А.Т. Твардовский говорил:"Кроме смеха гневного,саркастического и непрощающего-есть ещё смех радости,дружеской благожелательности,весёлого и безобидного озорства". Как сочетается в поэме такой смех с серьёзными раздумьями о родине? (Приведите примеры)
Письменник-фантаст, народився в Нью-Йорку в 1928 році. Він рано навчився читати і з дитинства мріяв стати письменником. Вже перші фантастичні оповідання, які друкувалися в журналах, подобалися читачам, і редактори з нетерпінням чекали нових. Розповіді Шеклі виділяються невичерпною фантазією, тонким гумором, неординарними фантастичними сюжетами. У 2005 році письменник побував на Україні, чим порадував численних шанувальників його творчості. На жаль, в грудні цього ж року Роберт Шеклі після важкої хвороби пішов з життя, залишивши незавершеними багато творчих планів.
В оповіданні «Запах думки» Шеклі показує аварійну ситуацію в космосі, коли поштовий корабель здійснює вимушену посадку на першу-ліпшу планету, в атмосфері якої достатньо кисню для дихання людини. Кожна незнайома планета загрожує людині як невідомої флорою, так і ворожою фауною. Пілот потерпілого аварію космічного корабля Лерой Кливі в очікуванні порятунку стикається на цій планеті з дивними звірами, що не мають ні очей, ні вух, але які якимось чином переслідують його. Кливі, нарешті, розуміє, що хижаки орієнтуються по «запаху» його думок.
Лерой Кливі зміг врятуватися лише завдяки силі свого розуму, так як людина, дійсно, істота розумна і може знайти вихід в екстремальній ситуації завдяки зусиллям волі і розуму. Кливі останнім зусиллям волі змушує хижаків відступити, представивши себе вогнем, який спалює все на своєму шляху. Ось він, порятунок! Але яке ж було його розчарування, коли дощ погасив весь вогонь. Виявляється, це наспів корабель порятунку, і, побачивши, що бушує пожежа, команда включила систему пожежогасіння . Рятувальників здивувало те, що на тілі Лероя Кливі, який стояв у самому центрі пожежі, не було жодного опіку.
Сила розуму, сила волі, неординарне мислення, – ось що виділяє людину серед тваринного світу. Ці якості допомагають йому сконцентруватися і вижити в несприятливих умовах, а також вистояти в боротьбі зі стихіями.
Объяснение:
Стихотворение А.Ахматовой "Родная земля" отражает тему Родины, которая очень остро волновала поэтессу. В данном произведении ею создан образ родной земли не как возвышенное, святое понятие. а как нечто обыденное, само собой разумеющееся, то, что используется как некий предмет для жизни.
Стихотворение философское. Название идёт вразрез с содержанием, и только концовка призывает задуматься о том, что значит слово "родная". "Ложимся в нее и становимся ею"- пишет автор. "Становимся"- значит сливаться с ней в одно целое, как и были люди, ещё не родившись, одним целым с родной матерью в её утробе. Но пока не придёт это слияние с землёй, человечество не видит себя её частью. Человек живёт не замечая того, что должно быть дорого сердцу. И Ахматова не судит человека за это. Она пишет "мы", она ничем себя не возвышает над всеми, как будто впервые появившаяся мысль о родной земле заставила её написать стихотворение, призвать и всех остальных остановить ход своих обыденных мыслей и задуматься о том, что Родина- всё равно, что мать родная. А если так, то почему "В заветных ладанках не носим на груди", т.е. не принимается земля как святое, ценное?
С болью в сердце А. Ахматова описывает человеческое отношение к земле: "для нас это грязь на калошах". Как же считается грязью то, с чем человечество в конце жизни сольётся? Значит и человек тоже станет грязью? Земля не только грязь под ногами, земля - нечто, что должно быть дорого, и каждому стоит отыскать для неё место в своём сердце!
Объяснение: