Анализ стихотворения Евтушенко. Был я столько раз так больно ранен, добираясь до дому ползком, но не только злобой протаранен — можно ранить даже лепестком. Ранил я и сам — совсем невольно нежностью небрежной на ходу, а кому-то после было больно, словно босиком ходить по льду. Почему иду я по руинам самых моих близких, дорогих, я, так больно и легко ранимый и так просто ранящий других?

Начинается повесть с описания быта простой фермерской семьи смитов, которая живет в степи канзаса. это отец джон, мать анна и их маленькая дочь элли. есть у них и любимец – песик тотошка. вместо привычного дома из дерева или кирпича у смитов есть только старый фургон, снятый с колес. однажды начинается ураган, который поднимает легкий фургон и уносит его (вместе с находящимися в нем элли и тотошкой) в неведомые дали.  ураган, как выяснилось, принес элли и ее верного песика в неведомую волшебную страну, в которой разговаривали все живые существа и царило вечное лето. оказалось, что ураган был вызван спятившей злой волшебницей гингемой, которая удумала таким образом погубить всех людей. но добрая фея по имени виллина узнала о ее планах и решила изменить ход событий. она сделала так, чтобы домик элли приземлился прямо на голову злобной гингеме. правда, фея рассчитывала, что домик будет пуст. гингема была повержена, но в волшебную страну попала элли, которая хотела домой! оказалось, что это практически невозможно, ведь эта загадочная страна была отделена от «большого мира» огромной пустыней и высокими горами. заглянув в волшебную книгу, виллина прочитала там, что девочка сможет вернуться домой, если трем существам исполнить их самые заветные желания, а ей в этом гудвин – великий волшебник изумрудного города. элли отправляется в путь, надев очаровательные серебряные башмачки, которые находит для нее тотошка взамен ее развалившихся башмаков. ее ориентир – дорога, вымощенная желтым кирпичом. в самом начале странствий элли встречает чучело, сделанное из соломы, которое больше всего на свете хочет получить мозги. его имя – страшила.  затем к ним присоединяется железный дровосек, сокровенная мечта которого – сердце.  позже друзья встречают трусливого льва, который хочет получить немного смелости.  маленькой элли и ее друзьям приходится перенести немало испытаний: битву с людоедом, переправу через реку, сражение с саблезубыми тиграми, сон на маковом поле, едва не ставший вечным.  из всех приключений они выходят с честью, сильным сторонам каждого из членов этого «отряда».  добравшись до изумрудного города, элли и ее друзья оказываются разочарованными – гудвин (вот, к слову, ответ на вопрос о том, как звали волшебника изумрудного города) отказывается исполнить желания товарищей, пока кто-либо из них не победит бастинду, злую волшебницу фиолетовой страны. это было неимоверно трудно, но компания друзей справилась с !   когда элли, тотошка, страшила, дровосек и лев вернулись в изумрудный город, выяснилось, что гудвин – вовсе не чародей, а обычный артист, которого на воздушном шаре занесло в волшебную страну ураганом много лет назад. он решил починить свой шар и так вернуться домой вместе с элли. отметим, что мнимый волшебник одарил всех друзей элли тем, о чем они просили: мозгами из отрубей, булавок и иголок, тряпичным сердцем и порцией «смелости». к сожалению, порыв ветра унес шар, в который не успели сесть элли с тотошкой. и снова друзья отправляются в дорогу. на этот раз – к стелле, волшебнице розовой страны, которая владеет секретом вечной красоты и молодости. и снова опасности и приключения: воинственные марраны, наводнение. стелла открывает девочке, что она могла вернуться домой в тот же день, как попала в волшебную страну – стоило всего лишь ударить друг о друга башмачки, которые принес ей тотошка. девочка так и поступает. и за три шага оказывается дома! правда, теряя чудесную обувь! .

Коли ми бачимо перед собою гарну людину, то в перший момент відчуваємо захоплення її вродою. однак рано чи пізно нам хочеться довідатися: чи такою ж красивою є душа цієї людини? іноді з розчаруванням мусимо визнати, що твердження про невідповідність між зовнішністю та внутрішнім світом є правдивим. це твердження надихало й надихає письменників усього світу писати твори, присвячені проблемі співвідношення краси й моралі. головний персонаж роману відомого ійського письменника оскара уайльда доріан грей — емоційний, чутливий юнак, наділений природою надзвичайною вродою, людина високих почувань. "його обличчя чимось викликало дові бачилось — життєвий бруд ще не позначив його своїм тавром". і хіба дивно, що у світському товаристві доріана приймають із захопленням, милуються ним, засипають компліментами, хочуть бути якнайближче до нього? хіба дивно, що юнака лякає сама тільки думка про те, що врода зникне, зів'яне, мов її ніколи й не було? невинними слова головного героя твору, коли він бачить себе на майстерно виконаному портреті: "якби це я міг лишатись повік молодим, а старішав — я віддав би за це навіть саму душу! " ці слова викликають лише поблажливий усміх і в друзів грея, і в читача. автор майстерно веде сюжетну лінію далі — ми дізнаємося, що юнак уперше закохався, і його почуття взаємне. дівчина, театральна акторка сібіл вейн, так само має красиву душу, як і її коханий. доріан милується талановитою грою сібіл на сцені, мріє якнайскоріше одружитися з нею. та погано зіграна роль джульєтти нищить його почуття. він холодно відштовхує дівчину, яка не розуміє, що сталося. серце юної акторки не витримує зради, і вона тієї ж ночі вчиняє самогубство. а доріан, вкотре вирішивши поглянути на свій портрет, із жахом бачить зміни на ньому: "трепетливе й яскраве денне світло виказувало йому складку жорстокості біля рота так ясно, наче він дивився у дзеркало після того, як вчинив щось що ж би це означало? " лише одне: бажання грея виконано, портрет тепер буде змінюватися замість нього, а сам юнак залишатиметься привабливим. спочатку це вжахнуло головного героя роману, однак потім, зрозумівши всі вигоди такого становища, він старанно ховає портрет у кімнаті нагорі, щоб ніхто, крім нього самого, не міг зазирнути у потаємні глибини його душі. у читача виникає здогад: оскар уайльд за такої містичної складової сюжету показує нерозривний зв'язок між зовнішністю та внутрішнім світом людини. подальший моральний розклад доріана грея він не виписує детально, ми лише бачимо, як він веде розбещене, сповнене ницих учинків життя, як наповнює свій будинок коштовними речами, який поганий вплив має на молодь. спливають роки, і репутація цього чоловіка давно небездоганна: усі порядні люди міста сахаються від нього, чесні люди не хочуть мати з ним ніяких справ, навіть гидують стояти поруч. та справжню ницість життя грея показано в епізоді, коли безіл холлуорд, автор портрета, уперше за багато років поглянув на свій витвір і побачив "бридотно вишкірене обличчя. вираз портрета викликав лише презирство й огиду". художник одразу зрозумів, яким насправді є той вродливий чоловік, який стоїть перед ним, за що одразу поплатився. доріан грей убиває автора полотна, і картина одразу "реагує" — руки в намальованого чоловіка стали  автор роману "портрет доріана грея" зачіпає у своєму творі не одне філософське питання, найголовніше з яких: чи існує взаємовплив краси та моралі? існує, вважає оскар уайльд. устами одного з персонажів, безіла холлоурда, він стверджує, що брехня, лицемірство, розпуста неодмінно лишають знак на зовнішності. і вражаюча різниця між вродою морально зіпсутого доріана грея та страхітливим, поораним глибокими зморшками обличчям на портреті є тільки підтвердженням цієї думки.