Порівняльна характеристика Айвенго і Річарда Левове Серце
У романі В. Скотта яскраво і різносторонньо змальовані образи благородних і відважних лицарів – Айвенго та Річарда Левове Серце. Обидва вони – доблесні воїни з гарячими серцями, завжди готові виступити на захист справедливості незалежно від того, хто потрапив у біду – бідний чи багатий, знатний дворянин чи безславний раб. Образ Короля Річарда у зображенні письменника дещо ідеалізований.
Чорний Лицар, як його називають, очолює атаку на замок Фрон де Бефа. Його безстрашність і бойовий досвід викликають захоплення і повагу в усіх,
хто ігає за ним у бою. За його наказом споруджують плавучий міст, по якому воїни перебираються через рів і захоплюють фортецю.
Король на руках виносить з палаючого замку Айвенго, рятує Ровену і Седрика, він же примирює Айвенго з батьком.
Річарду Левове Серце притаманні веселість, життєрадісність, великодушність, вірність у дружбі. Він воліє бути краще мандрівним лицарем, ніж королем, тому оточуючим інколи доводиться нагадувати йому про обов’язок і відповідальність перед країною.
Айвенго – справжній лицар. Через любов і відданість прекрасній дамі він позбавлений спадку і змушений мандрувати, завойовуючи собі багатство і славу мечем та списом. Він перемагає на турнірі, хоча це йому ледь не коштувало життя, обирає королевою дня Ровену, наживши тим собі багато ворогів.
Він відданий королю, підтримує його, хоче бачити свою країну без усобиць і війн.
Отже, в образах Айвенго та Річарда є багато спільного. Але, на мій погляд, Айвенго більш поетичний, романтичний. Він же і розсудливіший, далекоглядніший у політиці, розуміє, що Англії потрібен король – не хоробрий мандрівний лицар, а сильна людина, яка змогла б подолати усобиці, об’єднати країну і відновити хоч якусь соціальну справедливість.
1=Страх, сильный, испуг, чувство , что потом всё будет по другому. И ОГРОМНУЮ НЕНАВИСТЬ
2=Мы не видим жестов Ахилла,
Гомер описывает лишь его реакции на -плач Приама, пришедшего за телом сына - Гектора. Ахилл дает понять, что знает: без богов Приам не проник бы в их лагерь и в ответ на скорбь Приама тоже начинает скорбеть, вспомнив своего отца, который вполне мог бы быть на месте Приама. Поэт говорит, что горько заплакал Ахилл. Такова его первая реакция.
На предложение Ахилла сесть за стол, Приам отказывается, что вызывает гнев Ахилла, он угрожает наказать его, но добавляет, что воля богов ему известна: так или иначе, он должен отдать Приаму тело Гектора, что он и делает.
Т. е. чувства Ахилла ситуативно изменчивы: с одной стороны он сочувствует, с другой - готов наказать за то, что воспринимает, как оскорбление.
Порівняльна характеристика Айвенго і Річарда Левове Серце
У романі В. Скотта яскраво і різносторонньо змальовані образи благородних і відважних лицарів – Айвенго та Річарда Левове Серце. Обидва вони – доблесні воїни з гарячими серцями, завжди готові виступити на захист справедливості незалежно від того, хто потрапив у біду – бідний чи багатий, знатний дворянин чи безславний раб. Образ Короля Річарда у зображенні письменника дещо ідеалізований.
Чорний Лицар, як його називають, очолює атаку на замок Фрон де Бефа. Його безстрашність і бойовий досвід викликають захоплення і повагу в усіх,
хто ігає за ним у бою. За його наказом споруджують плавучий міст, по якому воїни перебираються через рів і захоплюють фортецю.
Король на руках виносить з палаючого замку Айвенго, рятує Ровену і Седрика, він же примирює Айвенго з батьком.
Річарду Левове Серце притаманні веселість, життєрадісність, великодушність, вірність у дружбі. Він воліє бути краще мандрівним лицарем, ніж королем, тому оточуючим інколи доводиться нагадувати йому про обов’язок і відповідальність перед країною.
Айвенго – справжній лицар. Через любов і відданість прекрасній дамі він позбавлений спадку і змушений мандрувати, завойовуючи собі багатство і славу мечем та списом. Він перемагає на турнірі, хоча це йому ледь не коштувало життя, обирає королевою дня Ровену, наживши тим собі багато ворогів.
Він відданий королю, підтримує його, хоче бачити свою країну без усобиць і війн.
Отже, в образах Айвенго та Річарда є багато спільного. Але, на мій погляд, Айвенго більш поетичний, романтичний. Він же і розсудливіший, далекоглядніший у політиці, розуміє, що Англії потрібен король – не хоробрий мандрівний лицар, а сильна людина, яка змогла б подолати усобиці, об’єднати країну і відновити хоч якусь соціальну справедливість.
1=Страх, сильный, испуг, чувство , что потом всё будет по другому. И ОГРОМНУЮ НЕНАВИСТЬ
2=Мы не видим жестов Ахилла,
Гомер описывает лишь его реакции на -плач Приама, пришедшего за телом сына - Гектора. Ахилл дает понять, что знает: без богов Приам не проник бы в их лагерь и в ответ на скорбь Приама тоже начинает скорбеть, вспомнив своего отца, который вполне мог бы быть на месте Приама. Поэт говорит, что горько заплакал Ахилл. Такова его первая реакция.
На предложение Ахилла сесть за стол, Приам отказывается, что вызывает гнев Ахилла, он угрожает наказать его, но добавляет, что воля богов ему известна: так или иначе, он должен отдать Приаму тело Гектора, что он и делает.
Т. е. чувства Ахилла ситуативно изменчивы: с одной стороны он сочувствует, с другой - готов наказать за то, что воспринимает, как оскорбление.
Объяснение: