Чем являются эти произведения:лирика,драма,эпос 1.О. Генри «Последний лист» 2.Г.Х. Андерсен«соловей» 3.А.С Пушкин «дубровский» 4. Е л Шварц «Золушка» 5.В.а.Жуковский «Светлана» 6.М.метерлинк «синяя птица» 7.г.Гейне «Лорелея»
Текст наизусть конечно не помню. Но в памяти остались кто такие герои. Разберёшься сам.
Мо (Мортімер) – майстерний палітурник книг, книжковий лікар. Володіє неабияким даром читця, в процесі читання відбуваються чудеса – його голос здатний оживляти героїв книг. У нього є дружина Тереза і дочка Меггі, якій передався дар. За словами Меггі, він вміє «голосом малювати в повітрі картини». Мо вичитав Капрікорн, Басту і Сажерука з книги, яка розповідала про них. Йому довелося пережити, що його дружина Реза зникла в цій же книзі. З тих пір він уникає читати вголос. Після того як Мо потрапив в Чорнильний світ він став розбійником і героєм перепелів.
Тереза: Дружина Мортімера, мати Меггі і племінниця Елінор. Вона зникла в книзі, коли Мортімер вперше вичитав Капрікорна, Басту і Сажерука.
Капрікорн (Козеріг): Ще один персонаж, який також був зачитаний з книги Мортімера. Козеріг – дуже високий, виснажений чоловік, блідий, як пергамент, з короткими щетинистими волоссям і дуже блідими яскравими очима. Він є головним антагоністом в першій книзі. Він піклується лише про себе. Капрікорну припав до душі наш світ, і він вирішив знищити всі екземпляри книги зі своєю історією, крім одного, який ретельно охороняється, щоб ніхто не зміг послати його назад, але щоб сам він міг змусити Мо, або кого-небудь іншого з таким же даром, вичитати йому його давнього друга – страшну Тінь, здатного лише вбивати
Елінор: бібліофілка, самітнця, яка пишається своєю колекцією книг. Спочатку вона дещо грубо відноситься до Меггі, побоюючись, що Меггі погубить її книги, але незабаром розуміє, що Меггі любить книги так само, як і вона. Елінор дає також притулок в своєму саду і всяким магічним істотам, які вийшли з книги – феям, кобольд, скляним человічкам …
Баста – права рука Козерога і відданий йому, як вірна собака. Він любить свій ніж і дуже забобонний. Його теж вичитав Мо.
Феноліо: автор книги «Чорнильне серце». Він старий і повністю зачарований створеними персонажами.
Мортола (Сорока): є кращою слугою і таємноюю матір’ю Козерога. Вона вичитана з Чорнильного серця
Тінь: У книзі з’являється тільки тоді, коли Козеріг викликає її. Тінь зроблена з попелу всіх істот, спалених Козерогом.
Вогнерукий – його називають також Вогняним Танцюристом. Не по своїй волі він прожив десять років у нашому світі, куди вичитав його Мо. На обличчі у нього три довгих шрами, залишених ножем Басти. Сажерук ходить всюди зі своєю ручною куницею по імені Гвін. В кінці «Чорнильне серце» Вогнерукий краде у Мо книгу, з якої він родом і в яку відчайдушно намагається повернутися. Заради цього він навіть зв’язується зі своїм старим ворогом – Капрікорном і зраджує Мо і Меггі. Крім того, він довгі роки приховувала від Мо, де знаходиться його зникла дружина, і ні слова не сказав Терезі про Меггі і Мо – в помсту за те, чого позбавив його голос Мо. У чорнильному світі у нього є дружина, красуня колишня комедіантка, яка залишила кочове життя – Роксана і дочка Бріанна
Основной конфликт пьесы \"Вишневый сад\" состоит в непонимании поколения поколением. Кажется, будто в пьесе пересеклись три времени настоящее и будущее.
Главным героем пьесы является лирический образ прекрасного, загадочного вишневого сада, образ красоты жизни, красоты России.
Представителями мы видим Раневскую и Гаева. У Раневской с вишневым садом связано всё важное в её личной жизни: воспоминание о детстве, о смерти любимого ребёнка, о собственной запутанности и поиске выхода. Раневская больше всех обеспокоена продажей дома с садом за долги, но ни она, ни её такой же сентиментальный брат Гаев не предпринимают решительно ничего.
Лопахин - представитель настоящего. Он сметлив, сообразителен, обладает деловой схваткой. Его надежда, его постоянный труд. Он и становится владельцем вишневого сада.
Будущее представлено в пьесе в образах Пети Трофимова и Ани. Петя - честный, трудолюбивый студент, но он обладает и комическими чертами. Не зря же его награждают прозвищами \"недотёпа\", \"облезлый барин\". Аня готовится к будущей борьбе и труду, которые ей построить новую жизнь, лучшую: \"Мы посадим новый сад, роскошнее этого...\"
Основной конфликт произведения - это конфликт времён, непонимание одного поколения другим. В пьесе нет связи времен: разрыв между ними слышится в звуке разорванной струны. И всё же, автор выражает свои надежды на будущее.
Текст наизусть конечно не помню. Но в памяти остались кто такие герои. Разберёшься сам.
Мо (Мортімер) – майстерний палітурник книг, книжковий лікар. Володіє неабияким даром читця, в процесі читання відбуваються чудеса – його голос здатний оживляти героїв книг. У нього є дружина Тереза і дочка Меггі, якій передався дар. За словами Меггі, він вміє «голосом малювати в повітрі картини». Мо вичитав Капрікорн, Басту і Сажерука з книги, яка розповідала про них. Йому довелося пережити, що його дружина Реза зникла в цій же книзі. З тих пір він уникає читати вголос. Після того як Мо потрапив в Чорнильний світ він став розбійником і героєм перепелів.
Тереза: Дружина Мортімера, мати Меггі і племінниця Елінор. Вона зникла в книзі, коли Мортімер вперше вичитав Капрікорна, Басту і Сажерука.
Капрікорн (Козеріг): Ще один персонаж, який також був зачитаний з книги Мортімера. Козеріг – дуже високий, виснажений чоловік, блідий, як пергамент, з короткими щетинистими волоссям і дуже блідими яскравими очима. Він є головним антагоністом в першій книзі. Він піклується лише про себе. Капрікорну припав до душі наш світ, і він вирішив знищити всі екземпляри книги зі своєю історією, крім одного, який ретельно охороняється, щоб ніхто не зміг послати його назад, але щоб сам він міг змусити Мо, або кого-небудь іншого з таким же даром, вичитати йому його давнього друга – страшну Тінь, здатного лише вбивати
Елінор: бібліофілка, самітнця, яка пишається своєю колекцією книг. Спочатку вона дещо грубо відноситься до Меггі, побоюючись, що Меггі погубить її книги, але незабаром розуміє, що Меггі любить книги так само, як і вона. Елінор дає також притулок в своєму саду і всяким магічним істотам, які вийшли з книги – феям, кобольд, скляним человічкам …
Баста – права рука Козерога і відданий йому, як вірна собака. Він любить свій ніж і дуже забобонний. Його теж вичитав Мо.
Феноліо: автор книги «Чорнильне серце». Він старий і повністю зачарований створеними персонажами.
Мортола (Сорока): є кращою слугою і таємноюю матір’ю Козерога. Вона вичитана з Чорнильного серця
Тінь: У книзі з’являється тільки тоді, коли Козеріг викликає її. Тінь зроблена з попелу всіх істот, спалених Козерогом.
Вогнерукий – його називають також Вогняним Танцюристом. Не по своїй волі він прожив десять років у нашому світі, куди вичитав його Мо. На обличчі у нього три довгих шрами, залишених ножем Басти. Сажерук ходить всюди зі своєю ручною куницею по імені Гвін. В кінці «Чорнильне серце» Вогнерукий краде у Мо книгу, з якої він родом і в яку відчайдушно намагається повернутися. Заради цього він навіть зв’язується зі своїм старим ворогом – Капрікорном і зраджує Мо і Меггі. Крім того, він довгі роки приховувала від Мо, де знаходиться його зникла дружина, і ні слова не сказав Терезі про Меггі і Мо – в помсту за те, чого позбавив його голос Мо. У чорнильному світі у нього є дружина, красуня колишня комедіантка, яка залишила кочове життя – Роксана і дочка Бріанна
Объяснение:
Основной конфликт пьесы \"Вишневый сад\" состоит в непонимании поколения поколением. Кажется, будто в пьесе пересеклись три времени настоящее и будущее.
Главным героем пьесы является лирический образ прекрасного, загадочного вишневого сада, образ красоты жизни, красоты России.
Представителями мы видим Раневскую и Гаева. У Раневской с вишневым садом связано всё важное в её личной жизни: воспоминание о детстве, о смерти любимого ребёнка, о собственной запутанности и поиске выхода. Раневская больше всех обеспокоена продажей дома с садом за долги, но ни она, ни её такой же сентиментальный брат Гаев не предпринимают решительно ничего.
Лопахин - представитель настоящего. Он сметлив, сообразителен, обладает деловой схваткой. Его надежда, его постоянный труд. Он и становится владельцем вишневого сада.
Будущее представлено в пьесе в образах Пети Трофимова и Ани. Петя - честный, трудолюбивый студент, но он обладает и комическими чертами. Не зря же его награждают прозвищами \"недотёпа\", \"облезлый барин\". Аня готовится к будущей борьбе и труду, которые ей построить новую жизнь, лучшую: \"Мы посадим новый сад, роскошнее этого...\"
Основной конфликт произведения - это конфликт времён, непонимание одного поколения другим. В пьесе нет связи времен: разрыв между ними слышится в звуке разорванной струны. И всё же, автор выражает свои надежды на будущее.
Объяснение: