«Хлопчик був високий і стрункий; обличчя його було трохи бліде, риси тонкі й виразні. Чорне волосся відтіняло ще дужче білизну обличчя, а великі темні, малорухливі очі надавали йому своєрідного виразу, що відразу привертав увагу. Легка складка над бровами, звичка трохи подаватися головою вперед і вираз смутку, що часом пробігав якимись хмарами по вродливому обличчю, — це все, чим виявилася сліпота в його вигляді. Його рухи в знайомому місці були впевнені, однак було помітно, що природна жвавість пригнічена й виявляється часом досить гострими нервовими поривами»
«Хлопчик був високий і стрункий; обличчя його було трохи бліде, риси тонкі й виразні. Чорне волосся відтіняло ще дужче білизну обличчя, а великі темні, малорухливі очі надавали йому своєрідного виразу, що відразу привертав увагу. Легка складка над бровами, звичка трохи подаватися головою вперед і вираз смутку, що часом пробігав якимись хмарами по вродливому обличчю, — це все, чим виявилася сліпота в його вигляді. Його рухи в знайомому місці були впевнені, однак було помітно, що природна жвавість пригнічена й виявляється часом досить гострими нервовими поривами»
Лице взялось смагою — темне, як головешка, а на тій головешці білий чуб, як льон.
..і ті ворота, куди сонце заходить на ніч, як корова в хлів.
Коли це, де не візьмись, щось таке, як цар у короні
Катря «сповивала, колихала, пісень співала, запихала дитячий плач куклою, по кутку носилася з ним, як із цяцькою».
Як мати вечорами у свято: скидає з шиї дороге намисто, у скриню ховає червону хустку, плахту...
«і хата, як хата —суму мов не було того...»
Кирилівка — співуче село на Звенигородщині, як увесь цей край.
Пригадались йому батько, мати, сумні розмови про панщину, про різки, про те, як на собак людей міняють, в карти програють
Розмови не дуже вражали хлопця — хотілось радощів, і він одганявсь од них, як од мух.
Важко жити, а як же хочеться жить...
Объяснение:Сори если не так понял вопрос.