Толстой в своем романе-эпопее затрагивает тему истинного и ложного патриотизма. Рассмотрим Тушина и Долохова. Тушин- храбрый, решительный, целеустремлённый, отчаянный мужчина, с огромной силой воли. Толстой отмечает, что для победы в сражении важно не только иметь большую армию, важно уметь правильно настроить эту армию, этих солдат, придать им хорошего боевого духа, веру в свои силы и желание во что бы то ни стало защитить людей от гибели. А если все начали падать духом, унывать, думать, что всё кончено, как Долохов, то постепенно они присоединяют к себе других, и тем самым очень легко поддаться этому и побежать со всеми прочь. Проявил героизм Андрей Болконский, он всегда мечтал о славе. Готов был сделать и отдать всё, чтобы его любили люди. Война тысяча восемьсот пятого года позволила Андрею проявить своё мужество . В нём присутствует чувство воинского долга, которое воспитал в нём отец. Он как и Тушин заботитмя о своих солдатах, хоть у него и возникала мысль о смерти, но герой не повернул назад, все время он шел вперед, не оборачиваясь, попутно переосмысливая свои ценности. Если говорить про Николая Ростова, то возникает двоякое чувство, с одной стороны он идет в атаку сначала очень храбро, но потом раненый в руку, начинает паниковать, он думает о том, как может умереть, "кого так любят все". Это событие несколько принижает образ героя, создается ощущение ложного героизма, но время меняет его, он становится храбрым офицером, настоящим гусаром, сохраняющим верность долгу.
Тануть сніги, біжать струмочки, починає пробиватися перша травичка, розпукуються бруньки, з'являються тендітні квіти, чути спів пташок... Це настала Весна — найпрекрасніша пора року, оспівана поетами за свою первозданну красу. Весна приносить із собою не тільки довгоочікуване тепло, вона приносить радість і надію, надію на краще. Після невблаганних морозів та лютих завірюх, після снігів, які вкривають землю пуховою ковдрою, після зимової сплячки, у яку, здається, впадають не лише деякі види звірів, а вся природа, нарешті настає Весна — прекрасна царівна у зеленому вбранні та віночку ніжних квітів.
А Весна іде, як фея, В чарах шуму і пісень, Біла, біла, як лілея, В квітах яблунь і вишень. (Олександр Олесь)
Мабуть, немає нікого мудрішого за матінку-природу, бо інакше як пояснити, що щороку одна пора змінюється іншою та незмінно настає найочікуваніша з них — Весна. Вона пробуджує у душах людей щирі та ніжні почуття, бо Весна настає не тільки в природі, а й у серцях тих, хто здатен відчувати красу та спроможний милуватися навколишньою красою, яка, і справді, може залишити байдужими тільки кам'яні серця.
Стояла я і слухала весну, Весна мені багато говорила, Співала пісню дзвінку, голосну, То знов таємно-тихо шепотіла. (Леся Українка)
Разом із потеплінням повітря відбувається потепління у душі, і так само, як ламається крига на річці, ламається крига, яка сковує людські серця. Весна обіцяє змінити все на краще, вона пророкує настання нових — кращих часів, і навіть найзапекліші скептики та песимісти починають вірити у те, що негаразди та неприємності залишаться десь у минулому, що їх забере із собою Зима, яка вже минулася, а весна разом із пахощами квітів принесе пахощі надій.
Вона мені співала про любов, Про молодощі, радощі, надії, Вона мені переспівала знов Те, що мені давно співали мрії. (Леся Українка)
Весною всі намагаються вибратися «на природу» — в ліс або поближче до річки. Щоправда, більшість «веселих компаній» не дуже роззирається навкруги, а захоплюється, здебільшого, «напитками та наїдками», залишаючи після себе бруд і спотворюючи галявину, на якій вони збиралися. Люди, які не вміють та не хочуть бачити красу навколишнього світу, втрачають багато (вони й самі не розуміють, наскільки багато), бо яке ж це щастя — вдихнути у лісі свіже, прозоре повітря, дослухатися до співу безлічі пташок, які ховаються у гіллі, дивитися на тендітні квіточки, які щільно вкривають прекрасною та різнобарвною ковдрою теплу землю. Хотілося б, щоб усі бачили та відчували красу природи та на питання Павла Тичини:
«Ви чули ж бо: так липа шелестить, Ви знаєте, як сплять гаї?»
Настала весна. Крізь низько навислі хмари стало недоглядати блакитне чисте небо. Таким прозоро-синім воно може бути тільки навесні. По землі побігли дзвінкі струмочки. Спочатку їх було мало, але з кожним днем вони все частіше і частіше прорізали лід своїми цівками. Спів ранніх пташок і дзвінкий капіж з дахів заповнюють світ, весняна музика приходить на зміну довгому зимовому мовчанню і завиванню вітру. Усе приходить в рух: метушаться на гілках птаха, весело крапають з карнизів перлинки. Сніг ще ховається в темних кутах, не хоче зрозуміти, що з кожною годиною замети стають менше, не сховатися їм від теплого, довгожданого сонечка. Дні стають довше і світліше. Радіють весні, що настає, і люди. На лицях все частіше з'являються посмішки, тепер не страшно виходити на вулицю: не закрутить тебе завірюха, не засыпет снігом ока. Найбільше радіють весні діти. Можна зняти важкі шуби, взути гумові чоботи і весело ходити по калюжах, пускати кораблики. Незабаром з-під землі виглянуть перші боязкі зелені травички, набряклі бруньки на деревах лопнуть, і з'являться дивовижні зелені листочки. На зміну білому і сірому приходить зелений і блакитний кольори. Весна прийшла!
Проявил героизм Андрей Болконский, он всегда мечтал о славе. Готов был сделать и отдать всё, чтобы его любили люди. Война тысяча восемьсот пятого года позволила Андрею проявить своё мужество . В нём присутствует чувство воинского долга, которое воспитал в нём отец. Он как и Тушин заботитмя о своих солдатах, хоть у него и возникала мысль о смерти, но герой не повернул назад, все время он шел вперед, не оборачиваясь, попутно переосмысливая свои ценности.
Если говорить про Николая Ростова, то возникает двоякое чувство, с одной стороны он идет в атаку сначала очень храбро, но потом раненый в руку, начинает паниковать, он думает о том, как может умереть, "кого так любят все". Это событие несколько принижает образ героя, создается ощущение ложного героизма, но время меняет его, он становится храбрым офицером, настоящим гусаром, сохраняющим верность долгу.
Пташко! Будь рада теплу і весні.
Олександр Олесь
Тануть сніги, біжать струмочки, починає пробиватися перша травичка, розпукуються бруньки, з'являються тендітні квіти, чути спів пташок... Це настала Весна — найпрекрасніша пора року, оспівана поетами за свою первозданну красу.
Весна приносить із собою не тільки довгоочікуване тепло, вона приносить радість і надію, надію на краще. Після невблаганних морозів та лютих завірюх, після снігів, які вкривають землю пуховою ковдрою, після зимової сплячки, у яку, здається, впадають не лише деякі види звірів, а вся природа, нарешті настає Весна — прекрасна царівна у зеленому вбранні та віночку ніжних квітів.
А Весна іде, як фея,
В чарах шуму і пісень,
Біла, біла, як лілея,
В квітах яблунь і вишень.
(Олександр Олесь)
Мабуть, немає нікого мудрішого за матінку-природу, бо інакше як пояснити, що щороку одна пора змінюється іншою та незмінно настає найочікуваніша з них — Весна. Вона пробуджує у душах людей щирі та ніжні почуття, бо Весна настає не тільки в природі, а й у серцях тих, хто здатен відчувати красу та спроможний милуватися навколишньою красою, яка, і справді, може залишити байдужими тільки кам'яні серця.
Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну,
То знов таємно-тихо шепотіла.
(Леся Українка)
Разом із потеплінням повітря відбувається потепління у душі, і так само, як ламається крига на річці, ламається крига, яка сковує людські серця. Весна обіцяє змінити все на краще, вона пророкує настання нових — кращих часів, і навіть найзапекліші скептики та песимісти починають вірити у те, що негаразди та неприємності залишаться десь у минулому, що їх забере із собою Зима, яка вже минулася, а весна разом із пахощами квітів принесе пахощі надій.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що мені давно співали мрії.
(Леся Українка)
Весною всі намагаються вибратися «на природу» — в ліс або поближче до річки. Щоправда, більшість «веселих компаній» не дуже роззирається навкруги, а захоплюється, здебільшого, «напитками та наїдками», залишаючи після себе бруд і спотворюючи галявину, на якій вони збиралися. Люди, які не вміють та не хочуть бачити красу навколишнього світу, втрачають багато (вони й самі не розуміють, наскільки багато), бо яке ж це щастя — вдихнути у лісі свіже, прозоре повітря, дослухатися до співу безлічі пташок, які ховаються у гіллі, дивитися на тендітні квіточки, які щільно вкривають прекрасною та різнобарвною ковдрою теплу землю. Хотілося б, щоб усі бачили та відчували красу природи та на питання Павла Тичини:
«Ви чули ж бо: так липа шелестить,
Ви знаєте, як сплять гаї?»
кожній людині можна було б сказати:
«Та ви вже знаєте, як сплять гаї»...
Джерело: http://www.ukrlib.com.ua/sochm/printout.php?id=117
***
Твор про весну українською мовою
Настала весна. Крізь низько навислі хмари стало недоглядати блакитне чисте небо. Таким прозоро-синім воно може бути тільки навесні. По землі побігли дзвінкі струмочки. Спочатку їх було мало, але з кожним днем вони все частіше і частіше прорізали лід своїми цівками. Спів ранніх пташок і дзвінкий капіж з дахів заповнюють світ, весняна музика приходить на зміну довгому зимовому мовчанню і завиванню вітру. Усе приходить в рух: метушаться на гілках птаха, весело крапають з карнизів перлинки. Сніг ще ховається в темних кутах, не хоче зрозуміти, що з кожною годиною замети стають менше, не сховатися їм від теплого, довгожданого сонечка. Дні стають довше і світліше. Радіють весні, що настає, і люди.
На лицях все частіше з'являються посмішки, тепер не страшно виходити на вулицю: не закрутить тебе завірюха, не засыпет снігом ока. Найбільше радіють весні діти. Можна зняти важкі шуби, взути гумові чоботи і весело ходити по калюжах, пускати кораблики.
Незабаром з-під землі виглянуть перші боязкі зелені травички, набряклі бруньки на деревах лопнуть, і з'являться дивовижні зелені листочки. На зміну білому і сірому приходить зелений і блакитний кольори. Весна прийшла!