Эпитеты «золотые», «серебряные», «шёлковые» характеризуют природную красоту как драгоценную, а олицетворения «звёзды задремали», «берёзки улыбнулись», «крапива шепчет» делают всё вокруг живым, ничуть не менее, чем человек. Благодаря этим штрихам природа предстаёт перед читателем необыкновенно прекрасной, величественной и вместе с тем близкой, понятной. Берёзки описаны словно подружки, деревенские девчонки, и «шаловливая» крапива тоже приветствует простыми и знакомыми словами.
Метафоры исключительно точны и выразительны: «зеркало затона» сразу рисует замершую водную гладь с отражением неба; «сетка небосклона», которую «румянит свет» — россыпь розовых перистых облачков на востоке.
После прочтения стихотворения остаётся чувство, будто автор не только нарисовал перед читателем совершенную картину, но и заставил его побывать там, проникнуться предрассветной тишиной и благодатным покоем. И название «С добрым утром!», повторённое в финале, призывает к добру и наполняет душу предвкушением радости. Это лучшее послевкусие, которое может оставить произведение
Іван спотикнувся, упав, але зразу ж підскочив і, загубивши колодки, побіг босими ногами по бетонних уламках, що розкидав вибух. Позаду чулися крики, гулко тріщали автоматні черги, попереду була остання перешкода — напівзруйнована заводська стіна, а далі — вулиці, що потопали в зелені.
Він узяв у зуби пластмасову ручку пістолета, плигнув, ухопився за край стіни і швидко перескочив її. Упав у колючки, підскочив і щосили побіг.
Позаду чувся гавкіт собак, крики, постріли, але все це вже не могло зупинити його.
Вибух на заводі схвилював населення. Іванові зустрілися два хлопчики, дівчина, та він мовчки пробіг повз них. Постріли чулися скрізь, але це стріляли в інших, бо Іван не чув свисту куль.
Бігти доводилося на гору, підйом ставав дедалі крутішим, але він з останніх сил намагався дістатися до лісу. Та раптом зовсім близько почувся гавкіт. Іван сховався за сосну, підпустив вівчарку ближче і вистрілив. Собака вискнув і впав. Та із-за каменя вискочив вовкодав з нашийником, на якому теліпався повідок. Пістолет заклинило. Собака кинувся, Іван схопив його за нашийник, став душити, але зрозумів, що не впорається. Тоді він з усієї сили вдарив собаку коліном. Щось хруснуло, і пес безсило простягнувся поряд. Іван чекав нападу, собака зі злістю дивився на людину, але лежав нерухомо. Тоді Іван узяв великий камінь, хотів ударити ним вовкодава по голові, але передумав і став тихо задкувати. Пес поповз, скиглячи від безсилої люті, а чоловік кинув камінь, підхопив браунінг і побіг вгору, в ялинові зарості
Эпитеты «золотые», «серебряные», «шёлковые» характеризуют природную красоту как драгоценную, а олицетворения «звёзды задремали», «берёзки улыбнулись», «крапива шепчет» делают всё вокруг живым, ничуть не менее, чем человек. Благодаря этим штрихам природа предстаёт перед читателем необыкновенно прекрасной, величественной и вместе с тем близкой, понятной. Берёзки описаны словно подружки, деревенские девчонки, и «шаловливая» крапива тоже приветствует простыми и знакомыми словами.
Метафоры исключительно точны и выразительны: «зеркало затона» сразу рисует замершую водную гладь с отражением неба; «сетка небосклона», которую «румянит свет» — россыпь розовых перистых облачков на востоке.
После прочтения стихотворения остаётся чувство, будто автор не только нарисовал перед читателем совершенную картину, но и заставил его побывать там, проникнуться предрассветной тишиной и благодатным покоем. И название «С добрым утром!», повторённое в финале, призывает к добру и наполняет душу предвкушением радости. Это лучшее послевкусие, которое может оставить произведение
Объяснение:
Іван спотикнувся, упав, але зразу ж підскочив і, загубивши колодки, побіг босими ногами по бетонних уламках, що розкидав вибух. Позаду чулися крики, гулко тріщали автоматні черги, попереду була остання перешкода — напівзруйнована заводська стіна, а далі — вулиці, що потопали в зелені.
Він узяв у зуби пластмасову ручку пістолета, плигнув, ухопився за край стіни і швидко перескочив її. Упав у колючки, підскочив і щосили побіг.
Позаду чувся гавкіт собак, крики, постріли, але все це вже не могло зупинити його.
Вибух на заводі схвилював населення. Іванові зустрілися два хлопчики, дівчина, та він мовчки пробіг повз них. Постріли чулися скрізь, але це стріляли в інших, бо Іван не чув свисту куль.
Бігти доводилося на гору, підйом ставав дедалі крутішим, але він з останніх сил намагався дістатися до лісу. Та раптом зовсім близько почувся гавкіт. Іван сховався за сосну, підпустив вівчарку ближче і вистрілив. Собака вискнув і впав. Та із-за каменя вискочив вовкодав з нашийником, на якому теліпався повідок. Пістолет заклинило. Собака кинувся, Іван схопив його за нашийник, став душити, але зрозумів, що не впорається. Тоді він з усієї сили вдарив собаку коліном. Щось хруснуло, і пес безсило простягнувся поряд. Іван чекав нападу, собака зі злістю дивився на людину, але лежав нерухомо. Тоді Іван узяв великий камінь, хотів ударити ним вовкодава по голові, але передумав і став тихо задкувати. Пес поповз, скиглячи від безсилої люті, а чоловік кинув камінь, підхопив браунінг і побіг вгору, в ялинові зарості