Сколько тайн хранит лес! Вот идёшь ты по тропинке, видишь дупло, а там грибы висят, ну чем не тайна? Кто повесил, неизвестно! Может белка, а может и другое животное, но вторгаться в эти тайны нельзя! Идёшь дальше, видишь заяц бежит. Следуешь за ним, а он раз и в нору. А что там в норе, кто там живёт кроме зайца, есть ли у него семья, не узнаешь! А сколько тайн заложено в деревьях. Смотришь, вроде бы ни чем не примечательно оно, но кто знает, что пережило это дерево? Тайны есть тайнами, но любопытство никогда не скроешь. А если увидишь ты тёмный угол леса, где солнце не опрокидывает свой свет, не видно ничего, интересно бывает, что скрывается там. Но есть тайны, которые лучше не знать и не вмешиваться в них, вот почему их называют тайнами...
Іван Якович Франко – одне з найвидатніших імен в українській літературі. Його творчість високохудожня і змістовна, його таланту були підвладні майже усі літературні жанри. І до якого з творів письменника ми не звернулись би, у кожному з них можна побачити важливі проблеми, кожний з них викликає хвилювання і примушує замислитись. Особисто на мене найсильніше враження справила лірика Івана Франка, бо його твори, написані в цьому жанрі, більш усього впливають на душу читача та його почуття.
Видатний український письменник І. Я. Франко жив та працював у важкі для українського народу часи, у часи темряви і безправ’я, яке огорнуло нашу країну у другій половині XIX століття. І якщо б я мав змогу написати письменникові листа, я б торкнувся саме теми життя наших предків та теми творчості Івана Франка, присвяченої важкому життю українців у той час. Написав би я свого листа приблизно так:
«Добрий день, Іван Якович! Звертається до Вас звичайний читач і великий шанувальник Вашої творчості, Ваш нащадок, у якого є можливість в повній мірі оцінити Ваш талант і ваші видатні твори. Ви жили і творили у часи панування над Україною австро-угорської монархії, у часи, коли наші співвітчизники задихалися «в тюрмі народів», як Ви називали тогочасне становище своїх земляків.
«Багно гнилеє між країв Європи,
Покрите цвіллю, зеленню густою!
Розсаднице недумства і застою,
О, Австріє! Де ти поставиш стопи,
Повзе облуда, здирство, плач народу».
Я знаю, що в той час для того, щоб українців утримати у покорі, вороги нашої батьківщини намагалися знищити українську культуру, розірвати вікові зв’язки між окремими частинами розрізненої на той час України. Я захоплююся Вашою мужністю, тому що Ви у такий важкий час знайшли сили на повний голос розповідати у своїх творах про реальне становище українців. Ваш голос мав таку силу, що, незважаючи на тюремні грати та заборони, він пробивався на свободу і закликав сміливих співвітчизників до боротьби, а у серця зневірених вселяв надію на краще майбутнє.
Іван Якович Франко – одне з найвидатніших імен в українській літературі. Його творчість високохудожня і змістовна, його таланту були підвладні майже усі літературні жанри. І до якого з творів письменника ми не звернулись би, у кожному з них можна побачити важливі проблеми, кожний з них викликає хвилювання і примушує замислитись. Особисто на мене найсильніше враження справила лірика Івана Франка, бо його твори, написані в цьому жанрі, більш усього впливають на душу читача та його почуття.
Видатний український письменник І. Я. Франко жив та працював у важкі для українського народу часи, у часи темряви і безправ’я, яке огорнуло нашу країну у другій половині XIX століття. І якщо б я мав змогу написати письменникові листа, я б торкнувся саме теми життя наших предків та теми творчості Івана Франка, присвяченої важкому життю українців у той час. Написав би я свого листа приблизно так:
«Добрий день, Іван Якович! Звертається до Вас звичайний читач і великий шанувальник Вашої творчості, Ваш нащадок, у якого є можливість в повній мірі оцінити Ваш талант і ваші видатні твори. Ви жили і творили у часи панування над Україною австро-угорської монархії, у часи, коли наші співвітчизники задихалися «в тюрмі народів», як Ви називали тогочасне становище своїх земляків.
«Багно гнилеє між країв Європи,
Покрите цвіллю, зеленню густою!
Розсаднице недумства і застою,
О, Австріє! Де ти поставиш стопи,
Повзе облуда, здирство, плач народу».
Я знаю, що в той час для того, щоб українців утримати у покорі, вороги нашої батьківщини намагалися знищити українську культуру, розірвати вікові зв’язки між окремими частинами розрізненої на той час України. Я захоплююся Вашою мужністю, тому що Ви у такий важкий час знайшли сили на повний голос розповідати у своїх творах про реальне становище українців. Ваш голос мав таку силу, що, незважаючи на тюремні грати та заборони, він пробивався на свободу і закликав сміливих співвітчизників до боротьби, а у серця зневірених вселяв надію на краще майбутнє.