прекрасного, животворна сила, яка, будучи творчо засвоєна на національному грунті, завжди і нам будувати культуру сучасну і прийдешню. література є відображенням людського життя. появившись, вона в свою чергу діє в тому чи іншому напрямку на життя народу. отже, щоб зрозуміти античну літературу, необхідно знати і розуміти життя тих народів, які її створили. ці народи - древні греки і древні римлян.
Прочитавши оповідання, я чомусь відразу замислився про те, як вчинив би на місці Білла. Думаю, що не зміг би кинути друга в біді. Для мене завжди були важливі люди, що оточують мене, а смерті я не дуже боюся. Можливо, я загинув би разом з другом. Але голод і тривалі позбавлення змінюють людину, тож я можу опинитися неправий щодо себе. Яке щастя, що на цю тему мені доводиться тільки міркувати!
Мене вразило в герої Джека Лондона те, як він відчайдушно боровся за життя. Йому доводилося відганяти від себе то ведмедя, то хворого хитромудрого вовка. Останній довго чекав на його смерть, бажаючи поласувати людським м’ясом. В останній сутичці з вовком золотошукач вийшов переможцем. Він сам перегриз вовку горло й навіть пив його кров, хоча це було болісно та противно. Але він терпів заради життя, бо його зігрівала надія.
На мою думку, саме завдяки силі свого духу старатель і врятувався — доля подарувала йому винагороду. Не дарма кажуть, що перемагають лише сильні духом.
Прочитавши оповідання, я чомусь відразу замислився про те, як вчинив би на місці Білла. Думаю, що не зміг би кинути друга в біді. Для мене завжди були важливі люди, що оточують мене, а смерті я не дуже боюся. Можливо, я загинув би разом з другом. Але голод і тривалі позбавлення змінюють людину, тож я можу опинитися неправий щодо себе. Яке щастя, що на цю тему мені доводиться тільки міркувати!
Мене вразило в герої Джека Лондона те, як він відчайдушно боровся за життя. Йому доводилося відганяти від себе то ведмедя, то хворого хитромудрого вовка. Останній довго чекав на його смерть, бажаючи поласувати людським м’ясом. В останній сутичці з вовком золотошукач вийшов переможцем. Він сам перегриз вовку горло й навіть пив його кров, хоча це було болісно та противно. Але він терпів заради життя, бо його зігрівала надія.
На мою думку, саме завдяки силі свого духу старатель і врятувався — доля подарувала йому винагороду. Не дарма кажуть, що перемагають лише сильні духом.