Я не можу вам дати точну адресу крамниці, де я працюю. У податковій інспекції, у довідковому бюро вам теж нічого не скажуть. Більш того, я знаю людей, які ніколи — розумієте, ні-ко-ли! — до нас так і не змогли потрапити. Учора бачили двері, вітрину, але все справи, справи, відкладали на потім — і ось... Навіть ні замка на дверях, ні напису "Зачинено" — просто нічого. Як і не було. Я забув ще попередити: банківського рахунку в нас теж немає, бо немає юридичної адреси. І замовити товари не можна: багато хто з відвідувачів і сам не знає, що йому у той час буде потрібно. Натомість наші товари зберігають свої властивості дуже довго, якщо не псувати їх необережним словом або недовірою.
Так, наприклад, один дідусь, що мав у дитинстві розмовляючих олов'яних солдатиків (знак якості нашої фірми), випадково знайшовши їх у шухляді старої шафи і подарувавши онукові, почув, що вони виконують його накази. Після того ж самого чарівного слова, що й раніше! Правда, за появи дорослих солдатики поводили себе як звичайнісінькі іграшки, але хлопець розповідав про штурм фортеці, роль якої виконувала бабусина скриня, як справжній генерал.
Справа в тому, до чиїх рук потрапить товар. Ось, наприклад, чарівні різнокольорові кульки. Ви що, гадаєте, ми тримаємо їх у крамниці або привозимо кожного понеділка зі складу? Ні, кожен із працюючих у нашій крамниці може вилучати їх просто з повітря. Вам який колір подобається? Але, гоп! Дарую. Ні-ні, які гроші, я ж сказав — дарую... Не тримати ж мені його у роті під час розмови. І оцей, за вухом, теж заважає. Беріть! Комусь подаруєте для доброго настрою. Не зумієте з-за вуха, дістанете просто з кишені. Головне — посміхнутися.
А ось шухляда, в якій все зникає: зошити з помилками, листи з невиконаними обіцянками, мої цигарки. Це, мабуть, моя жінка накоїла, бо в неї така ж сама, для шпильок та ґудзиків, так там все на місці. А син і без всякої чарівної шухляди олівці кожного дня губить...
Вибачте, я зайду до маркету, куплю молока. У куточку, де з'являються вимріяні тварини, треба завжди мисочку із свіжим молоком ставити. Я вже помітив, що мріють частіше про собак або кошенят.
Ні, молоко не чарівне, треба тільки справжнє, а то звикнуть до чарівного, що потім новий хазяїн робитиме? А тим, хто спробує — від скупості — намалювати миску з молоком чи підсунути порожню, умовляючи звірятко поїсти, я наш товар не відпущу. Така інструкція є.
Який товар найцікавіший? Мабуть, чарівне люстерко. Показує, який ти насправді. Ні, поки ще ніхто не наважився взяти додому — не дуже зручно.
Що там за стілець у кутку? Це машина часу. Трохи оббивка потерлась, бо дітлахи, відлітаючи у майбутнє, включають повну швидкість. Чи користувався нею я сам? Так, з'їздив у минуле — вибачитися перед бабусею, що приділяв їй мало часу, поспішаючи на стадіон...
Сфотографуватися до газети? Ні, не можна. Розумієте, все одно буде засвічена плівка. Самі здогадайтеся, чому...
Вибачте, ось іде мій добрий знайомий. Він прибігав сюди ще хлопчиськом. Потім приводив дружину, дочку. Зараз іде з онукою. Він і сам може творити чудеса, і я із задоволенням взяв би його у компаньйони...
Вам — сюди, двом покупцям залишатися не можна. Ось вам чарівна авторучка — пише чудові інтерв'ю, не перекручує фактів і зовсім не робить помилок...
Повесть Михаила Булгакова “Собачье сердце” можно назвать пророческой. В ней автор, задолго до отказа нашего общества от идей революции 1917 года, показал тяжелейшие последствия вмешательства человека в естественный ход развития, будь то природа или общество. На примере провала эксперимента профессора Преображенского М. Булгаков пытался сказать в далекие 20-е годы, что страну необходимо возвратить, по возможности, в ее прежнее естественное состояние.
Почему же эксперимент гениального профессора мы называем неудачным? С научной точки зрения этот опыт, напротив, весьма успешный. Профессор Преображенский совершает уникальную операцию: пересаживает псу человеческий гипофиз от скончавшегося за несколько часов до операции мужчины двадцати восьми лет. Человек этот — Клим Петрович Чугункин. Булгаков дает ему краткую, но емкую характеристику: “Профессия — игра на балалайке по трактирам. Маленького роста, плохо сложен. Печень расширена (алкоголь). Причина смерти — удар ножом в сердце в пивной”. И что же? В появившемся в результате научного эксперимента существе задатки вечно голодного уличного пса Шарика соединяются с качествами алкоголика и уголовника Клима Чугункина. И нет ничего удивительного в том, что первыми произнесенными им словами была ругань, а первое “приличное” слово — “буржуи”.
Научный результат получился неожиданным И уникальным, но в бытовом, житейском плане он привел к самым плачевным последствиям. Появившийся в доме профессора Преображенского в результате операции тип, “маленького роста и несимпатичной наружности”, перевернул отлаженный быт этого дома. Он ведет себя вызывающе грубо, самонадеянно и нагло.
Новоявленный Полиграф Полиграфович Шариков “. надевает лакированные ботинки и галстук ядовитого цвета, его костюм грязный, неопрятный, безвкусный. При домкома Швондера он прописывается в квартире Преображенского, требует положенные ему “шестнадцать аршин” жилплощади, даже пытается привести в дом жену. Он считает, что повышает свой идейный уровень: читает книгу, рекомендованную Швондером, — переписку Энгельса с Каутским. И даже делает по поводу переписки критические замечания...
С точки зрения профессора Преображенского — все это жалкие потуги, которые никоим образом не умственному и духовному развитию Шарикова. Но с точки зрения Швондера и ему подобных Шариков является вполне подходящим для того общества, которое они создают. Шарикова даже взяли на работу в государственное учреждение. Для него же стать хоть и небольшим, но начальником — значит преобразиться внешне, получить власть над людьми. Теперь он одет в кожаную куртку и сапоги, ездит на государственной машине, распоряжается судьбой девушки-секретарши. Его наглость становится беспредельной. Целыми днями в доме профессора слышны нецензурная брань и балалаечное треньканье; Шариков является домой пьяным, пристает к женщинам, ломает и крушит все вокруг. Он становится грозой не только для обитателей квартиры, но и для жильцов всего дома.
Профессор Преображенский и Борменталь безуспешно пытаются привить ему правила хорошего тона, развить и образовать его. Из возможных культурных мероприятий Шарикову нравится только цирк, а театр он называет контрреволюцией. В ответ же на требования Преображенского и Борменталя вести себя за столом культурно Шариков с иронией замечает, что так люди мучили себя при царском режиме.
Таким образом, мы убеждаемся, что человекообразный гибрид Шариков — это скорее неудача, чем удача профессора Преображенского. Он и сам понимает это: “Старый осел... Вот, доктор, что получается, когда исследователь вместо того, чтобы идти параллельно и ощупью с природой, форсирует вопрос и приподымает завесу: на, получай Шарикова и ешь его с кашей”. Он приходит к выводу, что насильственное вмешательство в природу человека и общества приводит к катастрофическим результатам. В повести “Собачье сердце” профессор исправляет свою ошибку — Шариков снова превращается в пса. Он доволен своей судьбой и самим собой. Но в жизни подобные эксперименты необратимы, предупреждает Булгаков.
Своей повестью “Собачье сердце” Михаил Булгаков говорит, что свершившаяся в России революция — это не результат естественного социально-экономического и духовного развития общества, а безответственный эксперимент. Именно так воспринимал Булгаков все, что происходило вокруг и что именовалось строительством социализма. Писатель протестует против попыток создания нового совершенного общества революционными, не исключающими насилия методами. А к воспитанию теми же методами нового, свободного человека он относился крайне скептически. Главная мысль писателя в том, что голый прогресс, лишенный нравственности, несет людям гибель.
Объяснение:
Я не можу вам дати точну адресу крамниці, де я працюю. У податковій інспекції, у довідковому бюро вам теж нічого не скажуть. Більш того, я знаю людей, які ніколи — розумієте, ні-ко-ли! — до нас так і не змогли потрапити. Учора бачили двері, вітрину, але все справи, справи, відкладали на потім — і ось... Навіть ні замка на дверях, ні напису "Зачинено" — просто нічого. Як і не було. Я забув ще попередити: банківського рахунку в нас теж немає, бо немає юридичної адреси. І замовити товари не можна: багато хто з відвідувачів і сам не знає, що йому у той час буде потрібно. Натомість наші товари зберігають свої властивості дуже довго, якщо не псувати їх необережним словом або недовірою.
Так, наприклад, один дідусь, що мав у дитинстві розмовляючих олов'яних солдатиків (знак якості нашої фірми), випадково знайшовши їх у шухляді старої шафи і подарувавши онукові, почув, що вони виконують його накази. Після того ж самого чарівного слова, що й раніше! Правда, за появи дорослих солдатики поводили себе як звичайнісінькі іграшки, але хлопець розповідав про штурм фортеці, роль якої виконувала бабусина скриня, як справжній генерал.
Справа в тому, до чиїх рук потрапить товар. Ось, наприклад, чарівні різнокольорові кульки. Ви що, гадаєте, ми тримаємо їх у крамниці або привозимо кожного понеділка зі складу? Ні, кожен із працюючих у нашій крамниці може вилучати їх просто з повітря. Вам який колір подобається? Але, гоп! Дарую. Ні-ні, які гроші, я ж сказав — дарую... Не тримати ж мені його у роті під час розмови. І оцей, за вухом, теж заважає. Беріть! Комусь подаруєте для доброго настрою. Не зумієте з-за вуха, дістанете просто з кишені. Головне — посміхнутися.
А ось шухляда, в якій все зникає: зошити з помилками, листи з невиконаними обіцянками, мої цигарки. Це, мабуть, моя жінка накоїла, бо в неї така ж сама, для шпильок та ґудзиків, так там все на місці. А син і без всякої чарівної шухляди олівці кожного дня губить...
Вибачте, я зайду до маркету, куплю молока. У куточку, де з'являються вимріяні тварини, треба завжди мисочку із свіжим молоком ставити. Я вже помітив, що мріють частіше про собак або кошенят.
Ні, молоко не чарівне, треба тільки справжнє, а то звикнуть до чарівного, що потім новий хазяїн робитиме? А тим, хто спробує — від скупості — намалювати миску з молоком чи підсунути порожню, умовляючи звірятко поїсти, я наш товар не відпущу. Така інструкція є.
Який товар найцікавіший? Мабуть, чарівне люстерко. Показує, який ти насправді. Ні, поки ще ніхто не наважився взяти додому — не дуже зручно.
Що там за стілець у кутку? Це машина часу. Трохи оббивка потерлась, бо дітлахи, відлітаючи у майбутнє, включають повну швидкість. Чи користувався нею я сам? Так, з'їздив у минуле — вибачитися перед бабусею, що приділяв їй мало часу, поспішаючи на стадіон...
Сфотографуватися до газети? Ні, не можна. Розумієте, все одно буде засвічена плівка. Самі здогадайтеся, чому...
Вибачте, ось іде мій добрий знайомий. Він прибігав сюди ще хлопчиськом. Потім приводив дружину, дочку. Зараз іде з онукою. Він і сам може творити чудеса, і я із задоволенням взяв би його у компаньйони...
Вам — сюди, двом покупцям залишатися не можна. Ось вам чарівна авторучка — пише чудові інтерв'ю, не перекручує фактів і зовсім не робить помилок...
Повесть Михаила Булгакова “Собачье сердце” можно назвать пророческой. В ней автор, задолго до отказа нашего общества от идей революции 1917 года, показал тяжелейшие последствия вмешательства человека в естественный ход развития, будь то природа или общество. На примере провала эксперимента профессора Преображенского М. Булгаков пытался сказать в далекие 20-е годы, что страну необходимо возвратить, по возможности, в ее прежнее естественное состояние.
Почему же эксперимент гениального профессора мы называем неудачным? С научной точки зрения этот опыт, напротив, весьма успешный. Профессор Преображенский совершает уникальную операцию: пересаживает псу человеческий гипофиз от скончавшегося за несколько часов до операции мужчины двадцати восьми лет. Человек этот — Клим Петрович Чугункин. Булгаков дает ему краткую, но емкую характеристику: “Профессия — игра на балалайке по трактирам. Маленького роста, плохо сложен. Печень расширена (алкоголь). Причина смерти — удар ножом в сердце в пивной”. И что же? В появившемся в результате научного эксперимента существе задатки вечно голодного уличного пса Шарика соединяются с качествами алкоголика и уголовника Клима Чугункина. И нет ничего удивительного в том, что первыми произнесенными им словами была ругань, а первое “приличное” слово — “буржуи”.
Научный результат получился неожиданным И уникальным, но в бытовом, житейском плане он привел к самым плачевным последствиям. Появившийся в доме профессора Преображенского в результате операции тип, “маленького роста и несимпатичной наружности”, перевернул отлаженный быт этого дома. Он ведет себя вызывающе грубо, самонадеянно и нагло.
Новоявленный Полиграф Полиграфович Шариков “. надевает лакированные ботинки и галстук ядовитого цвета, его костюм грязный, неопрятный, безвкусный. При домкома Швондера он прописывается в квартире Преображенского, требует положенные ему “шестнадцать аршин” жилплощади, даже пытается привести в дом жену. Он считает, что повышает свой идейный уровень: читает книгу, рекомендованную Швондером, — переписку Энгельса с Каутским. И даже делает по поводу переписки критические замечания...
С точки зрения профессора Преображенского — все это жалкие потуги, которые никоим образом не умственному и духовному развитию Шарикова. Но с точки зрения Швондера и ему подобных Шариков является вполне подходящим для того общества, которое они создают. Шарикова даже взяли на работу в государственное учреждение. Для него же стать хоть и небольшим, но начальником — значит преобразиться внешне, получить власть над людьми. Теперь он одет в кожаную куртку и сапоги, ездит на государственной машине, распоряжается судьбой девушки-секретарши. Его наглость становится беспредельной. Целыми днями в доме профессора слышны нецензурная брань и балалаечное треньканье; Шариков является домой пьяным, пристает к женщинам, ломает и крушит все вокруг. Он становится грозой не только для обитателей квартиры, но и для жильцов всего дома.
Профессор Преображенский и Борменталь безуспешно пытаются привить ему правила хорошего тона, развить и образовать его. Из возможных культурных мероприятий Шарикову нравится только цирк, а театр он называет контрреволюцией. В ответ же на требования Преображенского и Борменталя вести себя за столом культурно Шариков с иронией замечает, что так люди мучили себя при царском режиме.
Таким образом, мы убеждаемся, что человекообразный гибрид Шариков — это скорее неудача, чем удача профессора Преображенского. Он и сам понимает это: “Старый осел... Вот, доктор, что получается, когда исследователь вместо того, чтобы идти параллельно и ощупью с природой, форсирует вопрос и приподымает завесу: на, получай Шарикова и ешь его с кашей”. Он приходит к выводу, что насильственное вмешательство в природу человека и общества приводит к катастрофическим результатам. В повести “Собачье сердце” профессор исправляет свою ошибку — Шариков снова превращается в пса. Он доволен своей судьбой и самим собой. Но в жизни подобные эксперименты необратимы, предупреждает Булгаков.
Своей повестью “Собачье сердце” Михаил Булгаков говорит, что свершившаяся в России революция — это не результат естественного социально-экономического и духовного развития общества, а безответственный эксперимент. Именно так воспринимал Булгаков все, что происходило вокруг и что именовалось строительством социализма. Писатель протестует против попыток создания нового совершенного общества революционными, не исключающими насилия методами. А к воспитанию теми же методами нового, свободного человека он относился крайне скептически. Главная мысль писателя в том, что голый прогресс, лишенный нравственности, несет людям гибель.