8 КЛАСС ЗАРУБЕЖКА
1. Прокоментуйте останні слова Джонатана Лівінгстона,
звернені до Флетчера Лінда: «Не вір своїм очам. Усе, що вони
бачать, це межі. Довіряй внутрішньому зору, осягни те, що вже
знаєш, - і шлях до неба відкрито». У якому творі якого митця
звучить подібна думка про те, що головне потрібно бачити
серцем?
2. Як ви розумієте присвяту на початку повісті?Чи маєте
особисто ви риси Чайки?
Йоанна Ягелло. Кава з кардамоном. – Л.: Урбіно, 2013. – 240 с.
Почавши читати нову книгу сучасної польської письменниці Йоанни Ягелло в чудовому українському перекладі фахівців львівського видавництва «Урбіно», я відчув дивний мікс цікавості та остраху, адже ніколи раніше не стикався із рецензуванням підліткової літератури.
Першою особливістю, що привернула мою увагу, стала своєрідна композиція роману, адже назвами розділів книги є місяці року, коли відбувалися певні події в житті 15-річної учениці гімназії Ліни. Дівчинка ніколи не відчувала підтримки та взаєморозуміння в сім’ї, оскільки мама завжди була зайнята важливою роботою, щоб забезпечити добробут Ліни та її молодшого брата Кая. Тепер мама мусить поїхати з Польщі надовго, і всі хатні турботи та догляд маленького брата важким тягарем лягають на тендітні плечі дівчинки. І хоч вітчим та бабусі доволі прихильно ставляться до Халіни, їй бракує уваги та тепла. Крім того, в Халіни постійно виникає відчуття, що дорослі мають певну родинну таємницю, яку прагнуть ретельно приховати і бояться її викриття.
У школі – суцільні контрольні і проблеми перед випускними іспитами, стосунки із найкращою подругою Наталею – безнадійно зіпсовано, а хлопець Андріан, якого Лінка досі вважала лише своїм другом, ставиться до неї якось інакше… Можливо це і є кохання, чи лише гра її бурхливої уяви?
Ліна у всьому почувається винною і, щоб відволіктися від суперечливих думок, вирішує поїхати в село до бабусі, адже так давно не провідувала її. Саме там дівчина випадково знаходить мамину фотографію, на якій добре видно вагітність її мами, а отже в Халіни десь є сестра чи брат, з яким дівчина так давно мріє поговорити, поділитися власними радощами і печалями, але чому дорослі стверджують, що дитина померла і що з нею сталося насправді?..
Героїня прагне дізнатися правду попри все, тому починає довгі пошуки – їде до краківського дитбудинку, але там їй відмовляються до посилаючись на таємницю всиновлення.
На тлі розповіді про проблеми і життя дівчинки-підлітка, авторка, ніби за читача стати безпосереднім учасником подій і замислитися над проблемами, що ніколи не втратять актуальності у сучасному світі: прірва відчуження і нерозуміння між батьками та дітьми, прагнення підлітків знайти себе у не вирі життєвих проблем та амурних переживань, проблема сімейних таємниць, які руйнують родинний затишок. Як знайти правильне рішення і вірний вихід із складних ситуацій – неодмінно підкаже прекрасна літературна новинка, що смакує приємно і легко, наче гаряча кава з кардамоном!
У тексті книги можна певні тенденції поняття «Нонконформізму», яке ввів у літературу англійський письменник Джером Девід Селінджер у своєму романі «Над прірвою у житі», адже, по суті, Лінка Йоанни Ягелло, як і Голден Коліфілд Селінджера бунтує і висловлює власний протест проти аморального і бездушного світу дорослих.
В книге Свифта четыре части: его герой совершает четыре путешествия, общая длительность которых во времени составляет шестнадцать лет и семь месяцев. Выезжая, точнее, отплывая, всякий раз из вполне конкретного, реально существующего на любой карте портового города, он неожиданно попадает в какие-то диковинные страны, знакомясь с теми нравами, образом жизни, законами и традициями, что в ходу там, и рассказывая о своей стране, об Англии. И первой такой «остановкой» оказывается страна Лилипутия.где живут очень маленькие люди.Поначалу эти странные, невероятно маленькие по размеру люди (соответственно столь же миниатюрно и все, что их окружает) встречают Человека Гору (так называют они Гулливера) достаточно приветливо: ему предоставляют жилье, принимаются специальные законы, которые как-то упорядочивают его общение с местными жителями, с тем чтобы оно протекало равно гармонично и безопасно для обеих сторон, обеспечивают его питанием, что непросто, ибо рацион незваного гостя в сравнении с их собственным грандиозен (он равен рациону 1728 лилипутов!). С ним приветливо беседует сам император, после оказанной Гулливером ему и всему его государству тот пешком выходит в пролив, отделяющий Лилипутию от соседнего и враждебного государства Блефуску, и приволакивает на веревке весь блефусканский флот), ему жалуют титул нардака, самый высокий титул в государстве.Гулливера посвящают в политическую систему страны: существуют две «враждующие партии, Тремексенов и Слемексенов», отличающиеся лишь тем, что сторонники одной любители… низких каблуков, а другой — высоких, причем между ними происходят на этой, почве «жесточайшие раздоры»Еще более существенные обстоятельства вызвали к жизни «ожесточеннейшую войну», которую ведут между собой «две великие империи» — Лилипутия и Блефуску: с какой стороны разбивать яйца — с тупого конца или же совсем наоборот, с острого.Однако не все советники императора разделяют его восторги относительно Человека Горы, многим возвышение (в смысле переносном и буквальном) совсем не по нраву. Обвинительный акт, который эти люди организуют, обращает все оказанные Гулливером благодеяния в преступления. «Враги» требуют смерти, причем предлагаются один страшнее другого. И лишь главный секретарь по тайным делам Рельдресель, известный как «истинный друг» Гулливера, оказывается истинно гуманным: его предложение сводится к тому, что достаточно Гулливеру выколоть оба глаза.После бегства в Блефуску (где история повторяется с удручающей одинаковостью, то есть все рады Человеку Горе, но и не менее рады от него поскорее избавиться) Гулливер на выстроенной им лодке отплывает и… случайно встретив английское купеческое судно, благополучно возвращается в родную страну.
Вторым странным государством, куда попадает неугомонный Гулливер, оказывается Бробдингнег — государство великанов, где уже Гулливер оказывается лилипутом.и обращение местных жителей с Гулливером на этот раз в точности соответствует тому, как вел себя сам Гулливер с лилипутами
В части третьей книги Гулливер попадает на летающий остров Лапуту. А когда Гулливер с острова спустится на «континент» и попадет в его столицу город Лагадо, он будет потрясен сочетанием беспредельного разорения и нищеты, которые бросятся в глаза повсюду, и своеобразных оазисов порядка и процветания: оказывается, оазисы эти — все, что осталось от нормальной жизни. А потом появились некие «прожектеры», которые, побывав на острове (то есть, по-нашему, за границей) и «возвратившись на землю… прониклись презрением ко всем… учреждениям и начали составлять проекты пересоздания науки, искусства, законов, языка
Утомившись от всех этих чудес, Гулливер решил отплыть в Англию, однако на его пути домой оказался остров Глаббдобдриб, а затем ткоролевство Лаггнегг. в четвертой, части Гулливер попадает в страну гуигнгнмов. Гуигнгнмы — это кони, но с челов чертами