Полонені німці зводили житловий квартал з любов’ю і розпачем. початку вони боялися, не любили цей народ, а коли звівся фундамент, стали по-доброму, старанно приладнувати цеглинку до цеглинки.
Навесні Фрідріх скопав грядку й посадив нагідки. Як тільки він пішов, ми, діти, розорили все те, ще й хрестик із прутків поставили. Місто давно не сердилося на німців, удови навіть жаліли, приколи дещо з одягу, їжу.
Фрідріх часто показував фотокартку двох чепурних дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, але ми все одно його дратували, кидали в нього грудки землі. Під осінь Фрідріх страшно кашляв. Охоронець пригощав його цигаркою і дозволяв лежати під стіною. Німець робив понад вікнами другого поверху прикраси із цегли — сонця і квіти, самотні жінки подовгу стояли і роздивлялися їх.
Одного разу Фрідріха знайшли повішеним біля стіни барака, його поховали за містом, не насипавши навіть горба.
Восени ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа а вікні й побачила велику жовтогарячу квітку, що розцвіла на клумбі, незважаючи на перший сніжок. Я кинулась туди руку відсмикнула — поряд стояв зв’язаний нами хрест.
Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла підлога. Якось син прибивав поличку до стіни. Дриль шурхнув у якийсь отвір. Там лежала рукавиця, а в ній — фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дівчатка дивилися на нас і ніби запитували: "Ви не знаєте, де наш тато?"
Портрет Печорина даётся Максим Максимычем в главе "Бэла". Простой и добрый армейский офицер,всю жизнь служит вдали от высшего света.Ему не понятны поступки,причины и что движет Печориным, представителем светской элиты.Пожилой штабс-капитан хочет понять внутренние противоречия характера Печорина,через внешние ,ярко выраженные черты.Рассказчик не пытается анализировать сложный характер Печорина,Максим Максимыч лишь описывает факты из его жизни.Автор доверяет описание портрета Печорина простому и неискушённому человеку, чтобы показать сложность и противоречивость характера главного героя,раскрыть который сможет только сам Печорин в своих дневниках.
Второстепенные образы раскрыть грани характера главного героя,сложный, неоднозначный внутренний мир "героя своего времени",выявить в главном герое суть его характера, не зависящую от времени.
Лермонтов представляет Печорина читателям с разных точек зрения,авторское вступление,затем Максим Максимыч раскрывает характер главного героя и только потом сам Печорин рассказывает о себе.Постепенно автор раскрывает душу героя,рисуя глубокий и всесторонний образ Печорина,логически подводя к итогу , философским рассуждениям Печорина в последней главе "Фаталист". На фоне второстепенных персонажей автор подчёркивает противоречивость характера,отношения с простыми людьми,со своим кругом,с женщинами.
Полонені німці зводили житловий квартал з любов’ю і розпачем. початку вони боялися, не любили цей народ, а коли звівся фундамент, стали по-доброму, старанно приладнувати цеглинку до цеглинки.
Навесні Фрідріх скопав грядку й посадив нагідки. Як тільки він пішов, ми, діти, розорили все те, ще й хрестик із прутків поставили. Місто давно не сердилося на німців, удови навіть жаліли, приколи дещо з одягу, їжу.
Фрідріх часто показував фотокартку двох чепурних дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, але ми все одно його дратували, кидали в нього грудки землі. Під осінь Фрідріх страшно кашляв. Охоронець пригощав його цигаркою і дозволяв лежати під стіною. Німець робив понад вікнами другого поверху прикраси із цегли — сонця і квіти, самотні жінки подовгу стояли і роздивлялися їх.
Одного разу Фрідріха знайшли повішеним біля стіни барака, його поховали за містом, не насипавши навіть горба.
Восени ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа а вікні й побачила велику жовтогарячу квітку, що розцвіла на клумбі, незважаючи на перший сніжок. Я кинулась туди руку відсмикнула — поряд стояв зв’язаний нами хрест.
Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла підлога. Якось син прибивав поличку до стіни. Дриль шурхнув у якийсь отвір. Там лежала рукавиця, а в ній — фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дівчатка дивилися на нас і ніби запитували: "Ви не знаєте, де наш тато?"
Портрет Печорина даётся Максим Максимычем в главе "Бэла". Простой и добрый армейский офицер,всю жизнь служит вдали от высшего света.Ему не понятны поступки,причины и что движет Печориным, представителем светской элиты.Пожилой штабс-капитан хочет понять внутренние противоречия характера Печорина,через внешние ,ярко выраженные черты.Рассказчик не пытается анализировать сложный характер Печорина,Максим Максимыч лишь описывает факты из его жизни.Автор доверяет описание портрета Печорина простому и неискушённому человеку, чтобы показать сложность и противоречивость характера главного героя,раскрыть который сможет только сам Печорин в своих дневниках.
Второстепенные образы раскрыть грани характера главного героя,сложный, неоднозначный внутренний мир "героя своего времени",выявить в главном герое суть его характера, не зависящую от времени.
Лермонтов представляет Печорина читателям с разных точек зрения,авторское вступление,затем Максим Максимыч раскрывает характер главного героя и только потом сам Печорин рассказывает о себе.Постепенно автор раскрывает душу героя,рисуя глубокий и всесторонний образ Печорина,логически подводя к итогу , философским рассуждениям Печорина в последней главе "Фаталист". На фоне второстепенных персонажей автор подчёркивает противоречивость характера,отношения с простыми людьми,со своим кругом,с женщинами.