Бежин луг
какие художественные средства использует автор для описания обстоновки у ночного костра?

Зимой море замёрзло. Рыбаки всем колхозом собрались на лёд ловить рыбу. Взяли сети и поехали на санях по льду. Поехал и рыбак Андрей, а с ним его сынишка Володя. Выехали далеко-далеко. И куда кругом ни глянь, всё лёд и лёд: это так замёрзло море. Андрей с товарищами заехал дальше всех. Наделали во льду дырок и сквозь них стали запускать сети. День был солнечный, всем было весело. Володя выпутывать рыбу из сетей и очень радовался, что много ловилось. Уже большие кучи мороженой рыбы лежали на льду. Володин папа сказал:

- Довольно, пора по домам.

Но все стали просить, чтоб остаться ночевать и с утра снова ловить. Вечером поели, завернулись поплотней в тулупы и легли спать в санях. Володя прижался к отцу, чтоб было теплей, и крепко заснул.

Вдруг ночью отец вскочил и закричал:

- Товарищи, вставайте! Смотрите, ветер какой! Не было бы беды!

Все вскочили, забегали.

- Почему нас качает? - закричал Володя.

А отец крикнул:

- Беда! Нас оторвало и несёт на льдине в море.

Все рыбаки бегали по льдине и кричали:

- Оторвало, оторвало!

А кто-то крикнул:

- Пропали!

Володя заплакал. Днём ветер стал ещё сильней, волны заплёскивали на льдину, а кругом было только море. Володин папа связал из двух шестов мачту, привязал на конце красную рубаху и поставил, как флаг. Все глядели, не видать ли где парохода. От страха никто не хотел ни есть ни пить. А Володя лежал в санях и смотрел в небо: не глянет ли солнышко. И вдруг в прогалине между туч Володя увидел самолёт и закричал:

- Самолёт! Самолёт!

Все стали кричать и махать шапками. С самолёта упал мешок. В нём была еда и записка: "Держитесь идёт!" Через час пришёл пароход и перегрузил к себе людей, сани, лошадей и рыбу. Это начальник порта узнал, что на льдине унесло восьмерых рыбаков. Он послал им на пароход и самолёт. Лётчик нашёл рыбаков и по радио сказал капитану парохода, куда идти.

Осінь того року, як завжди, була гнилою, сирою, дощовою. такий самий непогожий настрій був у джонсі, молодої художниці. вона захворіла на пневмонію і цілими днями лежала в ліжку, а перед її очима була глуха стіна. вигляд фарбованого залізного ліжка, цегляної стіни за вікном, що обридла до нестями, ще більше погіршив настрій хворої. вона не спроможна була змінити становище, що склалося: джонсі не могла покинути кімнату хоча б на деякий час. хвороба прикувала її до ліжка, від високої температури у неї паморочилось у голові, темніло в очах, їй здавалося, що вона помирає. доглядала її подруга сью. лікар скав сью: «у неї один шанс. і цей шанс полягає в тому, щоб вона хотіла жити…» сью всіляко намагалася підбадьорити подругу, виконуючи поради лікаря, алі все було марно. джонсі байдуже дивилася на плющ за вікном, який щодня скидав листя і рахувала ті, що залишилися. вона сказала подрузі, що коли впаде останній листок, вона помре. сью впала у відчай. звісно, тут річ була не в останньому листку плюща, а в навіюванні. сью повірила, що так воно і станеться, і вирішила в жодному разі не підкорятися цьому навіюванню, в яке примусила її повірити хвора джонсі. але як врятувати подругу? як не дати впасти цьому клятому останньому листку? сью вирішила звернутися по до старого художника бермана. у кімнаті у бермана «стояв мольберт із підрамником, на якому було натягнуто чисте полотно, що вже двадцять п’ять років чекало перших штрихів шедевра». сью попросила бермана намалювати лист плюща на стіні будинка, що був проти вікна кімнати, де лежала хвора джонсі. спочатку він відмовився, кажучи, що це все примхи, але згодом зрозумів, що все занадто серйозно. наступного дня йшов дощ зі снігом. було холодно і вітряно. проте час узятися за роботу. і берман зробив все вчасно. коли джонсі попросила сью підняти штору, та стомлено послухалась. перед їхніми очима «на цегляній стіні ще виднів листок плюща. один-єдиний. темно-зелений біля стебла, але з жовтизною тління й розкладу по зубчастих краях, він хоробро тримався на галузці за двадцять футів від землі. неймовірна річ! цілу ніч періщив дощ і шаленів рвучкий вітер…» це був шедевр бермана, який «у мистецтві був невдахою… весь час він збирався створити шедевр, але навіть не почав над ним працювати…» зараз перед очима джонсі і сью був справжній шедевр. подібних робіт в його творчому житті ніколи не було. вся сила цього малюнка була в тому, що він врятував життя реальної людини. цей намальований листок дав джонсі надію на одужання. і вона одужала, а берман помер: він наче виконав те, що йому було треба, до чого прагнув усією душею. намалював шедевр і помер. «сьогодні в лікарні від запалення легенів помер містер берман», — сказала сью подрузі. «він хворів тільки два дні. позавчора вранці двірник знайшов старого в його кімнаті безпорадного від страждань. його черевики й одяг геть промокли й були холодні, як лід. ніхто не міг збагнути, куди він ходив такої жахливої ночі…» які ж треба мати високі моральні якості, щоб пожертвувати своїм життям за ради одужання по суті чужої людини! цей листок на цегляній стіні берман намалював тоді, коли вітер зірвав останній листок з плюща. листок бермана став листком надії, сподівань на життя. зрозуміло, що створюючи свій шедевр, старий художник не думав про власну смерть. і для нього цей листок тоді теж був листком надії подробнее - на -