Рассказ Н.Носова "Затейники"-это забавная история о двух ребятах,испугавшихся собственной фантизии.Рассказчие-это главный герой,внешность его не описывается автором,но можно понять,что это обыкновенный,весёлый и дружелюбный мальчик,дошкольного возраста.Его подруга Валя-забавная и смешная девочка.Дети играли в "три поросёнка" и испугались.Им показалось,что кто-то схватил малыша за ногу.Трусишки выскочили в коридор и не могли зайти в комнату, вдруг там волк.Впечатлительные дети,с богатой фантазией и хорошим воспитанием,они растут на сказках,понимая,что добро всегда побеждает.
Антична культура - унікальне явище, яке дало загальнокультурні цінності буквально у всіх галузях духовної та матеріальної діяльності, а тому античність - це та частина духовного досвіду всього людства, і основа формування культур багатьох країн, особливо європейських. Античністю (від лат. Antiguus - «стародавній») прийнято вважати особливий період розвитку Стародавньої Греції та Риму, а також тих земель і народів, які перебували під їхнім культурним впливом. Хронологічні рамки цього культурно-історичного явища збігаються з часом існування самих античних держав з XI - IX ст. до нашої ери і до V століття нашої ери (з часу становлення античного суспільства в Греції до загибелі Римської імперії). Антична культура виникла в умовах рабовласництва, коли світогляд людини вкладалося в міфологічне мислення. Поштовхом для розвитку культури, особливо науки і мистецтва, стала наявність елементарних природничо-наукових знань та писемності; все це є особливо античної культури. У різні епохи античність надавала вплив на інші культури, тому невипадково до античності став виникати не тільки естетичний, але і науковий інтерес. Це мало місце і в Середньовіччя, і в епоху Відродження. В епоху Просвітництва, коли людство повернулося обличчям до науки, стали з'являтися наукові роботиприватних осіб, де узагальнювався досвід грецьких і римських відкриттів. У кінці XVIII - початку XIX століть античним спадщиною стали займатися вже держави (особливо європейські): розроблялися і фінансувалися цілі проекти по античних дослідженнях. Проводилися розкопки, організовувалися музеї, створювалися перші наукові праці про античну культуру, особливо мистецтві. Невпинне інтерес до питань античності, пронесений через XIX століття, зберігся і в столітті XX: і зараз триває всебічне вивчення античності. І все-таки до цих пір багато антіноведи вважають, що історія античної культури, зокрема мистецтва, ще не написана.
Рассказ Н.Носова "Затейники"-это забавная история о двух ребятах,испугавшихся собственной фантизии.Рассказчие-это главный герой,внешность его не описывается автором,но можно понять,что это обыкновенный,весёлый и дружелюбный мальчик,дошкольного возраста.Его подруга Валя-забавная и смешная девочка.Дети играли в "три поросёнка" и испугались.Им показалось,что кто-то схватил малыша за ногу.Трусишки выскочили в коридор и не могли зайти в комнату, вдруг там волк.Впечатлительные дети,с богатой фантазией и хорошим воспитанием,они растут на сказках,понимая,что добро всегда побеждает.
Античністю (від лат. Antiguus - «стародавній») прийнято вважати особливий період розвитку Стародавньої Греції та Риму, а також тих земель і народів, які перебували під їхнім культурним впливом. Хронологічні рамки цього культурно-історичного явища збігаються з часом існування самих античних держав з XI - IX ст. до нашої ери і до V століття нашої ери (з часу становлення античного суспільства в Греції до загибелі Римської імперії). Антична культура виникла в умовах рабовласництва, коли світогляд людини вкладалося в міфологічне мислення. Поштовхом для розвитку культури, особливо науки і мистецтва, стала наявність елементарних природничо-наукових знань та писемності; все це є особливо античної культури.
У різні епохи античність надавала вплив на інші культури, тому невипадково до античності став виникати не тільки естетичний, але і науковий інтерес. Це мало місце і в Середньовіччя, і в епоху Відродження. В епоху Просвітництва, коли людство повернулося обличчям до науки, стали з'являтися наукові роботиприватних осіб, де узагальнювався досвід грецьких і римських відкриттів. У кінці XVIII - початку XIX століть античним спадщиною стали займатися вже держави (особливо європейські): розроблялися і фінансувалися цілі проекти по античних дослідженнях. Проводилися розкопки, організовувалися музеї, створювалися перші наукові праці про античну культуру, особливо мистецтві. Невпинне інтерес до питань античності, пронесений через XIX століття, зберігся і в столітті XX: і зараз триває всебічне вивчення античності. І все-таки до цих пір багато антіноведи вважають, що історія античної культури, зокрема мистецтва, ще не написана.