У людини безліч чеснот: доброта, щедрість, чуйність, уміння співчувати і любити і багато інших. І усі вони засновані на любові людини до людини. І є ще така щиросердечна якість, як милосердя. І воно теж спрямоване на те, щоб довести, що несправедливе латинське крилате висловлення «Людина людині вовк». Але мені здається, що саме милосердя виявляти найважче. Для того щоб бути милосердним, потрібно уміти прощати. Потрібно бути щирим гуманістом. Тому що споконвічно милосердя було проявом великодушності до поваленого ворога. Та й зараз, на мій погляд, милосердя — це прояв великодушності до того, до кого не хочеться його проявляти.
Легко поспівчувати бабусі в переході метро, поклавши їй у протягнену долоню кілька монет. Легко здаватися щедрим, купити молодшій сестричці не звичайні льодяники, а шоколадні цукерки. Легко бути добрим, допомагаючи молодій мамі нести коляску на сьомий поверх. І як же важко утриматися від того, щоб не «добити», не знищити, не деморалізувати цілком переможеного ворога. І ще: бабуся побажає здоров'я на подяку за милостиню, сестричка поцілує в щічку липкими від шоколаду губами, молода мама гаряче подякує за до Адже відповіддю на добро найчастіше буває добро. Тільки ворог за милосердя навряд чи подякує. А може зненавидить, хто знає.
Важко допомагати тому, з ким ти в поганих стосунках, але хто насправді має потребу у твоїй до або твбїй поблажливості. Іноді бути милосердним нестерпно важко. І, зрозуміло, це дано не кожному. І мені навіть здається — тільки обраним.
Работы профессора Г. Е. Миронова хорошо известны мировой научной общественности. Его монографические историко-библиографические очерки, вошедшие в десятитомник «История государства Российского: Свидетельства. Источники. Мнения», представляют собой уникальное явление в историографии. Здесь информация об отечественной истории, сообщаемая как специальными, так и популярными печатными источниками, ставится в широкий культурный и социальный контекст и преподносится таким образом, что оказывается равно интересна и доступна и профессиональным историкам, и самому широкому кругу читателей. Г. Е. Миронову принадлежит честь разработки нового жанра исторического исследования. По умению увидеть и осмыслить исторические события не только через собственно исторические источники, но и через источники литературные и изобразительные (живопись, кинематограф, фотография и т. д.), он занимает одно из первых мест в российской науке. Г. Е. Миронов – один из немногих, кто активно разрабатывает тему «Русское искусство в контексте истории государства Российского». Он сумел в своих книгах блестяще продемонстрировать, сколь много о повседневной жизни и исторических событиях, об истории народной психологии говорят нам произведения выдающихся художников. Памятники искусства рассматриваются
Легко поспівчувати бабусі в переході метро, поклавши їй у протягнену долоню кілька монет. Легко здаватися щедрим, купити молодшій сестричці не звичайні льодяники, а шоколадні цукерки. Легко бути добрим, допомагаючи молодій мамі нести коляску на сьомий поверх. І як же важко утриматися від того, щоб не «добити», не знищити, не деморалізувати цілком переможеного ворога. І ще: бабуся побажає здоров'я на подяку за милостиню, сестричка поцілує в щічку липкими від шоколаду губами, молода мама гаряче подякує за до Адже відповіддю на добро найчастіше буває добро. Тільки ворог за милосердя навряд чи подякує. А може зненавидить, хто знає.
Важко допомагати тому, з ким ти в поганих стосунках, але хто насправді має потребу у твоїй до або твбїй поблажливості. Іноді бути милосердним нестерпно важко. І, зрозуміло, це дано не кожному. І мені навіть здається — тільки обраним.