Особое место в творчестве Михаила Юрьевича Лермонтова занимает тема патриотизма. Отечественной войне 1812 года он посвятил стихотворение «Бородино». В нём Лермонтов рассказывает о знаменитом Бородинском сражении. Стихотворение написано в форме диалога молодого и старого солдат. Но первому из них принадлежат только семь строк. Остальная часть произведения — это рассказ бывалого солдата о битве на Бородинском поле. Это придаёт стихотворению особую искренность и достоверность. В начале своего рассказа старый солдат говорит собеседнику: — Да, были люди в наше время, Не то, что нынешнее племя: Богатыри — не вы! Этими строками Лермонтов показывает своё отношение к молодому поколению солдат того времени и одновременно воспевает подвиг участников Отечественной войны. От лица старого солдата автор передаёт своё восхищение русскими воинами. Они, как и сам рассказчик, вызывают у нас симпатию и уважение. Лермонтов описывает такие их качества, как патриотизм, храбрость, мужественность, веру в победу. Об этом говорят слова: Что тут хитрить к бою; Уж мы пойдём ломить стеною, Уж постоим мы головою За родину свою! Солдаты самоотверженно готовятся к бою, в то время как враги предвкушают победу, которой не будет! С особой гордостью Лермонтов пишет о том, что французы узнали, «Что значит русский бой удалый, // Наш рукопашный бой!..» Словом «наш» автор показывает единство и силу всего русского народа. Даже то, что русская армия оставила Москву французам он объясняет не превосходством противника, а «Господней волей». Старый солдат рассказывает, как тяжело было в бою: «…Рука бойцов колоть устала…». Но в его рассказе нет хвастовства, в нём — скорбь о тех, кто погиб. Особенно он сожалеет о гибели полковника, который личным примером доказал верность родине, призывая сдержать «клятву верности». Всё стихотворение пронизано необычайной любовью к родине, гордостью за героическое поколение солдат — участников Бородинского сражения. Этому «могучему, лихому племени» Лермонтов противопоставляет «нынешнее племя». Своим произведением автор призывает все будущие поколения так же служить родине и совершать ради неё настоящие подвиги.
Пише Вам школярка двадцять першого століття. Минуло вже багато десятиліть з часів Вашої активної громадської та творчої діяльності, але Ваше слово й досі живе. А Ваш внесок в розбудову нашої держави на початку минулого століття також пам’ятають та шанують нащадки.
Ви навіть не уявляєте, як я була здивована, коли познайомилась із Вашим творчим доробком. Найбільшою дивиною для мене став той факт, що видатний політик Володимир Винниченко, про якого нам розповідали на уроках історії, є ще й письменником та художником! До того часу особистість Вашої історичної особи була прихована для мене за відстороненими іменами, датами, універсалами.
Ваша постать – це зразок цілісної особистості, творча та життєва біографія якої являють єдине ціле. Як цікаво було відшукувати між рядків роману «Сонячна машина» паралелі до сучасності, як Вашої революційної, так і нашої. Навіть моторошно стає від думки, що ми сьогодні такі схожі на тодішнє суспільство, що Ви його описали.
Цей роман справив на мене неабияке враження. По-перше, своїм захоплюючим, навіть детективним, сюжетом. Чого варта сама ідея створення такого апарату, який міг би назавжди вирішити проблему голоду у світі! А загадка із викраденням коронки у принцеси тримала у напрузі до останнього розділу!
По-друге, мене вразив той глибокий психологізм та розуміння природи людини та суспільства, що Ви показали на сторінках свого твору. Ми побачили, як низько може впасти людина, засліплена пристрастями. Водночас Ви показали, як людяність та мудрість перемагають тирана.
Зрештою, своїм твором Ви вписали українську літературу до історії світової культури. За це все велике Вам знавцю людської душі!
Шановний Володимире Кириловичу!
Пише Вам школярка двадцять першого століття. Минуло вже багато десятиліть з часів Вашої активної громадської та творчої діяльності, але Ваше слово й досі живе. А Ваш внесок в розбудову нашої держави на початку минулого століття також пам’ятають та шанують нащадки.
Ви навіть не уявляєте, як я була здивована, коли познайомилась із Вашим творчим доробком. Найбільшою дивиною для мене став той факт, що видатний політик Володимир Винниченко, про якого нам розповідали на уроках історії, є ще й письменником та художником! До того часу особистість Вашої історичної особи була прихована для мене за відстороненими іменами, датами, універсалами.
Ваша постать – це зразок цілісної особистості, творча та життєва біографія якої являють єдине ціле. Як цікаво було відшукувати між рядків роману «Сонячна машина» паралелі до сучасності, як Вашої революційної, так і нашої. Навіть моторошно стає від думки, що ми сьогодні такі схожі на тодішнє суспільство, що Ви його описали.
Цей роман справив на мене неабияке враження. По-перше, своїм захоплюючим, навіть детективним, сюжетом. Чого варта сама ідея створення такого апарату, який міг би назавжди вирішити проблему голоду у світі! А загадка із викраденням коронки у принцеси тримала у напрузі до останнього розділу!
По-друге, мене вразив той глибокий психологізм та розуміння природи людини та суспільства, що Ви показали на сторінках свого твору. Ми побачили, як низько може впасти людина, засліплена пристрастями. Водночас Ви показали, як людяність та мудрість перемагають тирана.
Зрештою, своїм твором Ви вписали українську літературу до історії світової культури. За це все велике Вам знавцю людської душі!