Повість М. Стельмаха вся виросла на глибокій народній основі, самий її характер пов'язаний з рідною природою, з піснею і казкою.
Юрій Лукін
Іноді я замислююсь над тим, що, ставши дорослим, обов'язково буду згадувати своє дитинство. А раптом стану відомим письменником чи режисером? Чи є у моєму житті щось цікаве, про що можна розповісти через 20, 30 років? Може, напишу книжку про літні подорожі до Криму? А може, про наші з друзями пригоди? А можливо, зняти фільм про шкільні будні, адже і в них є чимало веселого? Думаєте, це буде нікому не цікаво? А ось у повісті М. Стельмаха "Гуси-лебеді летять", яку ми нещодавно вивчали на уроках української літератури, автор дуже цікаво розповів про своє дитинство, взаємини з однолітками та дорослими.
Оповідь у творі ведеться від імені головного героя — хлопчика Михайлика. Це сам Михайло Панасович Стельмах у дитячі роки. Дитинство письменника припало на нелегкі 20-ті роки XX століття, коли відбувалося становлення нової держави, яке супроводжували холод, голод і злидні. Михайлик розповідає про своє життя й переживання, про своє ставлення до всього, що він бачить навколо, свідком й учасником чого доводиться бути йому самому. Образ Михайлика розкривається різними засобами: це і самохарактеристика, і розповідь інших про вчинки героя, про ставлення до нього батьків, дядька Себастьяна тощо. Михайлик дуже любить казки та легенди, які розповідають йому дідусь Дем'ян та бабуся. Мабуть, тому світ навколо іноді здається хлопцю чарівною казкою: зорі у високому небі, запах. жита в полі та різних трав у лісі, перепілка в житі й дятел на старій груші. Хлопець шанує й оберігає природу, тонко відчуває її красу.З великою любов'ю та пошаною герой описує людей, які прищепили йому любов до праці, книги, добра й краси в житті: це батько та мати, бабуся з дідусем, дядько Себастьян. Ці неосвічені, бідні люди мали найголовніше — великі душі й добрі серця. Ми розуміємо, що саме родина сформувала з хлопця чесну, працьовиту, порядну людину, а нестатки навчили співчувати чужому горю (пригадаймо хоча б епізод, коли Михайлик допомагає голодній жінці з дитиною, віддаючи їм гарбузове насіння).
Михайлик — допитлива дитина, любить навчатися, читати. Він перечитував усе, що тільки потрапляло під руку, навіть прочитав книжку з дивною назвою "Космографія". Згодом і сам вирішує стати письменником. Спочатку Михайлик багато перечитав книжок, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п'єсу.
Але Михайлик — не якась там ідеальна дитина: він дуже жвавий, веселий, непосидючий, любить розважатися й бешкетувати з друзями, спілкуватися з подружкою Любою.
"Прямо над нашою хатою пролітають лебеді" — так починається повість. Цим образом вона й завершується. Гуси-лебеді — своєрідний символ дитинства, який осяює все доросле життя людини: "Гуси-лебеді летять ... над моїм дитинством, ... над моїм життям!"
Стихи про зиму для детейОдуванчик из снежинок Поднесет к губам зима, Только дунет - и пушинок Разлетятся семена. Одуванчик облетает, В окнах теплится огонь, Зимний вечер подставляет Белым звездочкам ладонь. Т. ШорыгинаСела мне на рукавицу Легкая снежинка И нахохлила, как птица, Ледяную спинку. Замерла тихонько я, Чтоб не улетела. Скоро варежка моя Станет белой-белой. Т. Шорыгина***Чародейкою Зимою Околдован, лес стоит, И под снежной бахромою, Неподвижною, немою, Чудной жизнью он блестит. И стоит он, околдован, Не мертвец и не живой - Сном волшебным очарован, Весь опутан, весь окован Лёгкой цепью пуховой...
Солнце зимнее ли мечет На него свой луч косой - В нём ничто не затрепещет, Он весь вспыхнет и заблещет Ослепительной красой. Федор Тютчев***Наши окна кистью белой Дед Мороз разрисовал. Снегом полюшко одел он, Снегом садик закидал. Разве к снегу не привыкнем, Разве в шубу спрячем нос? Мы как выйдем да как крикнем: — Здравствуй, Дедушка Мороз! Нам кататься, веселиться! Санки легкие — в разбег! Кто промчится, будто птица Кто свернется прямо в снег. Снег пушистый мягче ваты, Отряхнемся, побежим. Мы — веселые ребята, От мороза — не дрожим.Л. Воронкова***Кружится и хохочет Метель под Новый год. Снег опуститься хочет, А ветер не дает. И весело деревьям, И каждому кусту, Снежинки, как смешинки, Танцуют на лету.***Стихи про весну для детейВ мае ландыш белоснежный Распускается в лесу, Цветик милый, цветик нежный Видел волка и лису, А в деревнях расцветает Вся в кудрях - краса сирень, Ароматом завлекает, Завораживает день!***Под самым карнизом, Над самым оконцем Забралось в сосульки Весеннее солнце. Сверкая, бегут по сосулькам слезинки… И тают сосульки – веселые льдинки. И. Демьянов***Если снег повсюду тает, День становится длинней, Если все зазеленело И в полях звенит ручей, Если солнце ярче светит, Если птицам не до сна, Если стал теплее ветер, Значит, к нам пришла весна. Е. Карганова***Стихи про лето для детейВот и лето подоспело – Земляника покраснела: Повернется к солнцу боком – Вся нальется алым соком. В поле – красная гвоздика, Красный клевер. Погляди-ка: И лесной шиповник летом Весь осыпан красным цветом. Видно, люди не напрасно Называют лето красным. М. Ивенсен***Отчего так много света? Отчего вдруг так тепло? Оттого, что это – лето На все лето к нам пришло. Оттого и каждый день Все длиннее, что ни день, Ну а ночи, Ночь от ночи, Все короче и короче… И. Мазнин***Если в небе ходят грозы, Если травы расцвели, Если рано утром росы Гнут былинки до земли, Если в рощах над калиной Вплоть до ночи гул пчелиный, Если солнышком согрета Вся вода в реке до дна – Значит, это уже лето! Значит, кончилась весна! Е. Трутнева***Детские стихи про осеньУтром мы во двор идем — Листья сыплются дождём, Под ногами шелестят И летят… летят… летят… Пролетают паутинки С паучками в серединке, И высоко от земли Пролетели журавли. Всё летит! Должно быть, это Улетает наше лето. Е. Трутнева***Падают с ветки жёлтые монетки… Под ногами целый клад! Это осень золотая Дарит листья не считая, Золотые дарит листья Вам, и нам, И всем подряд. И. Пивоварова***Миновало лето, Осень наступила. На полях и в рощах Пусто и уныло.
Птички улетели, Стали дни короче, Солнышка не видно, Темны, темны ночи. Алексей Плещеев***Если на деревьях листья пожелтели, Если в край далекий птицы улетели, Если небо хмурое, если дождик льется, Это время года осенью зовется. М. Ходякова***Кричит ворона в небе: — Кар-р! В лесу пожар-р, в лесу пожар-р! А было просто очень: В нем поселилась осень! Е. Интулов***.
Повість М. Стельмаха вся виросла на глибокій народній основі, самий її характер пов'язаний з рідною природою, з піснею і казкою.
Юрій Лукін
Іноді я замислююсь над тим, що, ставши дорослим, обов'язково буду згадувати своє дитинство. А раптом стану відомим письменником чи режисером? Чи є у моєму житті щось цікаве, про що можна розповісти через 20, 30 років? Може, напишу книжку про літні подорожі до Криму? А може, про наші з друзями пригоди? А можливо, зняти фільм про шкільні будні, адже і в них є чимало веселого? Думаєте, це буде нікому не цікаво? А ось у повісті М. Стельмаха "Гуси-лебеді летять", яку ми нещодавно вивчали на уроках української літератури, автор дуже цікаво розповів про своє дитинство, взаємини з однолітками та дорослими.
Оповідь у творі ведеться від імені головного героя — хлопчика Михайлика. Це сам Михайло Панасович Стельмах у дитячі роки. Дитинство письменника припало на нелегкі 20-ті роки XX століття, коли відбувалося становлення нової держави, яке супроводжували холод, голод і злидні. Михайлик розповідає про своє життя й переживання, про своє ставлення до всього, що він бачить навколо, свідком й учасником чого доводиться бути йому самому. Образ Михайлика розкривається різними засобами: це і самохарактеристика, і розповідь інших про вчинки героя, про ставлення до нього батьків, дядька Себастьяна тощо. Михайлик дуже любить казки та легенди, які розповідають йому дідусь Дем'ян та бабуся. Мабуть, тому світ навколо іноді здається хлопцю чарівною казкою: зорі у високому небі, запах. жита в полі та різних трав у лісі, перепілка в житі й дятел на старій груші. Хлопець шанує й оберігає природу, тонко відчуває її красу.З великою любов'ю та пошаною герой описує людей, які прищепили йому любов до праці, книги, добра й краси в житті: це батько та мати, бабуся з дідусем, дядько Себастьян. Ці неосвічені, бідні люди мали найголовніше — великі душі й добрі серця. Ми розуміємо, що саме родина сформувала з хлопця чесну, працьовиту, порядну людину, а нестатки навчили співчувати чужому горю (пригадаймо хоча б епізод, коли Михайлик допомагає голодній жінці з дитиною, віддаючи їм гарбузове насіння).
Михайлик — допитлива дитина, любить навчатися, читати. Він перечитував усе, що тільки потрапляло під руку, навіть прочитав книжку з дивною назвою "Космографія". Згодом і сам вирішує стати письменником. Спочатку Михайлик багато перечитав книжок, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п'єсу.
Але Михайлик — не якась там ідеальна дитина: він дуже жвавий, веселий, непосидючий, любить розважатися й бешкетувати з друзями, спілкуватися з подружкою Любою.
"Прямо над нашою хатою пролітають лебеді" — так починається повість. Цим образом вона й завершується. Гуси-лебеді — своєрідний символ дитинства, який осяює все доросле життя людини: "Гуси-лебеді летять ... над моїм дитинством, ... над моїм життям!"
Поднесет к губам зима,
Только дунет - и пушинок
Разлетятся семена.
Одуванчик облетает,
В окнах теплится огонь,
Зимний вечер подставляет
Белым звездочкам ладонь.
Т. ШорыгинаСела мне на рукавицу
Легкая снежинка
И нахохлила, как птица,
Ледяную спинку.
Замерла тихонько я,
Чтоб не улетела.
Скоро варежка моя
Станет белой-белой.
Т. Шорыгина***Чародейкою Зимою
Околдован, лес стоит,
И под снежной бахромою,
Неподвижною, немою,
Чудной жизнью он блестит.
И стоит он, околдован,
Не мертвец и не живой -
Сном волшебным очарован,
Весь опутан, весь окован
Лёгкой цепью пуховой...
Солнце зимнее ли мечет
На него свой луч косой -
В нём ничто не затрепещет,
Он весь вспыхнет и заблещет
Ослепительной красой.
Федор Тютчев***Наши окна кистью белой
Дед Мороз разрисовал.
Снегом полюшко одел он,
Снегом садик закидал.
Разве к снегу не привыкнем,
Разве в шубу спрячем нос?
Мы как выйдем да как крикнем:
— Здравствуй, Дедушка Мороз!
Нам кататься, веселиться!
Санки легкие — в разбег!
Кто промчится, будто птица
Кто свернется прямо в снег.
Снег пушистый мягче ваты,
Отряхнемся, побежим.
Мы — веселые ребята,
От мороза — не дрожим.Л. Воронкова***Кружится и хохочет
Метель под Новый год.
Снег опуститься хочет,
А ветер не дает.
И весело деревьям,
И каждому кусту,
Снежинки, как смешинки,
Танцуют на лету.***Стихи про весну для детейВ мае ландыш белоснежный
Распускается в лесу,
Цветик милый, цветик нежный
Видел волка и лису,
А в деревнях расцветает
Вся в кудрях - краса сирень,
Ароматом завлекает,
Завораживает день!***Под самым карнизом,
Над самым оконцем
Забралось в сосульки
Весеннее солнце.
Сверкая, бегут по сосулькам слезинки…
И тают сосульки – веселые льдинки.
И. Демьянов***Если снег повсюду тает,
День становится длинней,
Если все зазеленело
И в полях звенит ручей,
Если солнце ярче светит,
Если птицам не до сна,
Если стал теплее ветер,
Значит, к нам пришла весна.
Е. Карганова***Стихи про лето для детейВот и лето подоспело –
Земляника покраснела:
Повернется к солнцу боком –
Вся нальется алым соком.
В поле – красная гвоздика,
Красный клевер. Погляди-ка:
И лесной шиповник летом
Весь осыпан красным цветом.
Видно, люди не напрасно
Называют лето красным.
М. Ивенсен***Отчего так много света?
Отчего вдруг так тепло?
Оттого, что это – лето
На все лето к нам пришло.
Оттого и каждый день
Все длиннее, что ни день,
Ну а ночи,
Ночь от ночи,
Все короче и короче…
И. Мазнин***Если в небе ходят грозы,
Если травы расцвели,
Если рано утром росы
Гнут былинки до земли,
Если в рощах над калиной
Вплоть до ночи гул пчелиный,
Если солнышком согрета
Вся вода в реке до дна –
Значит, это уже лето!
Значит, кончилась весна!
Е. Трутнева***Детские стихи про осеньУтром мы во двор идем —
Листья сыплются дождём,
Под ногами шелестят
И летят… летят… летят…
Пролетают паутинки
С паучками в серединке,
И высоко от земли
Пролетели журавли.
Всё летит! Должно быть, это
Улетает наше лето.
Е. Трутнева***Падают с ветки жёлтые монетки…
Под ногами целый клад!
Это осень золотая
Дарит листья не считая,
Золотые дарит листья
Вам, и нам,
И всем подряд.
И. Пивоварова***Миновало лето,
Осень наступила.
На полях и в рощах
Пусто и уныло.
Птички улетели,
Стали дни короче,
Солнышка не видно,
Темны, темны ночи.
Алексей Плещеев***Если на деревьях листья пожелтели,
Если в край далекий птицы улетели,
Если небо хмурое, если дождик льется,
Это время года осенью зовется.
М. Ходякова***Кричит ворона в небе: — Кар-р!
В лесу пожар-р, в лесу пожар-р!
А было просто очень:
В нем поселилась осень!
Е. Интулов***.