Єдиних поглядів щодо суті життя немає, адже скільки людей, стільки і думок. По-перше, з давніх-давен ми маємо лише дві найближчі людини - це батько і матіpр. Вони подарували нам безцінний скарб - життя. До певного часу на IX плечах лежить відповідальність за своє "чадо". Але покидаючи батьківський дім, перед нами відкривається великий світ. Він повен спокус, веселощів, сліз, смутку, розчарування. Г важливо не втратити себе, свою сутність. Саме тому нам підсилу закладати цеглинки у фундамент буття. Перш за все, необхідно правильно визначити власні приорітети. Адже багато хто живе, не усвідомлюючи, що його життя абсолютно пусте. Деякі існують, керуючись тваринними інстинктами. Доволі поширеними є увявлення про матеріальні цінності: про гроші та владу, але, насправді все це не варте зусиль. Задоволення отримують особи, котрі дотримуються християнської заповіді " возлюби ближнього, як самого себе", іх щастя тісно пов'язане із щастям інших.
По-друге, у нашому світі на психіку особистості діє чимало чинників. Наприклад, зараз дуже популярні pізноманітні субкультури. Жахливо, коли підлітки стають їх жертвами. Вони починають вбачати смисл свого життя в смерті. Від цього страждають і батьки цих бідних дітей. У той час, коли молоді люди, на хвилі моди, здійснюють самогубства, мільйони смертельнохворих мріють жити. "Hі, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть думи сумні!" - це рядки з вірша Лесі Українки. Маючи вади здоров'я, вона показала свій незламний дух, прагла працювати і залишила величезну спадщину своїм нащадкам. Отже, життя - дивовижна річ і який зміст вон о матиме залежить від нас.
Если судить по хронике жизни Есенина за 1917—1918 годы, может создаться впечатление о поэте как о необычайно ловком “при До 27 февраля 1917 года в высказываниях и поступках Есенина не обнаруживается ни малейшего внешнего признака революционных настроений. Он активно задействован в мероприятиях праздничного дворцового ритуала: 1, 5 и 6 января присутствует на богослужениях в Феодоровском Государевом Соборе, 19 февраля выступает с чтением своих стихов в трапезной палате Федоровского городка перед высокопоставленными членами “Общества возрождения художественной России” (Летопись. С. 19, 20, 27). При этом ни в письмах, ни в устных беседах, зафиксированных мемуаристами, Есенин не выказывал никакого неудовольствия или протеста в связи со своей ролью обласканного Двором “поэта-самородка”.
О том, как эта роль воспринималась общественностью, лучше всего свидетельствуют два высказывания, прозвучавшие как раз накануне начала беспорядков — 22 и 23 февраля. Умильно описывая недавний завтрак в честь “Общества возрождения художественной Руси”, корреспондент официальных “Петроградских ведомостей” сообщает: “Песенники, гусляры и народный поэт Есенин, читавший свои произведения, опять мешали действительность со сказкой” (Летопись. С. 29). Тогда же Зинаида Гиппиус записывает в своем дневнике впечатления от заседания Религиозно-Философского Общества: “Особенно же противен был, вне программы, неожиданно прочтенный патриото-русопятский “псалом” Клюева <…> За ним ходит “архангел” в валенках”2 . И консервативный журналист, и либеральная писательница отмечают в есенинском облике и складе смешение: первый — “действительности со сказкой”, вторая — елейно-“небесного” (“архангел”) с нелепо-“земным” (“валенки”); для первого “народный поэт” воплощает чудесное возвращение старины, для второй — черносотенный карнавал, вдвойне позорный на фоне тревожных февральских событий. “Бедная Россия. Да опомнись же! ” — такими словами Гиппиус заключает пассаж о Клюеве и Есенине (Гиппиус. Т. 1. С. 446).
“Народный поэт” “опомнился” гораздо быстрее, чем можно было ожидать. На это ему понадобилось чуть больше двух недель.
Позже, как бы отвечая на во где он был во время Февральской революции, Есенин насочинит немало по-хлестаковски вдохновенных легенд. Так, в поэме “Анна Снегина” поэт заговорит от имени фронтовика-дезертира, измученного войной “за чей-то чужой интерес”:
Єдиних поглядів щодо суті життя немає, адже скільки людей, стільки і думок. По-перше, з давніх-давен ми маємо лише дві найближчі людини - це батько і матіpр. Вони подарували нам безцінний скарб - життя. До певного часу на IX плечах лежить відповідальність за своє "чадо". Але покидаючи батьківський дім, перед нами відкривається великий світ. Він повен спокус, веселощів, сліз, смутку, розчарування. Г важливо не втратити себе, свою сутність. Саме тому нам підсилу закладати цеглинки у фундамент буття. Перш за все, необхідно правильно визначити власні приорітети. Адже багато хто живе, не усвідомлюючи, що його життя абсолютно пусте. Деякі існують, керуючись тваринними інстинктами. Доволі поширеними є увявлення про матеріальні цінності: про гроші та владу, але, насправді все це не варте зусиль. Задоволення отримують особи, котрі дотримуються християнської заповіді " возлюби ближнього, як самого себе", іх щастя тісно пов'язане із щастям інших.
По-друге, у нашому світі на психіку особистості діє чимало чинників. Наприклад, зараз дуже популярні pізноманітні субкультури. Жахливо, коли підлітки стають їх жертвами. Вони починають вбачати смисл свого життя в смерті. Від цього страждають і батьки цих бідних дітей. У той час, коли молоді люди, на хвилі моди, здійснюють самогубства, мільйони смертельнохворих мріють жити. "Hі, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть думи сумні!" - це рядки з вірша Лесі Українки. Маючи вади здоров'я, вона показала свій незламний дух, прагла працювати і залишила величезну спадщину своїм нащадкам. Отже, життя - дивовижна річ і який зміст вон о матиме залежить від нас.
Объяснение:
Если судить по хронике жизни Есенина за 1917—1918 годы, может создаться впечатление о поэте как о необычайно ловком “при До 27 февраля 1917 года в высказываниях и поступках Есенина не обнаруживается ни малейшего внешнего признака революционных настроений. Он активно задействован в мероприятиях праздничного дворцового ритуала: 1, 5 и 6 января присутствует на богослужениях в Феодоровском Государевом Соборе, 19 февраля выступает с чтением своих стихов в трапезной палате Федоровского городка перед высокопоставленными членами “Общества возрождения художественной России” (Летопись. С. 19, 20, 27). При этом ни в письмах, ни в устных беседах, зафиксированных мемуаристами, Есенин не выказывал никакого неудовольствия или протеста в связи со своей ролью обласканного Двором “поэта-самородка”.
О том, как эта роль воспринималась общественностью, лучше всего свидетельствуют два высказывания, прозвучавшие как раз накануне начала беспорядков — 22 и 23 февраля. Умильно описывая недавний завтрак в честь “Общества возрождения художественной Руси”, корреспондент официальных “Петроградских ведомостей” сообщает: “Песенники, гусляры и народный поэт Есенин, читавший свои произведения, опять мешали действительность со сказкой” (Летопись. С. 29). Тогда же Зинаида Гиппиус записывает в своем дневнике впечатления от заседания Религиозно-Философского Общества: “Особенно же противен был, вне программы, неожиданно прочтенный патриото-русопятский “псалом” Клюева <…> За ним ходит “архангел” в валенках”2 . И консервативный журналист, и либеральная писательница отмечают в есенинском облике и складе смешение: первый — “действительности со сказкой”, вторая — елейно-“небесного” (“архангел”) с нелепо-“земным” (“валенки”); для первого “народный поэт” воплощает чудесное возвращение старины, для второй — черносотенный карнавал, вдвойне позорный на фоне тревожных февральских событий. “Бедная Россия. Да опомнись же! ” — такими словами Гиппиус заключает пассаж о Клюеве и Есенине (Гиппиус. Т. 1. С. 446).
“Народный поэт” “опомнился” гораздо быстрее, чем можно было ожидать. На это ему понадобилось чуть больше двух недель.
Позже, как бы отвечая на во где он был во время Февральской революции, Есенин насочинит немало по-хлестаковски вдохновенных легенд. Так, в поэме “Анна Снегина” поэт заговорит от имени фронтовика-дезертира, измученного войной “за чей-то чужой интерес”: