Чем усугубилось волнение чиновников? Почему? (Назначение нового генерал-губернатора. Обнаружилась масса нарушений. Все погрузились в неописуемый страх.) Привести цитаты “мёртвые души»
Джонсі гарно малювала, була досить розумною і працьовитою, але хіба ці якості могли їй до на шляху до повноцінного одужання? Ні, ніяк не могли. Щоб розлучитися з хворобою і одужати, людина повинна володіти силою волі, а ось у Джонсі її, на жаль, практично не було. Вона зневірилася в тому, що зможе одужати, хоч це і залежало цілком виключно від неї самої та від її відношення до свого захворювання. Навіть доктор, який відвідав Джонсі, сказав, що від її настрою залежатиме, виживе вона чи ні. Але дівчина не могли в це вірити, навпаки вона почала думати, що смерть прийде до неї тоді, коли з дерева, яке стоїть за її вікном, опаде останній листок. Але час йшов, дерево повністю опало, а один-єдиний листок все продовжував висіти. Нарешті це додало впевненості дівчині, вона стала іншою – вона стала вірити в те, що виживає. Саме тоді Джонсі і одужала, стаючи все міцніше день від дня. На прикладі Джонсі можна зрозуміти натуру творчої людини, яка потребує підтримки і іноді навіть жертовного душевного лікування. На жаль, ціною порятунку життя Джонсі для Бермана стало його власне життя.
Сью – подруга Джонсі, разом вони знімають кватриру. Сью також художниця, разом з подругою вона ділить свої незгоди та радощі. Їх дружба більша, ніж просте товаришування, бо кожна здатна на самопожертву заради іншої. Життя не занадто добре до дівчат, вони змушені брати замовлення на малюнки заради грошей, які потрібно сплачувати за помешкання, їжу та інші людські потреби. Проте їх мізерних заробітків ледве вистачає на те, щоб сплачувати рахунки. Тому тяжка хвороба Джонсі є для дівчат нелегким випробуванням, адже грошей на ліки немає, і немає можливості їх заробити. Джонсі вимушена залишитися без медичної до віч-на-віч із хворобою, користуючись лише дружньою підтримкою своєї подруги Сью та старого художника Бермана.
Бермана – людяність, здатність думати про іншого. Непоказна, звичайна людина, у якої більше «мінусів», аніж «плюсів», здатна на високий моральний вчинок. Дивак, неспроможний намалювати художній шедевр, здатний на шедевр людяності. 330 грн. от 549 грн. 299 грн. от 3 499 грн. О.Генрі не випадково порівнює Бермана з Мойсеєм. Як пророк блукав зі своїм народом 40 років пустелею, так і Берман мріяв створити шедевр – намалювати безсмертну картину. Ризикуючи життям Берман і Мойсей виконали свою місію. Біблійний пророк привів свій народ у землю обітовану і передав людям 10 заповідей Божих, які до людині врятуватися від гріха, а художник намалював свій шедевр – останній листок плюща на стіні сусіднього будинку. Тим самим врятував Джонсі від смерті. Цьому малюнкові судилося стати першим і останнім шедевром Бермана, в який він вклав своє велике серце, що билося в грудях художника – невдахи Берман намалював не просто листок, це був його шедевр, про який він мріяв усе життя», – читаємо у фіналі новели. Добро, яке зробив Берман, це врятоване життя молодої дівчини, в першу чергу, і здійснення його заповітної мрії. Він виконав своє призначення на землі – творити добро і прекрасне – і життя він прожив недаремно. Цей старий невдаха постає взірцем тієї дієвої любові, яка без жодного слова кидається на до ншим. Образ Бермана набуває справжньої духовної величі.
Приехал Володя с другом домой. Мать и тётка бросились обнимать и целовать его. Вся семья обрадовалась, даже Милорд, огромный чёрный пёс.Володя представил своего друга Чечевицына. Сказал, что привёз его погостить.Немного погодя Володя и его друг Чечевицын, ошеломлённые шумной встречей, сидели за столом и пили чай. В комнате было тепло.Три сестры Володи, Катя, Соня и Маша — самой старшей из них было одиннадцать лет, — сидели за столом и не отрывали глаз от нового знакомого. Чечевицын был такого же возраста и роста, как Володя, но не так пухл и бел, а худ, смугл, покрыт веснушками. Волосы у него были щетинистые, глаза узенькие, губы толстые, вообще был он очень некрасив, и если б на нем не было гимназической куртки, то по наружности его можно было бы принять за кухаркина сына. Он был угрюм, все время молчал и ни разу не улыбнулся. Девочки сразу сообразили, что это, должно быть, очень умный и учёный человек.Девочки заметили, что и Володя, всегда весёлый и разговорчивый, на этот раз говорил мало, вовсе не улыбался и как будто даже не рад был тому, что приехал домой. Он тоже был занят какими-то мыслями, и, судя по тем взглядам, какими он изредка обменивался с другом своим Чечевицыным, мысли у мальчиков были общие.После чаю все пошли в детскую. Отец и девочки сели за стол и занялись работой, которая была прервана приездом мальчиков. Они делали из разноцветной бумаги цветы и бахрому для ёлки. В предыдущие свои приезды Володя тоже занимался приготовлениями для ёлки или бегал на двор поглядеть, как кучер и пастух делали снеговую гору, но теперь он и Чечевицын не обратили никакого внимания на разноцветную бумагу и ни разу даже не побывали в конюшне, а сели у окна и стали о чем-то шептаться; потом они оба вместе раскрыли географический атлас и стали рассматривать какую-то карту.Совершенно непонятные слова Чечевицына и то, что он постоянно шептался с Володей, и то, что Володя не играл, а все думал о чем-то, — все это было странно. И обе старшие девочки, Катя и Соня, стали зорко следить за мальчиками. Вечером, когда мальчики ложились спать, девочки подкрались к двери и подслушали их разговор. Мальчики собирались бежать куда-то в Америку добывать золото; у них для дороги было уже все готово: пистолет, два ножа, сухари, увеличительное стекло для добывания огня, компас и четыре рубля денег. Себя Чечевицын называл при этом так: «Монтигомо Ястребиный Коготь», а Володю — «бледнолицый брат мой».Рано утром в сочельник Катя и Соня тихо поднялись с постелей и пошли посмотреть, как мальчики будут бежать в Америку. Володя сомневался, но все-таки поехал.На другой день приезжал урядник, писали в столовой какую-то бумагу. Мамаша плакала. Но вот у крыльца остановились розвальни, и от тройки белых лошадей валил пар.Оказалось, что мальчиков задержали в городе, в Гостином дворе (там они ходили и все спрашивали, где продаётся порох). Володя, как вошёл в переднюю, так и зарыдал и бросился матери на шею. Папаша повёл Володю и Чечевицына к себе в кабинет и долго там говорил с ними.Послали телеграмму, и на другой день приехала дама, мать Чечевицына, и увезла своего сына. Когда уезжал Чечевицын, то лицо у него было суровое, надменное, и, прощаясь с девочками, он не сказал ни одного слова; только взял у Кати тетрадку и написал в знак памяти: «Монтигомо Ястребиный Коготь».
Джонсі гарно малювала, була досить розумною і працьовитою, але хіба ці якості могли їй до на шляху до повноцінного одужання? Ні, ніяк не могли. Щоб розлучитися з хворобою і одужати, людина повинна володіти силою волі, а ось у Джонсі її, на жаль, практично не було. Вона зневірилася в тому, що зможе одужати, хоч це і залежало цілком виключно від неї самої та від її відношення до свого захворювання. Навіть доктор, який відвідав Джонсі, сказав, що від її настрою залежатиме, виживе вона чи ні. Але дівчина не могли в це вірити, навпаки вона почала думати, що смерть прийде до неї тоді, коли з дерева, яке стоїть за її вікном, опаде останній листок. Але час йшов, дерево повністю опало, а один-єдиний листок все продовжував висіти. Нарешті це додало впевненості дівчині, вона стала іншою – вона стала вірити в те, що виживає. Саме тоді Джонсі і одужала, стаючи все міцніше день від дня. На прикладі Джонсі можна зрозуміти натуру творчої людини, яка потребує підтримки і іноді навіть жертовного душевного лікування. На жаль, ціною порятунку життя Джонсі для Бермана стало його власне життя.
Сью – подруга Джонсі, разом вони знімають кватриру. Сью також художниця, разом з подругою вона ділить свої незгоди та радощі. Їх дружба більша, ніж просте товаришування, бо кожна здатна на самопожертву заради іншої. Життя не занадто добре до дівчат, вони змушені брати замовлення на малюнки заради грошей, які потрібно сплачувати за помешкання, їжу та інші людські потреби. Проте їх мізерних заробітків ледве вистачає на те, щоб сплачувати рахунки. Тому тяжка хвороба Джонсі є для дівчат нелегким випробуванням, адже грошей на ліки немає, і немає можливості їх заробити. Джонсі вимушена залишитися без медичної до віч-на-віч із хворобою, користуючись лише дружньою підтримкою своєї подруги Сью та старого художника Бермана.
Бермана – людяність, здатність думати про іншого. Непоказна, звичайна людина, у якої більше «мінусів», аніж «плюсів», здатна на високий моральний вчинок. Дивак, неспроможний намалювати художній шедевр, здатний на шедевр людяності. 330 грн. от 549 грн. 299 грн. от 3 499 грн. О.Генрі не випадково порівнює Бермана з Мойсеєм. Як пророк блукав зі своїм народом 40 років пустелею, так і Берман мріяв створити шедевр – намалювати безсмертну картину. Ризикуючи життям Берман і Мойсей виконали свою місію. Біблійний пророк привів свій народ у землю обітовану і передав людям 10 заповідей Божих, які до людині врятуватися від гріха, а художник намалював свій шедевр – останній листок плюща на стіні сусіднього будинку. Тим самим врятував Джонсі від смерті. Цьому малюнкові судилося стати першим і останнім шедевром Бермана, в який він вклав своє велике серце, що билося в грудях художника – невдахи Берман намалював не просто листок, це був його шедевр, про який він мріяв усе життя», – читаємо у фіналі новели. Добро, яке зробив Берман, це врятоване життя молодої дівчини, в першу чергу, і здійснення його заповітної мрії. Він виконав своє призначення на землі – творити добро і прекрасне – і життя він прожив недаремно. Цей старий невдаха постає взірцем тієї дієвої любові, яка без жодного слова кидається на до ншим. Образ Бермана набуває справжньої духовної величі.