Як часто в житті так буває: спочатку ми зробимо, а потім міркуємо, чи правильно це було. Так само вчинила й героїня п'єси Генріка Ібсена "Ляльковий дім". Чи не здається нам, читачам, безглуздим її вчинок: вісім років прожити разом із чоловіком, урятувати його в тяжкий час, а тоді, коли вже є домівка, малі діти, щастя, втекти? На перший погляд так, але кожен повинен поставити перед собою одне-єдине запитання, коли прочитає цю книгу: "А чи таким не вірним був цей крок? Що штовхнуло героїню на це?"
Здавалося б, вона має все, про що лише можна мріяти: діти, коханий чаловік, домівка, гроші (хоча й мало, але вистачає)... Проте я вважаю, що цей шлюб ще на самому початку був приречений на розлучення. Згадаємо, як Торвальд забороняє їсти улюблене печиво своїй дружині, мотивуючи це тим, що вона зіпсує свої прекрасні зуби. Чи стала би так робити людина, яка по-справжньому кохає? Мені здається, ні! А ялика у затишному домі Нори? Вона самотньо стоїть у кутку, забута всіми, майже не прикрашена. Я вважаю, що це образ-символ самої хозяйки: вона так само почувала себе поруч із чоловіком. Він - велика людина, він завжди повинен бути "на висоті", а хто вона? Лише його додаток у житті...
Таким чином, Нора й Торвальд розлучилися не через фальшивий вексель, як може подумати неуважний читач та сторонній глядач, а через моральний розлад у сім'ї: на Нору наче тиснуть всі ті умови життя, які створює їй чоловік: те не можна, сюди не ходи, грошей багато не витрачай, це не іж... Вона справді стала для нього іграшкою, його "лялькою-дружиною", як у батька була його "лялькою-донькою".
22 січня 1788 Байрон наpодився в Лондоні у знатній, але збіднілій родині.1798 Байрон успадковує від двоюрідного діда титул барона і родовий маєток Ньюстед Еббі під Ноттінгемом, куди він переїжджає з матір’ю. Він займається з домашнім учителем, потім його віддають в приватну школу в Далвиче. 1801 надходить в закриту аристократичну школу в Харроу, біля Лондона. Починає писати вірші. 1805-1809 Навчається в Кембриджському університеті. 1807 виходить збірка «Години дозвілля» 1809 Байрон стає членом палати лордів. 1809-1811 Відправляється в тривалу подорож (Іспанія, Албанія, Афіни) 1812 виходять дві перші пісні автобіографічної поеми «Паломництво Чайльд Гарольда», яка приносить йому популярність. 1813-1814 Байрон створює цикл «східних поем»: «Гяур», «Абідоська наречена» «Корсар» і «Лара». 1814 Одружується на Анабеллі Мілбенк. Після вони улаштовуються в Лондоні. Входить до підкомітета правління театру «Друрі-Лейн». 1815 народжується дочка Байрона Августа Ада. 1816 Розлучення з дружиною, після якого він покидає Англію, як виявилося, назавжди. Пише вірші та поеми: «Станси до Августи», «Послання до Августи», «Сон», «Пітьма». Завершує третю пісню «Чайльд Гарольда»; пише «Шильонского в’язня». У цьому ж році закінчені поеми східного циклу «Парізіна» і «Облога Коринфа». 1817 Байрон відвідує Рим. Він закінчує «Манфреда» (Manfred). Починає роботу над поемою «Дон Жуан». 1818 написана поема «Беппо» (Beppo) 1819 пише «Пророцтво Данте» (Prophecy of Dante). 1820-1821 п’єса «Марино Фальеро, дож Венеції», присвячена долі Фальеро, страченого за участь у змові проти існуючого у Венеції політичного режиму, і п’єса «Двоє Фоскарі». Драма у віршах «Каїн». 1821 переїжджає до Пізи. 1822 «Небо і земля», драма «Перетворений урод», «Вернер», «Бачення суду» У цьому ж році Байрон, Шеллі і Л.Хант починають видавати журнал «Ліберал». Незабаром Шеллі гине, і під опікою Байрона виявляються Хант, його хвора дружина і шестеро дітей. Крім того, помирає донька Байрона Аллегра, що стає для нього важким ударом. 1823 Байрон приймає пропозицію лондонського Грецького комітету до Греції у війні за незалежність проти турецького ярма. Він приймає під своє командування загін суліотов (греко-албанців), яким виплачує грошове забезпечення. 19 квітня 1824 Байрон помер від лихоманки.
Як часто в житті так буває: спочатку ми зробимо, а потім міркуємо, чи правильно це було. Так само вчинила й героїня п'єси Генріка Ібсена "Ляльковий дім". Чи не здається нам, читачам, безглуздим її вчинок: вісім років прожити разом із чоловіком, урятувати його в тяжкий час, а тоді, коли вже є домівка, малі діти, щастя, втекти? На перший погляд так, але кожен повинен поставити перед собою одне-єдине запитання, коли прочитає цю книгу: "А чи таким не вірним був цей крок? Що штовхнуло героїню на це?"
Здавалося б, вона має все, про що лише можна мріяти: діти, коханий чаловік, домівка, гроші (хоча й мало, але вистачає)... Проте я вважаю, що цей шлюб ще на самому початку був приречений на розлучення. Згадаємо, як Торвальд забороняє їсти улюблене печиво своїй дружині, мотивуючи це тим, що вона зіпсує свої прекрасні зуби. Чи стала би так робити людина, яка по-справжньому кохає? Мені здається, ні! А ялика у затишному домі Нори? Вона самотньо стоїть у кутку, забута всіми, майже не прикрашена. Я вважаю, що це образ-символ самої хозяйки: вона так само почувала себе поруч із чоловіком. Він - велика людина, він завжди повинен бути "на висоті", а хто вона? Лише його додаток у житті...
Таким чином, Нора й Торвальд розлучилися не через фальшивий вексель, як може подумати неуважний читач та сторонній глядач, а через моральний розлад у сім'ї: на Нору наче тиснуть всі ті умови життя, які створює їй чоловік: те не можна, сюди не ходи, грошей багато не витрачай, це не іж... Вона справді стала для нього іграшкою, його "лялькою-дружиною", як у батька була його "лялькою-донькою".