когда я прочитала сказку-быль а.п. платонова «неизвестный цветок» меня поразила сила необычного красивого маленького цветка. он рос на голом пустыре, там лежали одни камни, и совсем не росла трава. ему было сложно и тяжело, но он боролся за свою жизнь и не унывал. а по ночам он светился и благоухал. пионерка даша цветку, она удобряла землю со своими друзьями. это добрый поступок. я считаю, что этим произведением автор хочет сказать нам, людям, что никогда не нужно сдаваться, нужно бороться, идти к своей цели и только тогда будет результат.
Він вродився балакучий, як сорока, може годинами безугавно тріскотіти.
Перше хвилювання потроху зникає. До хлопця знову повертається здатність мислити, говорити.
Вітька все кружляє й кружляє між вербами. На ньому нові (сині в смужечку) штани й жовті рипучі черевики. Рукава білої сорочки по-парубочому закачані по лікті. На голові — бокс (таки домучив клятий Левонтій!), білявий чубчик непокірно стовбурчиться.
Хлопцеві так хочеться утнути щось героїчне, щось таке лицарське. Безперечно, на очах у дівчини. Щоб побачила, який він сміливий та відважний.
— Ой, який же ти замурзаний! — сплеснула руками. — І вуха у сажі, герою ти мій сміливий, орлику відважний! Ти, мов той лев, накинувся на вогонь.
когда я прочитала сказку-быль а.п. платонова «неизвестный цветок» меня поразила сила необычного красивого маленького цветка. он рос на голом пустыре, там лежали одни камни, и совсем не росла трава. ему было сложно и тяжело, но он боролся за свою жизнь и не унывал. а по ночам он светился и благоухал. пионерка даша цветку, она удобряла землю со своими друзьями. это добрый поступок. я считаю, что этим произведением автор хочет сказать нам, людям, что никогда не нужно сдаваться, нужно бороться, идти к своей цели и только тогда будет результат.
Він вродився балакучий, як сорока, може годинами безугавно тріскотіти.
Перше хвилювання потроху зникає. До хлопця знову повертається здатність мислити, говорити.
Вітька все кружляє й кружляє між вербами. На ньому нові (сині в смужечку) штани й жовті рипучі черевики. Рукава білої сорочки по-парубочому закачані по лікті. На голові — бокс (таки домучив клятий Левонтій!), білявий чубчик непокірно стовбурчиться.
Хлопцеві так хочеться утнути щось героїчне, щось таке лицарське. Безперечно, на очах у дівчини. Щоб побачила, який він сміливий та відважний.
— Ой, який же ти замурзаний! — сплеснула руками. — І вуха у сажі, герою ти мій сміливий, орлику відважний! Ти, мов той лев, накинувся на вогонь.