бки за своєю здатністю до регенерації перевершують усі відомі багатоклітинні тваринні організми. Проведені досліди показали, що навіть протерті крізь сито окремі клітини губок здатні у воді збиратися в скупчення й утворювати повноцінні особини. Яка властивість живого є основою цієї здатності?
ЗМІСТ
Які механізми регенерації?
РЕГЕНЕРАЦІЯ (від лат. regeneration — відновлення) — це процеси відновлення організмом утрачених або пошкоджених частин, а також відтворення цілісного організму з певної його частини. Термін «регенерація» запропонував у 1712 р. французький учений Р. Реомюр (1683—1757), який вивчав регенерацію кінцівок річкового рака.
Регенерація є загальнобіологічним явищем і відбувається на усіх рівнях організації живих істот в усіх організмів. На молекулярному рівні відбуваються відновлення молекул, синтез регуляторних білків (наприклад, кейлонів, що гальмують мітоз), діяльність генів регенерації тощо (наприклад, у відновленні хвоста у ящірки задіяно 326 генів). На клітинному рівні здійснюється регенерація внутрішньоклітинної та клітинної форми. Для внутрішньоклітинної регенерації характерним є відновлення частин клітини, органел або їхніх компонентів, збільшення кількості клітин або їх розмірів. Клітинна регенерація, тобто відновлення втрачених або пошкоджених клітин, здійснюється завдяки мітозу і амітозу. При цьому найчастіше замінюються клітини тіла (наприклад, за участі проміжних клітин у губок й кишковопорожнинних), клітини пошкодженої тканини чи органа (наприклад, за участі стовбурових клітин) або стимулюється поділ клітин, що збереглися (наприклад, за участі чинників росту).
На тканинному рівні регенерація властива тканинам усіх типів, але найвища здатність до самооновлення притаманна у рослин твірним тканинам, у тварин — епітеліальним і сполучним. У випадку повної регенерації відбувається відновлення тканини, подібної до втраченої (наприклад, регенерація слизової оболонки кишечнику), а у випадку неповної регенерації
ЗМІСТ
Які механізми регенерації?
РЕГЕНЕРАЦІЯ (від лат. regeneration — відновлення) — це процеси відновлення організмом утрачених або пошкоджених частин, а також відтворення цілісного організму з певної його частини. Термін «регенерація» запропонував у 1712 р. французький учений Р. Реомюр (1683—1757), який вивчав регенерацію кінцівок річкового рака.
Регенерація є загальнобіологічним явищем і відбувається на усіх рівнях організації живих істот в усіх організмів. На молекулярному рівні відбуваються відновлення молекул, синтез регуляторних білків (наприклад, кейлонів, що гальмують мітоз), діяльність генів регенерації тощо (наприклад, у відновленні хвоста у ящірки задіяно 326 генів). На клітинному рівні здійснюється регенерація внутрішньоклітинної та клітинної форми. Для внутрішньоклітинної регенерації характерним є відновлення частин клітини, органел або їхніх компонентів, збільшення кількості клітин або їх розмірів. Клітинна регенерація, тобто відновлення втрачених або пошкоджених клітин, здійснюється завдяки мітозу і амітозу. При цьому найчастіше замінюються клітини тіла (наприклад, за участі проміжних клітин у губок й кишковопорожнинних), клітини пошкодженої тканини чи органа (наприклад, за участі стовбурових клітин) або стимулюється поділ клітин, що збереглися (наприклад, за участі чинників росту).
На тканинному рівні регенерація властива тканинам усіх типів, але найвища здатність до самооновлення притаманна у рослин твірним тканинам, у тварин — епітеліальним і сполучним. У випадку повної регенерації відбувається відновлення тканини, подібної до втраченої (наприклад, регенерація слизової оболонки кишечнику), а у випадку неповної регенерації