Чи жалкував Джонатан, що самотньо жив у вигнанні, чи відчував злість до Зграї, яка його вигнала?13. Чого у зв'язку із Дітицим він захотів? 14. Що запропонували чайки, які прилетіли до Джонатана?
Жил был на свете мальчик по имени Витя. Витя был очень озорным. Он любил дразнить кого-то, подшучивать над друзьями и родственниками, вообщем, был еще тот задира. Особенно ему нравилось прятать от бабушки очки.
Однажды мама и Витя пошли в зоопарк. Чтобы угостить жовотных они купили разных фруктов в ларьке, который находился на соседней улице. Витя сразу же углядел два банана в сумке мамы, правда один из них он сам съел по дороге в зоопарк.
Когда мама и Витя пришли в зоопарк, мальчик сразу бросился к клетке с обезьянкой. А та сразу же увидела лакомство в руке млаьчика. Витя долго дразнил обезьянку бананом, но так и не отдавал его, потому что хотел ее помучать. Вдруг лошадка из соседнего загона высунула голову и прямо из руки мальчика взяла банан. Витя очень удивился, а лошадка тем временем отдала обезьянке банан. Вот так два животных проучили проказника Витьку!
Марко Вовчок вивчала життя кріпаків, безпосередньо спілкуючись із ними. Ці зустрічі й розмови викликали в письменниці жагуче бажання розповісти правду. Особливо цікавило Марка Вовчка безправне становище жінок-селянок. В оповіданні "Горпина" письменниця створила типовий образ пана-ліберала. Та Марко Вовчок довела, що навіть ліберали можуть бути ворогами українського народу. Головна героїня оповідання — Горпина. Вона була "білолицю, гарною й веселою, а прудкою, як зайчик: і в хаті, й надворі в'ється, порядкує, господарює, і співає, і сміється, аж чують гучно її голосок дзвенячий". У Горпини народилася донька. Молода мати не могла натішитися дитиною: співала над нею, цілувала її, хрестила. Горпина нікому не довіряла доньку, навіть на панщину її із собою брала. Тяжке кріпацьке життя дісталося жінці, але радість їй давала донька. Старий пан, при якому жилося тяжко, помер. Почав господарювати молодий пан, і при ньому жити стало ще тяжче: тепер кріпаки працювали не п'ять, а шість, а потім і сім днів на тиждень. Молодий пан любив жити в розкоші. Улюбленим заняттям пана було грати в карти на гроші. Кріпакам молодий пан обіцяв нові хати, казав також, що мужиків треба й жалувати, і наукам різним вчити. Так мудро десь його навчили. Але ж насправді то все були ліберальні побрехеньки. Кріпакам стало жити важко, як ніколи. А хати не те що нові не побудували, а й старі порушилися. Горпині теж довелося взнати ласки пана. У жінки занедужала дитина, а час уже був іти на панщину. Вона ризикнула взяти доньку із собою. Її зустрів пан і розлючено наказав десятнику негайно віднести дитину додому, щоб, мовляв, не відволікала кріпачку від роботи. А на Горпину гримнув і наказав, щоб вона робила діло, якщо не хоче бути покараною. Дитина кріпачки без материнського догляду та будь-якої до померла. Горпина збожеволіла від горя. Ось такий жахливий випадок із селянського життя розповіла Марко Вовчок. Письменниця була переконана, що кріпаччина є рабством, і що ліберали не кращі за звичайних панів. Марко Вовчок наділила свою героїню всіма позитивними рисами національного характеру, висловлюючи свою любов і повагу до простого народу України.
Жил был на свете мальчик по имени Витя. Витя был очень озорным. Он любил дразнить кого-то, подшучивать над друзьями и родственниками, вообщем, был еще тот задира. Особенно ему нравилось прятать от бабушки очки.
Однажды мама и Витя пошли в зоопарк. Чтобы угостить жовотных они купили разных фруктов в ларьке, который находился на соседней улице. Витя сразу же углядел два банана в сумке мамы, правда один из них он сам съел по дороге в зоопарк.
Когда мама и Витя пришли в зоопарк, мальчик сразу бросился к клетке с обезьянкой. А та сразу же увидела лакомство в руке млаьчика. Витя долго дразнил обезьянку бананом, но так и не отдавал его, потому что хотел ее помучать. Вдруг лошадка из соседнего загона высунула голову и прямо из руки мальчика взяла банан. Витя очень удивился, а лошадка тем временем отдала обезьянке банан. Вот так два животных проучили проказника Витьку!
Марко Вовчок вивчала життя кріпаків, безпосередньо спілкуючись із ними. Ці зустрічі й розмови викликали в письменниці жагуче бажання розповісти правду. Особливо цікавило Марка Вовчка безправне становище жінок-селянок.
В оповіданні "Горпина" письменниця створила типовий образ пана-ліберала. Та Марко Вовчок довела, що навіть ліберали можуть бути ворогами українського народу.
Головна героїня оповідання — Горпина. Вона була "білолицю, гарною й веселою, а прудкою, як зайчик: і в хаті, й надворі в'ється, порядкує, господарює, і співає, і сміється, аж чують гучно її голосок дзвенячий". У Горпини народилася донька. Молода мати не могла натішитися дитиною: співала над нею, цілувала її, хрестила. Горпина нікому не довіряла доньку, навіть на панщину її із собою брала. Тяжке кріпацьке життя дісталося жінці, але радість їй давала донька.
Старий пан, при якому жилося тяжко, помер. Почав господарювати молодий пан, і при ньому жити стало ще тяжче: тепер кріпаки працювали не п'ять, а шість, а потім і сім днів на тиждень. Молодий пан любив жити в розкоші. Улюбленим заняттям пана було грати в карти на гроші. Кріпакам молодий пан обіцяв нові хати, казав також, що мужиків треба й жалувати, і наукам різним вчити. Так мудро десь його навчили. Але ж насправді то все були ліберальні побрехеньки. Кріпакам стало жити важко, як ніколи. А хати не те що нові не побудували, а й старі порушилися.
Горпині теж довелося взнати ласки пана. У жінки занедужала дитина, а час уже був іти на панщину. Вона ризикнула взяти доньку із собою. Її зустрів пан і розлючено наказав десятнику негайно віднести дитину додому, щоб, мовляв, не відволікала кріпачку від роботи. А на Горпину гримнув і наказав, щоб вона робила діло, якщо не хоче бути покараною. Дитина кріпачки без материнського догляду та будь-якої до померла. Горпина збожеволіла від горя.
Ось такий жахливий випадок із селянського життя розповіла Марко Вовчок. Письменниця була переконана, що кріпаччина є рабством, і що ліберали не кращі за звичайних панів. Марко Вовчок наділила свою героїню всіма позитивними рисами національного характеру, висловлюючи свою любов і повагу до простого народу України.