В високій келії, самотно-таємничій, Де тіні вічнії спинились у кутках, Сиджу за книгою. Ніхто мене не кличе, І до людей давно уже згубив я шлях. Рядами гордими, проречисто-німими Стоять кругом книжки, нетлінні, мов краса, Як мисль, як ідеал. Хто розмовляє з ними, Для того все ясне: земля і небеса. І чарівницькі скрізь чудні стоять прилади, І вищого огню блакитнеє крило, Мов одблиск сяєва взискуємого града, Освітлює моє натруджене чоло. Не Бог, не сатана витає надо мною, А інший, дивний дух на все кладе печать Прозорої краси і срібного спокою, Яких земним устам не чуть і не назвать. І опіуму дим у мертвий час півночі По келії пливе, і в тьмі його встають Лиця незнаного ясні, недвижні очі, І заворожують, і світять, і зовуть. В високій келії, щасливо-одинокий, Чернець без божества і жрець без молитов, Найшов я крижаний і незглибимий спокій, Що більший над земні страждання і любов.
Де тіні вічнії спинились у кутках,
Сиджу за книгою. Ніхто мене не кличе,
І до людей давно уже згубив я шлях.
Рядами гордими, проречисто-німими
Стоять кругом книжки, нетлінні, мов краса,
Як мисль, як ідеал. Хто розмовляє з ними,
Для того все ясне: земля і небеса.
І чарівницькі скрізь чудні стоять прилади,
І вищого огню блакитнеє крило,
Мов одблиск сяєва взискуємого града,
Освітлює моє натруджене чоло.
Не Бог, не сатана витає надо мною,
А інший, дивний дух на все кладе печать
Прозорої краси і срібного спокою,
Яких земним устам не чуть і не назвать.
І опіуму дим у мертвий час півночі
По келії пливе, і в тьмі його встають
Лиця незнаного ясні, недвижні очі,
І заворожують, і світять, і зовуть.
В високій келії, щасливо-одинокий,
Чернець без божества і жрець без молитов,
Найшов я крижаний і незглибимий спокій,
Що більший над земні страждання і любов.