В. А. Соллогуб Серенада ("Закинув плащ, с гитарой под рукою...") Песни и романсы русских поэтов. Вступительная статья, подготовка текста и примечания В. Е. Гусева. Библиотека поэта. Большая серия. Второе издание. М.-Л., "Советский писатель", 1965 OCR Бычков М. Н. mailto:[email protected] Владимир Александрович Соллогуб родился в 1813 году в Петербурге, умер в 1882 г. в Гамбурге. По окончании Дерптского университета он служил в министерстве иностранных дел, был атташе при русском посольстве в Австрии. Первые печатные произведения Соллогуба - повести "Два студента" и "Три жениха" (1837). Известность ему принесли "История двух калош" (1839) и особенно повесть "Тарантас" (1845) и изданный в 1847 г. сборник повестей "На сон грядущий", положительно оцененный Белинским Соллогубу принадлежат также драма "Местничество" (1849) и водевиль "Беда от нежного сердца" (1850). Многие стихотворения В. А. Соллогуба, собранные в четвертом томе его прижизненного собрания сочинений (СПб., 1855-1856), самим автором определены как "альбомные". Лишь немногие из них написаны в жанре песни или романса: "Казацкая песня", "Три серенады", "Старая песня" ("Забыли вы и не сдержали..."). Последнюю на музыку положил А. Алябьев. На тексты Соллогуба романсы писали также Н. Брянский ("Бабушка зима"), П. Булахов ("Цыганка"), Г. Гонсиорский ("Аллаверды") и др. 422. СЕРЕНАДА Н. М. Языкову Закинув плащ, с гитарой под рукою, К ее окну пойдем в тиши ночной, И там прервем мы песнью молодою Роскошный сон красавицы младой. Но не страшись, пленительная дева, Не возмутим твоих мы светлых снов Неистовством бурсацкого напева Иль повестью студенческих грехов. Нет, мы поем и тихо и смиренно Лишь для того, чтоб слышала нас ты, И наша песнь - как фимиам священный Пред алтарем богини красоты. Звезда души! Богиня молодая! Нас осветил огонь твоих очей, И голос наш, на сердце замирая, Любви земной не выразит речей. Мы здесь поем во тьме весенней ночи; Ты ж, пробудясь от шума голосов, Сомкнешь опять мечтательные очи, Не расслыхав _воззванья_ бурсаков; Но нет... душой услышав серенаду, Стыдясь во сне... ты песнь любви поймешь И нехотя ночным певцам в награду Их имена впросонках назовешь. 1830-е годы ПРИМЕЧАНИЯ 422. M 1841, ч. 6, No 11, с. 5. В песенниках - с 1860-х годов ("Новый полный песенник...", М., 1869). Музыка Направника. Приобрело известность среди студентов Дерптского университета в 1830-е годы, позже в переработанном виде стало популярным городским романсом (РП XIX в., с. 28). Ст. 1 поется: "Накинув плащ, с гитарой под полою...".
Дівчинку Софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. Хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця Валя. Дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт Фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу. Ще Софійка страшенно переживає через те, що однокласник Вадим Кулаківський майже не звертає на неї уваги. Дівчинку бентежить новина, що рід Кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. Понад усе Софійці хочеться до родині, щоб Вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. Правда, самому Вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродує крадене. Щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, Софійка відважилася подолати час. Дізнавшись, що стара шафа – це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість. Дивним чином Софійка завади опиняється у вирі подій. Вона загубила чудові корали, і це завадило тітоньці Оксані вийти заміж за чоловіка, який мав сім’ю і двох дітей, але приховував це. Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе привидів загиблих у пустій квартирі.
В. А. Соллогуб Серенада ("Закинув плащ, с гитарой под рукою...") Песни и романсы русских поэтов. Вступительная статья, подготовка текста и примечания В. Е. Гусева. Библиотека поэта. Большая серия. Второе издание. М.-Л., "Советский писатель", 1965 OCR Бычков М. Н. mailto:[email protected] Владимир Александрович Соллогуб родился в 1813 году в Петербурге, умер в 1882 г. в Гамбурге. По окончании Дерптского университета он служил в министерстве иностранных дел, был атташе при русском посольстве в Австрии. Первые печатные произведения Соллогуба - повести "Два студента" и "Три жениха" (1837). Известность ему принесли "История двух калош" (1839) и особенно повесть "Тарантас" (1845) и изданный в 1847 г. сборник повестей "На сон грядущий", положительно оцененный Белинским Соллогубу принадлежат также драма "Местничество" (1849) и водевиль "Беда от нежного сердца" (1850). Многие стихотворения В. А. Соллогуба, собранные в четвертом томе его прижизненного собрания сочинений (СПб., 1855-1856), самим автором определены как "альбомные". Лишь немногие из них написаны в жанре песни или романса: "Казацкая песня", "Три серенады", "Старая песня" ("Забыли вы и не сдержали..."). Последнюю на музыку положил А. Алябьев. На тексты Соллогуба романсы писали также Н. Брянский ("Бабушка зима"), П. Булахов ("Цыганка"), Г. Гонсиорский ("Аллаверды") и др. 422. СЕРЕНАДА Н. М. Языкову Закинув плащ, с гитарой под рукою, К ее окну пойдем в тиши ночной, И там прервем мы песнью молодою Роскошный сон красавицы младой. Но не страшись, пленительная дева, Не возмутим твоих мы светлых снов Неистовством бурсацкого напева Иль повестью студенческих грехов. Нет, мы поем и тихо и смиренно Лишь для того, чтоб слышала нас ты, И наша песнь - как фимиам священный Пред алтарем богини красоты. Звезда души! Богиня молодая! Нас осветил огонь твоих очей, И голос наш, на сердце замирая, Любви земной не выразит речей. Мы здесь поем во тьме весенней ночи; Ты ж, пробудясь от шума голосов, Сомкнешь опять мечтательные очи, Не расслыхав _воззванья_ бурсаков; Но нет... душой услышав серенаду, Стыдясь во сне... ты песнь любви поймешь И нехотя ночным певцам в награду Их имена впросонках назовешь. 1830-е годы ПРИМЕЧАНИЯ 422. M 1841, ч. 6, No 11, с. 5. В песенниках - с 1860-х годов ("Новый полный песенник...", М., 1869). Музыка Направника. Приобрело известность среди студентов Дерптского университета в 1830-е годы, позже в переработанном виде стало популярным городским романсом (РП XIX в., с. 28). Ст. 1 поется: "Накинув плащ, с гитарой под полою...".Дівчинку Софійку зовсім замучили нічні жахіття, що відбуваються у квартирі знизу. Хазяї цієї квартири поїхали, а за кімнатними квітами доглядає сусідка бабця Валя. Дівчинку трішки лякає і сама бабця, і її чорнющий кіт Фантик, та найбільше її бентежать крики й тупіт, що в ніч на повний місяць чи грозу чуються з пустої квартири внизу. Ще Софійка страшенно переживає через те, що однокласник Вадим Кулаківський майже не звертає на неї уваги. Дівчинку бентежить новина, що рід Кулаківських протягом багатьох поколінь переслідує якесь прокляття. Понад усе Софійці хочеться до родині, щоб Вадик жив у нормальнім сім’ї, не страждав, бо батьки далеко, а стара бабуся не може впоратися з вибриками онука-підлітка. Правда, самому Вадику його життя подобається, адже він робить усе, що заманеться: почав палити цигарки, водиться з якимись непевними людьми, краде й перепродує крадене. Щоб вирятувати однокласника з життєвих негараздів, Софійка відважилася подолати час. Дізнавшись, що стара шафа – це портал, через який можна повернутися в минуле і змінити щось на краще, дівчинка не побоялася використати таку можливість. Дивним чином Софійка завади опиняється у вирі подій. Вона загубила чудові корали, і це завадило тітоньці Оксані вийти заміж за чоловіка, який мав сім’ю і двох дітей, але приховував це. Софійка втрутилася в минуле, врятувала Катрю Кулаківську, її нареченого Семена та його батьків від страшної смерті, а себе привидів загиблих у пустій квартирі.