Іліа́да (дав.-гр. Ἰλιάς, МФА: [iːliás]) — кіклічна поема, що налічує 24 пісні, які складаються з 15693 віршів. Авторство приписують Гомеру. Ця поема є найдавнішою зі збережених пам'яток грецької літератури. «Іліада» є переробкою й об'єднанням численних переказів Стародавньої Греції про подвиги давніх героїв.
ІліадаἸλιάς

Єлена та Паріс, червонофігурний кратер, анонімний Вазописець із Стокгольма 1999Жанркіклічна поемаАвторприписується ГомеруМовадавньогрецька моваНаписано8 ст. до н.е.Попередній твірКіпріїНаступний твірЕфіопіда і Posthomericad Цей твір у Вікісховищі Цей твір у Вікіцитатах
Разом з «Одіссеєю» має 8-й номер у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часівжурналу Ньюсвік[1].
Описано події десятого року облоги Трої(Іліона) об'єднаним військом грецьких вождів. Сказання про попередні події (викрадення Єлени Парісом, виступ греків (ахейців) під верховним начальством Агамемнона), постаті головних вождів (Агамемнон, Менелай, Ахілл, Одісей, Нестор, Діомед, Аякс, Ідоменей та ін., троянський цар Пріам, його сини Гектор, Паріс і т. д.), так само, як і результат війни (загибель Трої), заздалегідь в Іліаді є відомими. Іліада охоплює лише незначний проміжок часу — епізод з історії облоги Трої.
Текст «Іліади» зберігся у редакції олександрійських філологів, які розділили поему на 24 пісні у 3 ст. до н. е.: кількість пісень в «Іліаді» була пов'язана з кількістю літер у давньогрецькому алфавіті (24). Епічні оповіді, оброблені в «Іліаді», мають тривалу історію. Розкопки Шлімана в Трої виявили культуру, яка відповідає описам «Іліади» і датовану кінцем 2 тисячоліття до н. е. Дешифровані хетські написи також свідчать про існування могутньої ахейської держави в 13 столітті до н. е. і навіть містять низку імен, досі відомих лише з давньогрецького епосу.
В «Іліаді» зображуються соціальні відносини «гомерівського періоду», проте в ній збереглися також і рудименти мікенської доби. Наприклад, більшість персонажів «Іліади» з'явилися ще до грецьких богів, видозмінених у процесі схрещення місцевих культів із релігією Зевса — бога нових завойовників. За Узенером, у самому циклі сказань про взяття Трої («Священного Іліону») і наступному поверненні грецьких воїнів, можна побачити відлуння прадавніх міфів. Мотиви, що мають основне значення в побудові сюжету «Іліади», теж запозичені з інших сказань: «гнів Ахілла» — з епосу про гнів Мелеагра, а мотив розколу між Зевсом і Герою — із циклу міфів про Геракла.
Одним из главных героев комедии “Недоросль” Фонвизина является Простаков Митрофан Терентьевич, дворянский сын Простаковых.
Имя Митрофан означает “подобный”, похожий на мать. Может таким именем госпожа Простакова хотела показать, что ее сын- отражение самой Простаковой.
Митрофанушке было шестнадцать лет, но его мать не хотела расставаться со своим ребенком и желала оставить при себе до двадцати шести лет, не отпуская на службу.
Сама госпожа Простакова была тупа, нагла, невежлива, и по этому не прислушивалась ни к чьему мнению.
“Пока Митрофан еще в недорослях, пока его и поженить; а там лет через десяток, как войдет, избави боже, в службу, всего потерпите”.
У самого Митрофанушке отсутствует цель в жизни, он только любил поесть, бездельничать и гонять голубей: “Побегу-тка теперь на голубятню, так авось – либо…” На что его мать отвечала: “ Поди, порезвись, Митрофанушка”.
Митрофан не хотел учиться, его мать наняла ему учителей лишь потому, что так было положено в дворянских семьях, а не для того, чтобы сын ее учился уму – разуму. Как он говорил матери: “ Слушаст, матушка. Я те потешу. Поучусь; только чтоб это был последний. Час моит воли пришел. Не хочу учиться, хочу жениться” А госпожа Простакова всегда вторила ему: “ Мне очень мило, что Митрофанушка вперед шагать не любит, С его умом, да заметет далеко, да и боже избави! Лишь тебе мученье, а все, вижу, пустота. Не учись этой дурацкой науке!” К людям, похожим на Митрофана, я отношусь и не хорошо, и не плохо. Просто я стараюсь избегать общения с такими людьми. И вообще думаю, что таким людям надо стараться с их трудностями и проблемами. Надо вразумить его, заставить учиться. Если же такой человек сам не хочет исправляться, учится и заниматься, а наоборот, остаться глупым и избалованным, относится неуважительно к старшим, значит на всю жизнь он останется недорослем и неучем.
Іліа́да (дав.-гр. Ἰλιάς, МФА: [iːliás]) — кіклічна поема, що налічує 24 пісні, які складаються з 15693 віршів. Авторство приписують Гомеру. Ця поема є найдавнішою зі збережених пам'яток грецької літератури. «Іліада» є переробкою й об'єднанням численних переказів Стародавньої Греції про подвиги давніх героїв.
ІліадаἸλιάς

Єлена та Паріс, червонофігурний кратер, анонімний Вазописець із Стокгольма 1999Жанркіклічна поемаАвторприписується ГомеруМовадавньогрецька моваНаписано8 ст. до н.е.Попередній твірКіпріїНаступний твірЕфіопіда і Posthomericad Цей твір у Вікісховищі Цей твір у Вікіцитатах
Разом з «Одіссеєю» має 8-й номер у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часівжурналу Ньюсвік[1].
Описано події десятого року облоги Трої(Іліона) об'єднаним військом грецьких вождів. Сказання про попередні події (викрадення Єлени Парісом, виступ греків (ахейців) під верховним начальством Агамемнона), постаті головних вождів (Агамемнон, Менелай, Ахілл, Одісей, Нестор, Діомед, Аякс, Ідоменей та ін., троянський цар Пріам, його сини Гектор, Паріс і т. д.), так само, як і результат війни (загибель Трої), заздалегідь в Іліаді є відомими. Іліада охоплює лише незначний проміжок часу — епізод з історії облоги Трої.
Текст «Іліади» зберігся у редакції олександрійських філологів, які розділили поему на 24 пісні у 3 ст. до н. е.: кількість пісень в «Іліаді» була пов'язана з кількістю літер у давньогрецькому алфавіті (24). Епічні оповіді, оброблені в «Іліаді», мають тривалу історію. Розкопки Шлімана в Трої виявили культуру, яка відповідає описам «Іліади» і датовану кінцем 2 тисячоліття до н. е. Дешифровані хетські написи також свідчать про існування могутньої ахейської держави в 13 столітті до н. е. і навіть містять низку імен, досі відомих лише з давньогрецького епосу.
В «Іліаді» зображуються соціальні відносини «гомерівського періоду», проте в ній збереглися також і рудименти мікенської доби. Наприклад, більшість персонажів «Іліади» з'явилися ще до грецьких богів, видозмінених у процесі схрещення місцевих культів із релігією Зевса — бога нових завойовників. За Узенером, у самому циклі сказань про взяття Трої («Священного Іліону») і наступному поверненні грецьких воїнів, можна побачити відлуння прадавніх міфів. Мотиви, що мають основне значення в побудові сюжету «Іліади», теж запозичені з інших сказань: «гнів Ахілла» — з епосу про гнів Мелеагра, а мотив розколу між Зевсом і Герою — із циклу міфів про Геракла.
Одним из главных героев комедии “Недоросль” Фонвизина является Простаков Митрофан Терентьевич, дворянский сын Простаковых.
Имя Митрофан означает “подобный”, похожий на мать. Может таким именем госпожа Простакова хотела показать, что ее сын- отражение самой Простаковой.
Митрофанушке было шестнадцать лет, но его мать не хотела расставаться со своим ребенком и желала оставить при себе до двадцати шести лет, не отпуская на службу.
Сама госпожа Простакова была тупа, нагла, невежлива, и по этому не прислушивалась ни к чьему мнению.
“Пока Митрофан еще в недорослях, пока его и поженить; а там лет через десяток, как войдет, избави боже, в службу, всего потерпите”.
У самого Митрофанушке отсутствует цель в жизни, он только любил поесть, бездельничать и гонять голубей: “Побегу-тка теперь на голубятню, так авось – либо…” На что его мать отвечала: “ Поди, порезвись, Митрофанушка”.
Митрофан не хотел учиться, его мать наняла ему учителей лишь потому, что так было положено в дворянских семьях, а не для того, чтобы сын ее учился уму – разуму. Как он говорил матери: “ Слушаст, матушка. Я те потешу. Поучусь; только чтоб это был последний. Час моит воли пришел. Не хочу учиться, хочу жениться” А госпожа Простакова всегда вторила ему: “ Мне очень мило, что Митрофанушка вперед шагать не любит, С его умом, да заметет далеко, да и боже избави! Лишь тебе мученье, а все, вижу, пустота. Не учись этой дурацкой науке!” К людям, похожим на Митрофана, я отношусь и не хорошо, и не плохо. Просто я стараюсь избегать общения с такими людьми. И вообще думаю, что таким людям надо стараться с их трудностями и проблемами. Надо вразумить его, заставить учиться. Если же такой человек сам не хочет исправляться, учится и заниматься, а наоборот, остаться глупым и избалованным, относится неуважительно к старшим, значит на всю жизнь он останется недорослем и неучем.
Объяснение: