Тема судьбы, роковой случайности звучит во многих произведениях Пушкина, но наиболее яркое выражение она нашла в цикле повестей, объединенных названием «Повести Белкина». В повести «Станционный смотритель» случайный проезжий вторгается в жизнь Семена Вырина, ломая ее. Случайная обида чуть не стала причиной гибели графа Б. из повести «Выстрел». Непредвиденный случай — метель, помешал героям одноименной повести совершить роковую ошибку — заключить брак, неугодный родителям и, как видно, Богу. Трогательна, но и заурядна история любви провинциальной барышни Марьи Гавриловны и бедного прапорщика Владимира. «Марья Гавриловна была воспитана на французских романах и следственно была влюблена». Повседневное однообразие и скука провинциальной жизни вкупе с будоражащими молодую кровь сюжетами любовных романов разбудили чувственность романтичной девушки. И, согласно законам жанра, выбор ее не мог упасть ни на кого, кроме бедного, но благородного юноши, традиционно не одобряемого родителями. Вся любовная история Марьи Гавриловны и Владимира похожа на бесхитростную игру больших детей: герои «...были в переписке, и всякий день видались наедине в сосновой роще или у старой часовни. Там они клялися друг другу в вечной любви, сетовали на судьбу и делали различные предположения». Невольно обращаешь внимание на атрибуты, без которых невозможно «истинное» романтическое чувство — роща, старая часовня, клятвы. Но дело, которое задумали эти большие дети — тайное венчание, отнюдь не так безобидно, как их первые попытки познать любовь. Ведь подобный брак обрекал Марью Гавриловну на полунищее существование, да и чувства, навеянные романтикой, не гарантируют прочный брак и взаимопонимание. Это понимали родители девушки, но влюбленные были далеки от реальности, это видно и из их патетического представления о том, как родители «...будут тронуты наконец героическим постоянством и несчастием любовников и скажут им непременно: «Дети! придите в наши объятия». И свершилось бы непоправимое, но на то и провидение божье, чтобы предотвращать подобные ошибки. Метель нарушила планы влюбленных, бедный прапорщик заблудился и не попал на собственное бракосочетание. Не зная, что произошло без него в церкви, думая, что невеста считает его обманщиком, он уходит на войну, где вскоре и погибает. Для Марьи Гавриловны же этот печальный опыт становится первым этапом на пути взросления. Урок, который преподала ей жизнь, становится наказанием за легкомысленность. То, что никому из женихов «...она ... не подавала и малейшей надежды», окружающие принимали за верность прежней любви, не зная о страшной тайне девушки. Но, видимо, учитывая безгрешность помыслов молодых влюбленных, судьба смилостивилась над Марьей Гавриловной и все расставила на свои места, устроив ей встречу с человеком, богом предназначенным в мужья, и ставшим ее супругом при таких странных обстоятельствах. Мне кажется, что роковая случайность, описанная в повести, повлияла не только на внешний ход событий, но и на характер героев. Ведь, судя по тому, что Бурмин происшествие в церкви считал пусть жестокой, но шуткой, он не отличался благонравием, и был, скорее всего, довольно легкомысленным человеком. Так же, как и Марья Гавриловна, легкомысленность которой основывалась на романтических идеалах, почерпнутых из любовных романов, на жажде высокого чувства без понимания ответственности за свою судьбу и судьбу других людей. Период неизвестности, воспринятый обоими как конец дальнейшей личной жизни, сделал их серьезнее, опытнее, заставил переосмыслить отношение к жизни. Что, несомненно, заставит их бережнее относиться к обретенному счастью, ценить и уважать чувства друг друга.
Соціально-психологічний роман Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” розкриває широку панораму життя українського села. Кілька поколінь проходить перед нашими очима.
З-поміж великої кількості персонажів звертають на себе увагу образи трьох жінок. Кожна з них ніби представляє своє покоління: баба Оришка, дочка її Мотря та Галя Гудзівна, Мотрина невістка. Доля кожної з них тісно пов’язана з долею Чіпки Варениченка – головного героя роману.
З дитячих літ Чіпка виніс найтепліший спогад про бабу Оришку. Вона була дитині єдиним порадником, добрим ангелом і вихователем. Поки Мотря, Чіпчина мати, наймитувала, баба Оришка і доглядала хлопчика, і знайомила з навколишнім світом, і звеселяла онука казками. Після смерті баби Оришки найближчою для хлопця залишилася мати. Маленький Чіпка недолюблював її, бо вона завжди була виснажена працею, втомлена і від того сердита. Тяжке було Мотрине материнство.
Не знала вона щастя дівчиною, не знала жінкою, не судилося зазнати його й матір’ю.
Минав час. Чіпка підростав, і Мотря почала плекати щиру надію на сина. Тому, коли Чіпка невсипущо дбав про господарство, розумом своїм і золотими роботящими руками множив його, Мотря несказанно раділа і тяжко сумувала, коли син її кривдив… Панас Мирний психологічно точно написав про це: “Тільки одна мати вміє разом кохати свою дитину й ненавидіти, жалкувати й проклинати…” Психологічно достовірно розповідає письменник про останній, драматичний крок жінки. Не витримала Мотря страшних випробувань, не змогла примиритися з кривавими розбоями, в яких брав участь Чіпка. І, незважаючи на любов до свого єдиного сина, вона йде V волость і викриває його злочини. Не змогла вона мовчати, переступивши через власну совість, через народні етичні норми.
Не менш трагічно розкривається перед нами і образ Галі Гудзівни. Розбишацька дочка, єдина дитина колишнього москаля Максима, злодія і п’яниці, вона від самого народження зростала в достатку. Але душа її, що залишилася чистою і незаплямованою серед багна, ненавиділа оцей достаток, надбаний грабунком на чужих сльозах.
У цьому образі втілено народні прагнення до чесного трудового життя, до краси і сердечності, ніжності та вірності. Панас Мирний симпатизує Галі, підкреслюючи зовнішню її красу (“… біле, рум’яне личко, очі оксамитові, чорні”), доповнюючи внутрішньою красою, що гармонує з мовою героїні, яка “щебече, як ластівочка”. Ось такою постає перед нами “польова царівна” Галя.
Для неї Чіпка став причиною і щастя, і болю, і загибелі.
Жіночі образи в романі Панаса Мирного сповнені трагізму. Жінки не в змозі змінити своєї долі. Кожна з них, як може, намагається врятувати Чіпку, але всі зусилля виявляються марними.
Доля їхня несе на собі сумний відбиток, накладений тяжким, жорстоким життям і несправедливістю, яку вони надто часто зустрічали на своєму шляху.
З-поміж великої кількості персонажів звертають на себе увагу образи трьох жінок. Кожна з них ніби представляє своє покоління: баба Оришка, дочка її Мотря та Галя Гудзівна, Мотрина невістка. Доля кожної з них тісно пов’язана з долею Чіпки Варениченка – головного героя роману.
З дитячих літ Чіпка виніс найтепліший спогад про бабу Оришку. Вона була дитині єдиним порадником, добрим ангелом і вихователем. Поки Мотря, Чіпчина мати, наймитувала, баба Оришка і доглядала хлопчика, і знайомила з навколишнім світом, і звеселяла онука казками.
Після смерті баби Оришки найближчою для хлопця залишилася мати. Маленький Чіпка недолюблював її, бо вона завжди була виснажена працею, втомлена і від того сердита. Тяжке було Мотрине материнство.
Не знала вона щастя дівчиною, не знала жінкою, не судилося зазнати його й матір’ю.
Минав час. Чіпка підростав, і Мотря почала плекати щиру надію на сина. Тому, коли Чіпка невсипущо дбав про господарство, розумом своїм і золотими роботящими руками множив його, Мотря несказанно раділа і тяжко сумувала, коли син її кривдив… Панас Мирний психологічно точно написав про це: “Тільки одна мати вміє разом кохати свою дитину й ненавидіти, жалкувати й проклинати…”
Психологічно достовірно розповідає письменник про останній, драматичний крок жінки. Не витримала Мотря страшних випробувань, не змогла примиритися з кривавими розбоями, в яких брав участь Чіпка. І, незважаючи на любов до свого єдиного сина, вона йде V волость і викриває його злочини. Не змогла вона мовчати, переступивши через власну совість, через народні етичні норми.
Не менш трагічно розкривається перед нами і образ Галі Гудзівни. Розбишацька дочка, єдина дитина колишнього москаля Максима, злодія і п’яниці, вона від самого народження зростала в достатку. Але душа її, що залишилася чистою і незаплямованою серед багна, ненавиділа оцей достаток, надбаний грабунком на чужих сльозах.
У цьому образі втілено народні прагнення до чесного трудового життя, до краси і сердечності, ніжності та вірності. Панас Мирний симпатизує Галі, підкреслюючи зовнішню її красу (“… біле, рум’яне личко, очі оксамитові, чорні”), доповнюючи внутрішньою красою, що гармонує з мовою героїні, яка “щебече, як ластівочка”. Ось такою постає перед нами “польова царівна” Галя.
Для неї Чіпка став причиною і щастя, і болю, і загибелі.
Жіночі образи в романі Панаса Мирного сповнені трагізму. Жінки не в змозі змінити своєї долі. Кожна з них, як може, намагається врятувати Чіпку, але всі зусилля виявляються марними.
Доля їхня несе на собі сумний відбиток, накладений тяжким, жорстоким життям і несправедливістю, яку вони надто часто зустрічали на своєму шляху.
(МЕНЬШЕ НУ НИКАК ) ахах