Помітивши захоплення сина малюванням і ліпкою, батько Леонардо-П’єро да Вінчі віддає сина на навчання до знаменитого скульптора і живописця Андреа Верокіо. Майстерня Верокіо, де Леонардо створився, як художник і в значній мірі як учений, була в 70-х роках 15ст. головним художнім центром Флоренції. Тут виховували любов до природи, точного малюнку і точного моделювання.
У 20 років Леонардо да Вінчі був проголошений Майстром.
З 1472-1482 р. він живе і працює у Флоренції, з 1482-1499 р. - і Мілані, потім знову у Флоренції (1499-1506) і в Мілані (1506-1513). В 1516 році після трьох років роботи в Римі, Леонардо да Вінчі переїжджає до Франції по за французького короля і там проводить свої останні роки.
Для Леонардо мистецтво завжди було наукою. Займатися мистецтвом означало для нього створювати наукові викладки і досліди. Зв’язок живопису з оптикою і фізикою, з анатомією і математикою заставляла Леонардо ставати ученим. І часто учений віддаляв художника. Хоча в нього є картина відома всьому світові "Мона Ліза" – портрет молодої городянки.
Особливо високо цінив Леонардо математику. Він винайшов багато приладів призначених для розв’язування математичних задач (пропорційний циркуль, прилад для побудови параболи, параболічного дзеркала та ін.).
"Механіка" – рай математичних наук говорив Леонардо, багато часу і енергії віддаючи її вивченню.
Велике місце в працях Леонардо поєднував в гідравліці розробку теоретичних принципів з розв’язуванням конкретних прикладних задач. Він спроектував і частково здійснив побудову цілого ряду каналів (канал Піза-Флоренція, зрошувальні канали на річках По і Арно).
Леонардо да Вінчі вперше і багато займався питаннями польоту. Перші дослідження, малюнки і креслення, присвячені літальним апаратам, відносяться приблизно до 1487 року (перший Міланський період). В першому літальному апараті використовувались металеві частини; людина розміщувалась горизонтально, приводячи механізм у рух ногами і руками.
Пізніше Леонардо замінив метал деревом і тросником, мотузки – твердими з’єднаннями, а людину розмістив вертикально. Він намагався звільнити рухи людини: "Людина в своєму літальному апараті повинна зберігати свободу рухів від пояса і вище... У людини запас сили в ногах більший, ніж потрібно по її вазі".
Але відсутність упевненості в тому, що цієї сили досить для успішного польоту в будь-яких умовах, привело його до думки про використання пружини, як двигуна і про планер, з яким з яким можна здійснити, якщо не повний політ, то хоча б провисання в повітрі. Він побудував модель планера і готував його випробування. Намагання зберегти людину в процесі цих випробувань, побудило йог до винайдення парашуту.
Логічно до літальних апаратів Леонардо ішов від за тим, як літають птахи, метелики, літаючі миші, вважаючи, що крило для людини потрібно робити за типом крила літаючої миші.
В працях з оптики, більш ніж в іншій області, відбилось поєднання наукового генія Леонардо да Вінчі з даром великого художника.
Важко перерахувати всі інженерні проблеми, над якими працював допитливий розум Леонарда. Він винайшов багато видів станків для прядки, ткання та іншої мети.
Леонардо да Вінчі займався також питаннями геології і памонтології, фізіології рослин і анатомії людини, філології і агрономії. Можна лише дивуватися і пишатися багатогранністю інтересів і допитливістю розуму цього мислителя. Але Леонардо да Вінчі, як учений був відкритий лише в кінці 17 ст.
Це не дає нам можливості в достатній мірі визначити, яким був його вплив на сучасників і на вчених більш пізнього періоду. Леонардо робив свої записи дзеркальним письмом, багато слів він записував скорочено, з’єднував з іншими словами. Це дуже "затрудняло" розшифровку його рукописів. Їх почали розшифровувати і видавати в кінці 18 початку 20 ст.
Помер Леонардо да Вінчі в 1519 році в Франції. Любуючись сьогодні картинами Леонардо да Вінчі, розглядаючи його проекти різних споруд, людство вдячне цьому таланту із гігантів епохи Відродження.
Коли в житті людини відбуваються якісь неймовірні події, першим ділом вона хоче поділитися своїми враженнями зі своїми близькими. Близькими цими можуть бути знайомі, друзі, але в першу чергу мова йде про сім’ю. Враховуючи те, що сталося з Гулівером, особливо в Ліліпутії, думається, що його лист родині був б дуже захоплюючим і цікавим для його родини.
У фантастичній історії Гулівера в Ліліпутії розповідається про те, як він потрапив на територію країни, де всі люди були в дванадцять разів менше його самого. Саме по собі це вже просто дивно. Думається, що новоявлений велетень Ліліпутії у своєму листі до своєї сім’ї дуже ретельно описав би ситуацію, яка з ним сталася, зокрема, свою першу зустріч з ліліпутами, початок їх взаємин. Напевно Гулівер описав би також і те, як ліліпути дружно його прийняли, намагалися влаштувати його життя найбільш комфортним для нього та й для себе чином. Але навряд чи б цей лист мав лише хороші враження від головного героя книги, адже поступово його життя в Ліліпутії стала ставати все гірше і гірше. По-перше, ліліпути були не самими добрими людьми, їх суспільство було неймовірно далеким від ідеалу, характери ліліпутів описувалися Джонатаном Свіфтом не з кращого боку. Незважаючи на відносно добрий прийом у себе Гулівера, вони з часом почали ставитися до нього трохи інакше. Спершу це проявилося в їх зайвій зухвалості, коли вони вирішили залучити його до війни з іншою країною-сусідом, яка також була населена ліліпутами. Саме по собі залучення Гуливера на свою сторону було нечесним по відношенню до їх ворогів, адже це давало Ліліпутії велику військову перевагу. Це був перший випадок тої нечесності і лицемірства жителів Ліліпутії. Але навіть після того, як Гулівер погодився їм до зробив це, вони не зупинилися і продовжили нахабніти по відношенню до нього. Щоб повністю поневолити його і змусити бути придатним і корисним лише для них, вони вирішили видалити Гуліверу очі. При цьому видалення очей подавалося ними як благодійна дія, адже вони могли навіть убити Гулівера при бажанні. Я не впевнений, що якщо б це сталося, головний герой книги був би в змозі написати хоч якийсь лист.
Думаю, що, якби у Гулівера була така можливість, він би поділився зі своєю сім’єю інформацією про всі свої пригоди. Реакція членів його сім’ї, а також емоції цих людей могли б бути різними, починаючи від величезного подиву через те, що сталося з Гулівером, і закінчуючи жахом від того, як самотньо йому було серед людей, які так сильно від нього відрізняються, і від того, з якими серйозними проблемами він зіткнувся.
Помітивши захоплення сина малюванням і ліпкою, батько Леонардо-П’єро да Вінчі віддає сина на навчання до знаменитого скульптора і живописця Андреа Верокіо. Майстерня Верокіо, де Леонардо створився, як художник і в значній мірі як учений, була в 70-х роках 15ст. головним художнім центром Флоренції. Тут виховували любов до природи, точного малюнку і точного моделювання.
У 20 років Леонардо да Вінчі був проголошений Майстром.
З 1472-1482 р. він живе і працює у Флоренції, з 1482-1499 р. - і Мілані, потім знову у Флоренції (1499-1506) і в Мілані (1506-1513). В 1516 році після трьох років роботи в Римі, Леонардо да Вінчі переїжджає до Франції по за французького короля і там проводить свої останні роки.
Для Леонардо мистецтво завжди було наукою. Займатися мистецтвом означало для нього створювати наукові викладки і досліди. Зв’язок живопису з оптикою і фізикою, з анатомією і математикою заставляла Леонардо ставати ученим. І часто учений віддаляв художника. Хоча в нього є картина відома всьому світові "Мона Ліза" – портрет молодої городянки.
Особливо високо цінив Леонардо математику. Він винайшов багато приладів призначених для розв’язування математичних задач (пропорційний циркуль, прилад для побудови параболи, параболічного дзеркала та ін.).
"Механіка" – рай математичних наук говорив Леонардо, багато часу і енергії віддаючи її вивченню.
Велике місце в працях Леонардо поєднував в гідравліці розробку теоретичних принципів з розв’язуванням конкретних прикладних задач. Він спроектував і частково здійснив побудову цілого ряду каналів (канал Піза-Флоренція, зрошувальні канали на річках По і Арно).
Леонардо да Вінчі вперше і багато займався питаннями польоту. Перші дослідження, малюнки і креслення, присвячені літальним апаратам, відносяться приблизно до 1487 року (перший Міланський період). В першому літальному апараті використовувались металеві частини; людина розміщувалась горизонтально, приводячи механізм у рух ногами і руками.
Пізніше Леонардо замінив метал деревом і тросником, мотузки – твердими з’єднаннями, а людину розмістив вертикально. Він намагався звільнити рухи людини: "Людина в своєму літальному апараті повинна зберігати свободу рухів від пояса і вище... У людини запас сили в ногах більший, ніж потрібно по її вазі".
Але відсутність упевненості в тому, що цієї сили досить для успішного польоту в будь-яких умовах, привело його до думки про використання пружини, як двигуна і про планер, з яким з яким можна здійснити, якщо не повний політ, то хоча б провисання в повітрі. Він побудував модель планера і готував його випробування. Намагання зберегти людину в процесі цих випробувань, побудило йог до винайдення парашуту.
Логічно до літальних апаратів Леонардо ішов від за тим, як літають птахи, метелики, літаючі миші, вважаючи, що крило для людини потрібно робити за типом крила літаючої миші.
В працях з оптики, більш ніж в іншій області, відбилось поєднання наукового генія Леонардо да Вінчі з даром великого художника.
Важко перерахувати всі інженерні проблеми, над якими працював допитливий розум Леонарда. Він винайшов багато видів станків для прядки, ткання та іншої мети.
Леонардо да Вінчі займався також питаннями геології і памонтології, фізіології рослин і анатомії людини, філології і агрономії. Можна лише дивуватися і пишатися багатогранністю інтересів і допитливістю розуму цього мислителя. Але Леонардо да Вінчі, як учений був відкритий лише в кінці 17 ст.
Це не дає нам можливості в достатній мірі визначити, яким був його вплив на сучасників і на вчених більш пізнього періоду. Леонардо робив свої записи дзеркальним письмом, багато слів він записував скорочено, з’єднував з іншими словами. Це дуже "затрудняло" розшифровку його рукописів. Їх почали розшифровувати і видавати в кінці 18 початку 20 ст.
Помер Леонардо да Вінчі в 1519 році в Франції. Любуючись сьогодні картинами Леонардо да Вінчі, розглядаючи його проекти різних споруд, людство вдячне цьому таланту із гігантів епохи Відродження.
Коли в житті людини відбуваються якісь неймовірні події, першим ділом вона хоче поділитися своїми враженнями зі своїми близькими. Близькими цими можуть бути знайомі, друзі, але в першу чергу мова йде про сім’ю. Враховуючи те, що сталося з Гулівером, особливо в Ліліпутії, думається, що його лист родині був б дуже захоплюючим і цікавим для його родини.
У фантастичній історії Гулівера в Ліліпутії розповідається про те, як він потрапив на територію країни, де всі люди були в дванадцять разів менше його самого. Саме по собі це вже просто дивно. Думається, що новоявлений велетень Ліліпутії у своєму листі до своєї сім’ї дуже ретельно описав би ситуацію, яка з ним сталася, зокрема, свою першу зустріч з ліліпутами, початок їх взаємин. Напевно Гулівер описав би також і те, як ліліпути дружно його прийняли, намагалися влаштувати його життя найбільш комфортним для нього та й для себе чином. Але навряд чи б цей лист мав лише хороші враження від головного героя книги, адже поступово його життя в Ліліпутії стала ставати все гірше і гірше. По-перше, ліліпути були не самими добрими людьми, їх суспільство було неймовірно далеким від ідеалу, характери ліліпутів описувалися Джонатаном Свіфтом не з кращого боку. Незважаючи на відносно добрий прийом у себе Гулівера, вони з часом почали ставитися до нього трохи інакше. Спершу це проявилося в їх зайвій зухвалості, коли вони вирішили залучити його до війни з іншою країною-сусідом, яка також була населена ліліпутами. Саме по собі залучення Гуливера на свою сторону було нечесним по відношенню до їх ворогів, адже це давало Ліліпутії велику військову перевагу. Це був перший випадок тої нечесності і лицемірства жителів Ліліпутії. Але навіть після того, як Гулівер погодився їм до зробив це, вони не зупинилися і продовжили нахабніти по відношенню до нього. Щоб повністю поневолити його і змусити бути придатним і корисним лише для них, вони вирішили видалити Гуліверу очі. При цьому видалення очей подавалося ними як благодійна дія, адже вони могли навіть убити Гулівера при бажанні. Я не впевнений, що якщо б це сталося, головний герой книги був би в змозі написати хоч якийсь лист.
Думаю, що, якби у Гулівера була така можливість, він би поділився зі своєю сім’єю інформацією про всі свої пригоди. Реакція членів його сім’ї, а також емоції цих людей могли б бути різними, починаючи від величезного подиву через те, що сталося з Гулівером, і закінчуючи жахом від того, як самотньо йому було серед людей, які так сильно від нього відрізняються, і від того, з якими серйозними проблемами він зіткнувся.