Автор использует традиционный мотив: деньги, богатство в обмен на душу. она затрагивает многие проблемы: борьба добра и зла в душе человека, власть денег над человеком, но самая главная – проблема назначения искусства (искусство истинное и мнимое) . повесть состоит из двух частей, в каждой из которых присутствует художник. в первой части рассказывается о молодом живописце чарткове. это талантливый, но в тоже время бедный человек. он восхищается талантом великих художников; его обижает то, что модные художники, рисующие свои картинки, получают огромные деньги, а он должен сидеть в нищете. но тут с ним приключается странная . однажды он зашел в картинную лавку и увидел необычный портрет. портрет был старый, на нем был изображен старик в азиатском костюме. портрет сильно заворожил чарткова. старик притягивал его к себе; глаза его были особенно выразительны – они глядели на него, как настоящее. молодой художник, сам не ожидая того, купил эту картину. после этого с чартковым приключилась странная ситуация: ночью ему приснился сон, что старик вылез из картины и показал ему мешок с деньгами. это говорит о том, что наш молодой художник жаждет богатство и славы, что-то уже в нем есть демоническое в душе. тут проснувшись, он на иву обнаруживает деньги, которых бы хватило ему на три года. чартков решает, что лучше потратить их на холсты и краски, то есть на благо своему таланту. но его притягивает искушение: он срывается и начинает покупать множество не нужных ему вещей, снимает квартиру в городе и покупает себе славу в виде похвальной статьи в газете. он изменил себе, своему таланту, зазнался; он не обращает никакого внимания на людей, которые когда-то занимали важное место в его жизни, включая учителя, который давал ему совет: "у тебя есть талант; грешно будет, если ты его погубишь. смотри, чтобы из тебя не вышел модный живописец…» . статья в газете произвела фурор: люди так и бежали к нему, прося нарисовать их портрет, требуя то того, то другое. во второй части повести рассказывается о совершенно другом художнике. на аукцион приходит молодой человек и говорит, что он хочет забрать портрет старика, который по праву должен принадлежать ему. тут этот молодой бедный художник рассказывает о неком ростовщике. он был необыкновенно богат и мог любому занять денег. но каждый человек, бравший у него в займы, заканчивал свою жизнь печально. однажды этот ростовщик попросил нарисовать его портрет. портрет принялся рисовать отец художника, рассказывающего . но с каждым днем он испытывал отвращение к ростовщику, ибо его глаза на картине были выразительны, словно живые. вскоре ростовщик умер. художник понял, что совершил большой грех, нарисовав портрет ростовщика, ведь с каждым, кому он попадался в руки, случалось несчастье. он становится отшельником, уходит в монастырь. вскоре он нарисовал икону рождество иисуса, пробыв многие годы здесь. таким способом он исцелил свою душу: «нет, нельзя человеку с одного человеческого искусства произвести такую картину: святая высшая сила водила твоей кистью, и благословенье небес почило на труде твоем» . после этого он завещает своему сыну – молодому художнику уничтожить портрет, который он когда-то нарисовал, портрет самого дьявола. таким образом, мы видим в поэме двух совершенно разных художников, судьбы которых связаны одним портретом. но в первом случае художник проходит путь от таланта к гибели, а во втором - путь от совершения греха к добру. гоголь говорит об ответственности художника за свое творение; главная цель живописца – «пробуждать чувства добрые» . автор показывает читателю, каким должен быть настоящий художник: «кто заключил в себе талант, тот чище всех должен быть душою» .
Напевно, ніхто не може уявити, наскільки неосяжним є всесвіт книжок. Людина здатна лише знаходити серед тисяч томів ті, які їй дійсно до вподоби. Дехто покладається на поради знайомих, інші, переглянувши кінофільм, бажають неодмінно прочитати оригінал історії. Але я познайомилась зі своїм улюбленим (на сьогоднішній день) твором на уроці зарубіжної літератури у сьомому класі. Це новела відомого американського письменника О’Генрі «Останній листок».
Чому саме цей твір справив на мене таке враження? Мені здається, насамперед тому, що в такому невеликому тексті автор зміг поєднати багато різних емоцій і переживань.
Це оповідання змушує замислитися над речами, набагато важливішими за просте буденне життя з його повсякденними турботами. Ми кожного дня витрачаємо певний час на боротьбу з тими чи іншими проблемами, тому не завжди є можливість замислитися над сенсом життя, над тими речами, які повинен усвідомити кожен, – дружба, любов, доброта, людяність, гуманність.
Дружба… Дві дівчини займаються живописом, прагнуть досягти успіху в нелегкому ремеслі. Так сталося, що до чекати нема від кого. Але, на щастя ,вони стали одна для одної справжніми подругами. Хоча, на жаль, у житті іноді стається так, що людина, яку ти вважаєш другом, дізнавшись про твої проблеми, намагається відійти від до Це дуже прикро, але в наш час це не рідкість.
Читаючи оповідання, я дуже хвилювалася за Джонсі. Тяжка хвороба, прогноз лікаря, безнадійність, безпорадність… Але в неї була справжня подруга – Сьюзі, яка підтримує хвору, переймається її смутком і намагається вселити у подругу жагу до життя.
Але найбільше мене вразив художник, сусід дівчат, Берман. Людина, яка прожила все життя у гонитві за примарою. Примарою слави і визнання. Безталанний художник, невдаха… Так можна його назвати, але…Він спромігся зробити те, що не під силу було ні найкращим лікарям, ні вірній подрузі – вселити у згасаючу від хвороби свідомість Джонсі жагу до життя, віру в одужання, намалювавши останній листок на стіні будинку. Та ціна такого вчинку була надто великою: Берман помер, встигнувши створити найдивовижніший у світі шедевр, що врятував людське життя, яке мало згаснути. Адже це насправді шедевр, бо один маленький намальований листочок вселив віру і надію, любов до життя, подолав жорсткі примари безнадії й смерті, врятував від безглуздих думок і допоміг одужати Джонсі (до речі, мало знайомій людині).
Чому ж для Джонсі так потрібен був отой листочок? Чому в серці бідолашної дівчини з’явилася надія одужати ? Насправді цей листок і був останньою надією Джонсі – не помирати, а жити. Адже життя – це найкраще, що може бути у людини.
Я вважаю, «Останній листок» – чудове оповідання. Воно вчить нас, що чужих проблем не буває, а доброта і здатність співчувати – то наші чесноти. Якщо кожен хоча б іноді допомагатиме тим, хто цього потребує, світ стане кращим.Хочеться, щоб поміж людей панувала людяність та порозуміння, а не жага до влади та грошей. Мені дуже шкода, що більшість людей, коли стають дорослими, забувають деякі твори і те, чому вони вчать. Я впевнена, що не забуду це оповідання, його героїв, адже немає нічого ціннішого за людське життя. Життя кожного з нас.
Напевно, ніхто не може уявити, наскільки неосяжним є всесвіт книжок. Людина здатна лише знаходити серед тисяч томів ті, які їй дійсно до вподоби. Дехто покладається на поради знайомих, інші, переглянувши кінофільм, бажають неодмінно прочитати оригінал історії. Але я познайомилась зі своїм улюбленим (на сьогоднішній день) твором на уроці зарубіжної літератури у сьомому класі. Це новела відомого американського письменника О’Генрі «Останній листок».
Чому саме цей твір справив на мене таке враження? Мені здається, насамперед тому, що в такому невеликому тексті автор зміг поєднати багато різних емоцій і переживань.
Це оповідання змушує замислитися над речами, набагато важливішими за просте буденне життя з його повсякденними турботами. Ми кожного дня витрачаємо певний час на боротьбу з тими чи іншими проблемами, тому не завжди є можливість замислитися над сенсом життя, над тими речами, які повинен усвідомити кожен, – дружба, любов, доброта, людяність, гуманність.
Дружба… Дві дівчини займаються живописом, прагнуть досягти успіху в нелегкому ремеслі. Так сталося, що до чекати нема від кого. Але, на щастя ,вони стали одна для одної справжніми подругами. Хоча, на жаль, у житті іноді стається так, що людина, яку ти вважаєш другом, дізнавшись про твої проблеми, намагається відійти від до Це дуже прикро, але в наш час це не рідкість.
Читаючи оповідання, я дуже хвилювалася за Джонсі. Тяжка хвороба, прогноз лікаря, безнадійність, безпорадність… Але в неї була справжня подруга – Сьюзі, яка підтримує хвору, переймається її смутком і намагається вселити у подругу жагу до життя.
Але найбільше мене вразив художник, сусід дівчат, Берман. Людина, яка прожила все життя у гонитві за примарою. Примарою слави і визнання. Безталанний художник, невдаха… Так можна його назвати, але…Він спромігся зробити те, що не під силу було ні найкращим лікарям, ні вірній подрузі – вселити у згасаючу від хвороби свідомість Джонсі жагу до життя, віру в одужання, намалювавши останній листок на стіні будинку. Та ціна такого вчинку була надто великою: Берман помер, встигнувши створити найдивовижніший у світі шедевр, що врятував людське життя, яке мало згаснути. Адже це насправді шедевр, бо один маленький намальований листочок вселив віру і надію, любов до життя, подолав жорсткі примари безнадії й смерті, врятував від безглуздих думок і допоміг одужати Джонсі (до речі, мало знайомій людині).
Чому ж для Джонсі так потрібен був отой листочок? Чому в серці бідолашної дівчини з’явилася надія одужати ? Насправді цей листок і був останньою надією Джонсі – не помирати, а жити. Адже життя – це найкраще, що може бути у людини.
Я вважаю, «Останній листок» – чудове оповідання. Воно вчить нас, що чужих проблем не буває, а доброта і здатність співчувати – то наші чесноти. Якщо кожен хоча б іноді допомагатиме тим, хто цього потребує, світ стане кращим.Хочеться, щоб поміж людей панувала людяність та порозуміння, а не жага до влади та грошей. Мені дуже шкода, що більшість людей, коли стають дорослими, забувають деякі твори і те, чому вони вчать. Я впевнена, що не забуду це оповідання, його героїв, адже немає нічого ціннішого за людське життя. Життя кожного з нас.