Василь Голобородько народився на Луганщині. Після закінчення школи майбутній митець працював на шахті, а потім навчався у Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка, далі у Донецькому університеті, з якого його відрахували через вимогу про впровадження викладання українською мовою. Після цього В. Голобородько працював на найрізноманітніших роботах.
Талановитий український поет В. Голобородько почав друкувати свої твори у 1964 році. У 1970 році у Сполучених Штатах була надрукована його збірка «Летюче віконце», а у 1988 році — поетична збірка «Зелен день». Книга поезій «Ікар на метеликових крилах» з’явилася у 1992 році, а збірка «Калина об Різдві» у 1992 році. Увесь цей час В. Голобородько вивчав український фольклор, використовував у своїх поетичних творах елементи народної творчості.
Поетична творчість В. Голобородька оживляла стародавній світ українських обрядів, пісень і казок. У своїх творах поет намагався осмислити наше складне життя, побачити в ньому своє місце і місце своїх сучасників, передати свої переживання і відчуття. В. Голобородько писав такі слова: «Кожен народ відображає дійсність через мову і культуру, тому дійсність, відображена в українській мові, є унікальною». Наприклад, у вірші «Ми йдемо» поет зобразив українців, які гордо йшли своїм віковічним шляхом:
«Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку».
Ствердження про те, що кожне українське слово прописане у літописах і проспіване в піснях, В. Голобородько стверджував і у вірші «Наша мова».
Відтворюючи красу української природи, поет зобразив незвичайну красу конвалії, яку відобразив у поезії «Дзвінкі конвалії». Ліричний герой цього поетичного твору виходить на ріг вулиці для того, щоб роздати людям квіти, подарувати їм радість і поділитися з ними неповторною красою.
Повесть М.Горького "Детство" автобиографична. Все, кто окружал Алешу Пешкова ему вырасти, пусть с болью воспоминаний, обид, но это была школа. Трепетную, еще неосознанную любовь вызвала в мальчике его бабушка- Акулина Ивановна. Она представляет собой полную противоположность деду, своему мужу:ласковая, добрая, готовая всем прийти на Бабушка сильно переживает из-за постоянных ссор и драк своих сыновей. Она человек богатой души, колоритной внешности, обладающий той мудростью, которая свойственна русскому народу. Особенно на лице бабушки выделялись глаза, благодаря которым героиня:"Светилась изнутри...неугасимым, веселым и теплым светом"."Очень портил его этот рыхлый нос с раздутыми ноздрями и красный на конце." И это только внешность, а какой у нее богатый внутренний мир. Характер у бабушки мягкий, уступчивый, она от души любит людей, умеет ценить истинную красоту, очень привязана к дому:"Помню детскую радость бабушки при виде Нижнего". Именно бабушка становится для Алеши добрым ангелом, охраняющим мальчика от злых людей и сложных условий жизни. Она не умеет долго хранить обиду, быть жестокой. Люди пользовались ее добротой, но она никогда не жаловалась на жизнь. Материальные блага не были жизненными ценностями героини. Жалость, сострадание к людям- основные качества характера бабушки. Живя вместе с бабушкой, Алеша каждый вечер слушает рассказы о семье Кашириных, он очень любит слушать ее рассказы. Трудности, выпавшие в жизни, мудрая женщина воспринимает как Божьи испытания. Какой героизм она проявила во время пожара. Она была равна стихии."Освещаемая огнем, который словно ловил ее, черную, она металась по двору, всюду поспевая, всем распоряжаясь, все видя." Оба, и пламя огня, и бабушка, сражались за мастерскую. Она то, что было ей дорого, было ее домом, хозяйством. А после пожара бабушка получила ожоги,но, несмотря на это, она находила слова утешения для других. Для Алеши бабушка стала тем светом, который должен быть у каждого в жизни. Стала его верным другом, "самым понятным и близким человеком". Ее теплом наполнялся дом, ее любовью и светом, живой энергией. Всю душу вкладывала она в заботу о своих детях и внуках. Никому не нужный Цыганок, подброшенный под калитку дома, был принят бабушкой как родной:"Дедушка хотел было Ванюшку-то в полицию нести, да я отговорила:возьмем, мол, себе, это Бог нам послал в тех место, которые померли. Ведь у меня восемнадцать было рожено...да вот полюбил Господь кровь мою, все брал да и брал рябятишек моих в ангелы.И жалко мне, а и радостно." Вся жизнь бабушки на благо людей, поэтому ее образ надолго запечатлился в сознании главного героя. Мудрая женщина сглаживает"свинцовые мерзости дикой русской жизни", духовно обогащая трудную жизнь людей
Василь Голобородько народився на Луганщині. Після закінчення школи майбутній митець працював на шахті, а потім навчався у Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка, далі у Донецькому університеті, з якого його відрахували через вимогу про впровадження викладання українською мовою. Після цього В. Голобородько працював на найрізноманітніших роботах.
Талановитий український поет В. Голобородько почав друкувати свої твори у 1964 році. У 1970 році у Сполучених Штатах була надрукована його збірка «Летюче віконце», а у 1988 році — поетична збірка «Зелен день». Книга поезій «Ікар на метеликових крилах» з’явилася у 1992 році, а збірка «Калина об Різдві» у 1992 році. Увесь цей час В. Голобородько вивчав український фольклор, використовував у своїх поетичних творах елементи народної творчості.
Поетична творчість В. Голобородька оживляла стародавній світ українських обрядів, пісень і казок. У своїх творах поет намагався осмислити наше складне життя, побачити в ньому своє місце і місце своїх сучасників, передати свої переживання і відчуття. В. Голобородько писав такі слова: «Кожен народ відображає дійсність через мову і культуру, тому дійсність, відображена в українській мові, є унікальною». Наприклад, у вірші «Ми йдемо» поет зобразив українців, які гордо йшли своїм віковічним шляхом:
«Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку».
Ствердження про те, що кожне українське слово прописане у літописах і проспіване в піснях, В. Голобородько стверджував і у вірші «Наша мова».
Відтворюючи красу української природи, поет зобразив незвичайну красу конвалії, яку відобразив у поезії «Дзвінкі конвалії». Ліричний герой цього поетичного твору виходить на ріг вулиці для того, щоб роздати людям квіти, подарувати їм радість і поділитися з ними неповторною красою.
Трепетную, еще неосознанную любовь вызвала в мальчике его бабушка- Акулина Ивановна.
Она представляет собой полную противоположность деду, своему мужу:ласковая, добрая, готовая всем прийти на Бабушка сильно переживает из-за постоянных ссор и драк своих сыновей.
Она человек богатой души, колоритной внешности, обладающий той мудростью, которая свойственна русскому народу. Особенно на лице бабушки выделялись глаза, благодаря которым героиня:"Светилась изнутри...неугасимым, веселым и теплым светом"."Очень портил его этот рыхлый нос с раздутыми ноздрями и красный на конце." И это только внешность, а какой у нее богатый внутренний мир.
Характер у бабушки мягкий, уступчивый, она от души любит людей, умеет ценить истинную красоту, очень привязана к дому:"Помню детскую радость бабушки при виде Нижнего". Именно бабушка становится для Алеши добрым ангелом, охраняющим мальчика от злых людей и сложных условий жизни. Она не умеет долго хранить обиду, быть жестокой. Люди пользовались ее добротой, но она никогда не жаловалась на жизнь. Материальные блага не были
жизненными ценностями героини. Жалость, сострадание к людям- основные качества характера бабушки. Живя вместе с бабушкой, Алеша каждый вечер слушает рассказы о семье Кашириных, он очень любит слушать ее рассказы.
Трудности, выпавшие в жизни, мудрая женщина воспринимает как Божьи испытания. Какой героизм она проявила во время пожара. Она была равна стихии."Освещаемая огнем, который словно ловил
ее, черную, она металась по двору, всюду поспевая, всем распоряжаясь, все видя." Оба, и пламя огня, и бабушка, сражались за мастерскую.
Она то, что было ей дорого, было ее домом, хозяйством. А после пожара бабушка получила ожоги,но, несмотря на это, она находила слова утешения для других.
Для Алеши бабушка стала тем светом, который должен быть у каждого в жизни. Стала его верным другом, "самым понятным и близким человеком". Ее теплом наполнялся дом, ее любовью и светом, живой энергией. Всю душу вкладывала она в заботу о своих детях и внуках. Никому не нужный Цыганок, подброшенный под калитку дома, был принят бабушкой как родной:"Дедушка хотел было Ванюшку-то в полицию нести, да я отговорила:возьмем, мол, себе, это Бог нам послал в тех место, которые померли. Ведь у меня восемнадцать было рожено...да вот полюбил Господь кровь мою, все брал да и брал рябятишек моих в ангелы.И жалко мне, а и радостно."
Вся жизнь бабушки на благо людей, поэтому ее образ надолго запечатлился в сознании главного героя. Мудрая женщина сглаживает"свинцовые мерзости дикой русской жизни", духовно обогащая трудную жизнь людей