Доберіть і запишіть приклади до кожного виду односкладного речення. 1. Каші маслом не зіпсуєш (Народна творчість). 2. Кашу треба готувати на повільному вогні. 3. Любиш молочну кашу? 4. Манна каша. 5. Кашу зазвичай готують на воді або молоці.
«Фауст» — твір, над яким Гете працював майже все життя, і який змінювався разом з автором. У центрі трагедії історія доктора Фауста, в образі якого втілена віра автора в безмежні творчі можливості людини, в її розум і душу. Людина постає тут як справжній центр світобудови. Фауст не тільки усвідомлює себе як особистість, але й протиставляє себе всьому іншому світові. «Я, названий подобою божою, уявив себе і справді богорівним», — говорить він. Це протиставлення проявилося і в трагічній історії кохання Фауста й Маргарити.
Повернувши за до Мефістофеля молодість, Фауст закохується в першу ж побачену ним гарну дівчину — скромну і працьовиту, але побожну і недалеку Маргариту. Мефістофель сподівається, що в її обіймах Фауст знайде ту солодку мить, яку захоче продовжити до нескінченності. Він допомагає Фаусту спокусити Маргариту. Вона ж звичайна жінка, якій приємні і багаті подарунки, і захоплення знатного пана. А Фауста приваблюють не тільки її краса і свіжість, але й душевна чистота, доброта Маргарити. Його не бентежить те, що вона простолюдинка, неосвічена.
Трагедія виникає пізніше: Фауст не міг і не хотів повінчатися з дівчиною, а, отже, вона була приречена на ганьбу. Маргарита, Гретхен, в ім’я любові до Фауста забула про матір, брата, пристойність. Адже зустріч з Фаустом, любов до нього — найголовніша, найяскравіша подія в її нудному, розміреному житті. Їхнє почуття взаємне, але вони настільки різні, що трагедія неминуча. У Маргариті здатність самозабутньо любити поєднується з почуттям обов’язку. Вона щиро вірить в Бога і намагається направити на шлях істини безбожника Фауста. Дівчина глибоко переживає своє «падіння». При цьому вона сподівається на Божий захист і порятунок душі. Адже після вбивства брата Маргарити Фауст був змушений сховатися, і вся тяжкість ганьби народження позашлюбної дитини падає на тендітні плечі Маргарити. Вона виявляється грішницею і в очах оточуючих, і в своїх власних очах.
Гретхен не може зрозуміти, чому любов, яка дарувала їй таку радість, суперечить моралі. Ця пристрасть — непряма причина загибелі брата Валентина і смерті матері, яку Маргарита випадково отруїла. Тепер кохана Фауста, яка в нападі божевілля вбила свою дитину, приречена на страту. Дізнавшись про це, Фауст поспішає на до і застає Гретхен в темниці. Він хоче відвести Маргариту з собою. Але пізно! У коротку мить просвітління вона визнає себе винною і хоче понести кару, щоб врятувати свою душу: «Я скоряюся Божому судові». Прагнення жити й любити бореться в її душі з жахом перед пеклом.
Сторінки, присвячені побаченню Фауста і Маргарити у в’язниці, — найпронизливіші у трагедії. Останні слова Гретхен звернені до коханого. «Загинула!» — У розпачі вигукує Фауст. «Врятована!» — Лунає голос з небес. Її пробачили, тепер душа Маргарити вільна.
Вина Фауста у загибелі Маргарити безсумнівна. Його любов, позбавлена відповідальності, не була такою сильною і самовідданою. Він кинув кохану жінку в найважчий для неї момент, біг, рятуючи своє життя. Але й захоплений чарами Вальпургієвої ночі, він не забув про Маргариту і спробував врятувати її.
fff
Загибель Гретхен була трагедією і для Фауста. Це крах надій на рятівну силу любові. Більше Фауст нікого не зможе так полюбити. Він не зупинив миті. Він був у любові егоїстом, який не вміє віддавати, а головна радість люблячої людини — безкорисливість, прагнення зробити щасливим іншого. Цього не дано було зрозуміти скептику Фаусту, який марно згубив Маргариту і даремно розтратив знову знайдену молодість.ff
Кожен з нас в тому чи іншому віці замислюється над питанням: що ж таке справжня дружба? Більшість людей, яких ми вважаємо своїми друзями, насправді всього лише наші знайомі, тобто ті, кого ми виділяємо з оточуючого нас суспільства. Нам відомі їх турботи, їх проблеми, ми вважаємо їх близькими нам людьми, звертаємося до них за до і самі охоче допомагаємо їм у важкі часи. Здавалося б, прекрасні відносини – але таки немає повного одкровення. Ми не довіряємо їм свої найпотаємніші думки. Якщо до них приходить успіх, ми не радіємо за них так, якза самих себе. Це не сторонні нам люди, між ними існує певна близькість. Але чи можна назвати це дружбою?
Статус дружби можна привласнити тільки чесним, щирим стосункам, коли в них є взаємне почуття добра один до одного і готовність безкорисливо до в будь-яку хвилину плюс душевна близькість.
Про дружбу можна міркувати вічно, як, наприклад, про сенс життя або про любов… Можна ігати її, але мало кому дано її щиро відчути. Скажу просто: “Дружба потрібна!” Дружба дає щасливу можливість прийняти іншу людину такою, якою вона є, не намагаючись переробити її під себе, пристосувати до власних потреб.Дружба – це радість спілкування, заснована на довірі та впевненості в надійності друга.
А ще хочеться сказати, що помиляються ті, хто стверджують, що дружба, яка існувала в далекому минулому, зникла в сучасному світі. Світ завжди буде наповнюватися друзями, які будуть постійно дарувати нам радість. Цінуйте друзів, адже це найпрекрасніші люди! Вони будуть з вами протягом усього життя!
Основа всякої дружби – це, звичайно ж, довіра. Я вважаю, що основний принцип дружби – не зраджувати один одного. Дружити – це вільно і добровільно ділитися тим, що важливо для мене: будь то моє майно, думки, почуття.Але ділитися – не означає давати, ті, хто в “дружбі” дають або отримують, не мають ні найменшого задоволення від цього. Мені навіть шкода таких людей. Ділитися – це твоє бажання, щоб інша людина брала участь в тому, що тобі дороге. Довіра зміцнює дружбу. По суті, перевірка довіри і є перевірка дружби. Справжньому другу я довіряю безмежно. Я знаю, що друг не кине мене в біді і завжди до , навіть якщо він зі мною не згоден. Дружня любов – найдорожче почуття. Дороге воно своєю незвичністю.
Звичайно, ніхто не ідеальний, навіть у друзів є недоліки, які можуть мені не подобатися. Але тим не менш, це друг. Більш того, навіть брехун не стане брехати другу, а ледар для друга зробить неможливе. Вибираючи друга, ми не шукаємо ідеалу, “богиню” або “принца на білому коні”, нам просто потрібен той, на кого можна покластися, з яким нас пов’яжуть тісні стосунки і спільні цілі.Звичайно, дружба менш емоційна, ніж любов, але найчастіше вона більш уразлива: зганьблену дружбу важче відновити, ніж любов, адже в любові присутнє бажання, а дружба заснована на довірі. Якщо людина не може більше довіряти другу, то все – дружба розбита. Звичайно, колишні друзі можуть і спілкуватися, і захоплюватися один одним, але раз немає довіри, немає і дружби. Втрачену довіру важко завоювати знову.
Як і все дороге, дружбу непросто придбати – за неї можна заплатити лише взаємної дружбою. Буває так, що ти хочеш з кимось подружитися, але процес розташування до себе цієї людини займає багато часу, перш ніж вона стане твоїм другом. Адже завоювати дружбу складно: про неї треба дбати як про троянду, бо вона крихка, і від одного випадкового дотику може звернутися в ніщо.
«Фауст» — твір, над яким Гете працював майже все життя, і який змінювався разом з автором. У центрі трагедії історія доктора Фауста, в образі якого втілена віра автора в безмежні творчі можливості людини, в її розум і душу. Людина постає тут як справжній центр світобудови. Фауст не тільки усвідомлює себе як особистість, але й протиставляє себе всьому іншому світові. «Я, названий подобою божою, уявив себе і справді богорівним», — говорить він. Це протиставлення проявилося і в трагічній історії кохання Фауста й Маргарити.
Повернувши за до Мефістофеля молодість, Фауст закохується в першу ж побачену ним гарну дівчину — скромну і працьовиту, але побожну і недалеку Маргариту. Мефістофель сподівається, що в її обіймах Фауст знайде ту солодку мить, яку захоче продовжити до нескінченності. Він допомагає Фаусту спокусити Маргариту. Вона ж звичайна жінка, якій приємні і багаті подарунки, і захоплення знатного пана. А Фауста приваблюють не тільки її краса і свіжість, але й душевна чистота, доброта Маргарити. Його не бентежить те, що вона простолюдинка, неосвічена.
Трагедія виникає пізніше: Фауст не міг і не хотів повінчатися з дівчиною, а, отже, вона була приречена на ганьбу. Маргарита, Гретхен, в ім’я любові до Фауста забула про матір, брата, пристойність. Адже зустріч з Фаустом, любов до нього — найголовніша, найяскравіша подія в її нудному, розміреному житті. Їхнє почуття взаємне, але вони настільки різні, що трагедія неминуча. У Маргариті здатність самозабутньо любити поєднується з почуттям обов’язку. Вона щиро вірить в Бога і намагається направити на шлях істини безбожника Фауста. Дівчина глибоко переживає своє «падіння». При цьому вона сподівається на Божий захист і порятунок душі. Адже після вбивства брата Маргарити Фауст був змушений сховатися, і вся тяжкість ганьби народження позашлюбної дитини падає на тендітні плечі Маргарити. Вона виявляється грішницею і в очах оточуючих, і в своїх власних очах.
Гретхен не може зрозуміти, чому любов, яка дарувала їй таку радість, суперечить моралі. Ця пристрасть — непряма причина загибелі брата Валентина і смерті матері, яку Маргарита випадково отруїла. Тепер кохана Фауста, яка в нападі божевілля вбила свою дитину, приречена на страту. Дізнавшись про це, Фауст поспішає на до і застає Гретхен в темниці. Він хоче відвести Маргариту з собою. Але пізно! У коротку мить просвітління вона визнає себе винною і хоче понести кару, щоб врятувати свою душу: «Я скоряюся Божому судові». Прагнення жити й любити бореться в її душі з жахом перед пеклом.
Сторінки, присвячені побаченню Фауста і Маргарити у в’язниці, — найпронизливіші у трагедії. Останні слова Гретхен звернені до коханого. «Загинула!» — У розпачі вигукує Фауст. «Врятована!» — Лунає голос з небес. Її пробачили, тепер душа Маргарити вільна.
Вина Фауста у загибелі Маргарити безсумнівна. Його любов, позбавлена відповідальності, не була такою сильною і самовідданою. Він кинув кохану жінку в найважчий для неї момент, біг, рятуючи своє життя. Але й захоплений чарами Вальпургієвої ночі, він не забув про Маргариту і спробував врятувати її.
fff
Загибель Гретхен була трагедією і для Фауста. Це крах надій на рятівну силу любові. Більше Фауст нікого не зможе так полюбити. Він не зупинив миті. Він був у любові егоїстом, який не вміє віддавати, а головна радість люблячої людини — безкорисливість, прагнення зробити щасливим іншого. Цього не дано було зрозуміти скептику Фаусту, який марно згубив Маргариту і даремно розтратив знову знайдену молодість.ff
Объяснение:
Кожен з нас в тому чи іншому віці замислюється над питанням: що ж таке справжня дружба? Більшість людей, яких ми вважаємо своїми друзями, насправді всього лише наші знайомі, тобто ті, кого ми виділяємо з оточуючого нас суспільства. Нам відомі їх турботи, їх проблеми, ми вважаємо їх близькими нам людьми, звертаємося до них за до і самі охоче допомагаємо їм у важкі часи. Здавалося б, прекрасні відносини – але таки немає повного одкровення. Ми не довіряємо їм свої найпотаємніші думки. Якщо до них приходить успіх, ми не радіємо за них так, якза самих себе. Це не сторонні нам люди, між ними існує певна близькість. Але чи можна назвати це дружбою?
Статус дружби можна привласнити тільки чесним, щирим стосункам, коли в них є взаємне почуття добра один до одного і готовність безкорисливо до в будь-яку хвилину плюс душевна близькість.
Про дружбу можна міркувати вічно, як, наприклад, про сенс життя або про любов… Можна ігати її, але мало кому дано її щиро відчути. Скажу просто: “Дружба потрібна!” Дружба дає щасливу можливість прийняти іншу людину такою, якою вона є, не намагаючись переробити її під себе, пристосувати до власних потреб.Дружба – це радість спілкування, заснована на довірі та впевненості в надійності друга.
А ще хочеться сказати, що помиляються ті, хто стверджують, що дружба, яка існувала в далекому минулому, зникла в сучасному світі. Світ завжди буде наповнюватися друзями, які будуть постійно дарувати нам радість. Цінуйте друзів, адже це найпрекрасніші люди! Вони будуть з вами протягом усього життя!
Основа всякої дружби – це, звичайно ж, довіра. Я вважаю, що основний принцип дружби – не зраджувати один одного. Дружити – це вільно і добровільно ділитися тим, що важливо для мене: будь то моє майно, думки, почуття.Але ділитися – не означає давати, ті, хто в “дружбі” дають або отримують, не мають ні найменшого задоволення від цього. Мені навіть шкода таких людей. Ділитися – це твоє бажання, щоб інша людина брала участь в тому, що тобі дороге. Довіра зміцнює дружбу. По суті, перевірка довіри і є перевірка дружби. Справжньому другу я довіряю безмежно. Я знаю, що друг не кине мене в біді і завжди до , навіть якщо він зі мною не згоден. Дружня любов – найдорожче почуття. Дороге воно своєю незвичністю.
Звичайно, ніхто не ідеальний, навіть у друзів є недоліки, які можуть мені не подобатися. Але тим не менш, це друг. Більш того, навіть брехун не стане брехати другу, а ледар для друга зробить неможливе. Вибираючи друга, ми не шукаємо ідеалу, “богиню” або “принца на білому коні”, нам просто потрібен той, на кого можна покластися, з яким нас пов’яжуть тісні стосунки і спільні цілі.Звичайно, дружба менш емоційна, ніж любов, але найчастіше вона більш уразлива: зганьблену дружбу важче відновити, ніж любов, адже в любові присутнє бажання, а дружба заснована на довірі. Якщо людина не може більше довіряти другу, то все – дружба розбита. Звичайно, колишні друзі можуть і спілкуватися, і захоплюватися один одним, але раз немає довіри, немає і дружби. Втрачену довіру важко завоювати знову.
Як і все дороге, дружбу непросто придбати – за неї можна заплатити лише взаємної дружбою. Буває так, що ти хочеш з кимось подружитися, але процес розташування до себе цієї людини займає багато часу, перш ніж вона стане твоїм другом. Адже завоювати дружбу складно: про неї треба дбати як про троянду, бо вона крихка, і від одного випадкового дотику може звернутися в ніщо.