Повесть "Детство" - это автобиографическое произведение М. Горького, главный герой которой - Алеша Пешков. После того, как у мальчика умер отец, он стал жить с дедом и бабушкой. В доме деда царила мрачная атмосфера, в которой и формировался характер Алеши. Хотя нужно сказать, что она почти не повлияла на мировоззрение героя.
С первых дней в доме деда Алеша замечал, что его родственники - угрюмые, жадные, самолюбивые. Мальчик сразу же не полюбил деда, который показался ему злым и даже немного жестоким. Также Алеши не понравились дядья. В доме деда жил слепой мастер Григорий, он был уже старый. Часто дядья с сыновьями подшучивали над ним, насмехаясь над его слепотой. Алеша был не таким. Он понимал Григория, жалел его и никогда не участвовал в этих "свинцовых мерзостях", он не принимал таких шуток.
Алеша был добрым мальчиком. Он сочувствовал обиженным, обездоленным людям, а среди злых старался найти хороших и искренних . Мальчик тянулся к людям и каким-то неведомым чувством понимал, какой человек добрый, а какой - злой. За время жизни с бабушкой и дедом Алеша повстречал несколько по-настоящему добрых и открытых людей. Те, к кому он больше всех был привязан - это Цыганок и Хорошее Дело. В представлении мальчика Цыганок был сказочным героем, а Хорошее Дело всегда давал ценные советы, которые впоследствии Алеше. Он подолгу общался с ними. Хотя Хорошее Дело никто не любил и Алеше запрещали с ним общаться, их дружба продолжалась.
Среди родных у Алеши остался только один близкий человек - бабушка. Когда мать уехала, она давала мальчику ту любовь и ласку, которую он не получил от отца и матери. Бабушка всегда рассказывала мальчику разные истории, стихи и сказки, давала ему советы, к которым тот всегда прислушивался.
Мне понравился этот герой, потому что у него доброе и чуткое сердце, потому что он выделяется из толпы мрачных и не жизнерадостных людей. Алеша понимает, сто значит любить, сочувствовать ближнему и несчастному, что встретишь не часто. Но самое главное, что из большинства злых, жадных, самолюбивых людей он отыскал добрых и отзывчивых, что среди зла, которое царило повсюду, он смог найти добро. "
У повісті розповідається про події XIII ст. серед Карпатських гір У квітучій долині, де лежить мальовниче село Тухля. Жителі його становлять дружну громаду миролюбних трудівників. На чолі громади стоїть Захар Беркут — вже старий мудрий чоловік.
Громада живе вільним, незалежним життям, але ось у долині з’являється боярин Тугар Вовк, який прагне підкорити тухольців своїй владі. Але ті не хочуть підпорюватись та стають на оборону своїх прав. Громада вирішує вигнати Тугара Вовка з Тухольщини.
На Руську землю в цей час вдираються монгольські полчища. Ось вони вже підступили до Карпат. Підступний боярин вступає в змову з монголами, щоб вони до йому підкорити волелюбну громаду. За це він обіцяє провести ворогів через гори.
Разом з боярином у монгольський табір потрапила і його донька Мирослава, яка, на відміну від батька, пройнялася глибокою повагою до тухольців та покохала молодшого сина Захара Беркута — Максима.
Під час першого бою з монголами частину юнаків було перебито, а Максима взяли у полон.
Захарові Беркуту наснився дивний сон. "Здавалось йому, немов нині їх щорічне свято Сторожа (назва великого кам’яного стовпа-вартового), і вся громада зібрана довкола каменя при вході тухольської тіснини: дівчата в вінках, молодці з музикою, всі в празничних строях. Оце він, найстарший віком у громаді, перший наближається до святого каменя і починає молитися до нього. Якісь таємничі, тривожні, болючі почуття опановують його серце під час молитви; щось щемить у нього в глибині душі — і сам він не знає, що таке. Він молиться гаряче, по двох-трьох словах звичайної молитви він відступає від стародавніх, звичаєм усталених зворотів; якась нова, гарячіша, пориваюча молитва плине з його уст; уся громада, потрясена нею, паде ниць на землю, і він сам робить те саме. Але слова не перестають темно робиться кругом, чорні хмари покривають небо, громи починають бити, блискавиці палахкотять і облітають увесь небозвід осліпляючим огнем, земля здригається — і разом, звільна перехиляючись, святий камінь рушається з місця і з страшенним лускотом валиться на нього".
Повесть "Детство" - это автобиографическое произведение М. Горького, главный герой которой - Алеша Пешков. После того, как у мальчика умер отец, он стал жить с дедом и бабушкой. В доме деда царила мрачная атмосфера, в которой и формировался характер Алеши. Хотя нужно сказать, что она почти не повлияла на мировоззрение героя.
С первых дней в доме деда Алеша замечал, что его родственники - угрюмые, жадные, самолюбивые. Мальчик сразу же не полюбил деда, который показался ему злым и даже немного жестоким. Также Алеши не понравились дядья. В доме деда жил слепой мастер Григорий, он был уже старый. Часто дядья с сыновьями подшучивали над ним, насмехаясь над его слепотой. Алеша был не таким. Он понимал Григория, жалел его и никогда не участвовал в этих "свинцовых мерзостях", он не принимал таких шуток.
Алеша был добрым мальчиком. Он сочувствовал обиженным, обездоленным людям, а среди злых старался найти хороших и искренних . Мальчик тянулся к людям и каким-то неведомым чувством понимал, какой человек добрый, а какой - злой. За время жизни с бабушкой и дедом Алеша повстречал несколько по-настоящему добрых и открытых людей. Те, к кому он больше всех был привязан - это Цыганок и Хорошее Дело. В представлении мальчика Цыганок был сказочным героем, а Хорошее Дело всегда давал ценные советы, которые впоследствии Алеше. Он подолгу общался с ними. Хотя Хорошее Дело никто не любил и Алеше запрещали с ним общаться, их дружба продолжалась.
Среди родных у Алеши остался только один близкий человек - бабушка. Когда мать уехала, она давала мальчику ту любовь и ласку, которую он не получил от отца и матери. Бабушка всегда рассказывала мальчику разные истории, стихи и сказки, давала ему советы, к которым тот всегда прислушивался.
Мне понравился этот герой, потому что у него доброе и чуткое сердце, потому что он выделяется из толпы мрачных и не жизнерадостных людей. Алеша понимает, сто значит любить, сочувствовать ближнему и несчастному, что встретишь не часто. Но самое главное, что из большинства злых, жадных, самолюбивых людей он отыскал добрых и отзывчивых, что среди зла, которое царило повсюду, он смог найти добро. "
У повісті розповідається про події XIII ст. серед Карпатських гір У квітучій долині, де лежить мальовниче село Тухля. Жителі його становлять дружну громаду миролюбних трудівників. На чолі громади стоїть Захар Беркут — вже старий мудрий чоловік.
Громада живе вільним, незалежним життям, але ось у долині з’являється боярин Тугар Вовк, який прагне підкорити тухольців своїй владі. Але ті не хочуть підпорюватись та стають на оборону своїх прав. Громада вирішує вигнати Тугара Вовка з Тухольщини.
На Руську землю в цей час вдираються монгольські полчища. Ось вони вже підступили до Карпат. Підступний боярин вступає в змову з монголами, щоб вони до йому підкорити волелюбну громаду. За це він обіцяє провести ворогів через гори.
Разом з боярином у монгольський табір потрапила і його донька Мирослава, яка, на відміну від батька, пройнялася глибокою повагою до тухольців та покохала молодшого сина Захара Беркута — Максима.
Під час першого бою з монголами частину юнаків було перебито, а Максима взяли у полон.
Захарові Беркуту наснився дивний сон. "Здавалось йому, немов нині їх щорічне свято Сторожа (назва великого кам’яного стовпа-вартового), і вся громада зібрана довкола каменя при вході тухольської тіснини: дівчата в вінках, молодці з музикою, всі в празничних строях. Оце він, найстарший віком у громаді, перший наближається до святого каменя і починає молитися до нього. Якісь таємничі, тривожні, болючі почуття опановують його серце під час молитви; щось щемить у нього в глибині душі — і сам він не знає, що таке. Він молиться гаряче, по двох-трьох словах звичайної молитви він відступає від стародавніх, звичаєм усталених зворотів; якась нова, гарячіша, пориваюча молитва плине з його уст; уся громада, потрясена нею, паде ниць на землю, і він сам робить те саме. Але слова не перестають темно робиться кругом, чорні хмари покривають небо, громи починають бити, блискавиці палахкотять і облітають увесь небозвід осліпляючим огнем, земля здригається — і разом, звільна перехиляючись, святий камінь рушається з місця і з страшенним лускотом валиться на нього".