8. Что почувствовал помещик после того, как бог убрал мужиков со всего его владений?
свободу;
радость;
восхищение чистым воздухом;
угрызения совести.
9. К чему в конце концов пришел помещик?
одичал
стал исправным хозяином;
отступил от своих принципов;
ничего не изменилось.

10. Почему осенью помещик даже холода не чувствовал?
Надел тулуп;
сидел на печи;
оброс волосами;
грелся у костра
11. Какой прогулки помещик считал «самым приличным и удобным»?
на четвереньках;
в карете;
верхом на лошади;
в телеге.
​

Действие разворачивается на паромной переправе, где собрались люди в ожидании парома. Здесь же идет торг: продают всякую всячину. На дороге появляется телега, в которой едут женщина и мальчик. Они подъезжают к берегу. Их встречает знакомый мужик Левонтий Савич и расспрашивает женщина, которую называет Митревной, о её жизни. Она рассказывает о своих делах, недагах и о своем "хозяине" который "сидит в остроге уж второй годок".  Она хлопочет о его освобождении, но всё напрасно. Ко всем несчастьям, она ещё и лишилась коровы. Свидания с мужем, как она ни просила офицера, ей не разрешили. Денег у неё нет, всех кур она отдала чиновнику как взятку. Здесь, на переправе, Митревна встречного солдата просит, чтобы тот её свидеться с мужем. И он обещает Вскоре появляется паром. Чем закончилась история - неизвестно, но надежд на хороший конец у читателя не остается - обманет солдат несчастную Митревну.

Н. В. Гоголь вміє зробити шедевр з випадково почутої історії або популярного анекдоту. Яскравим прикладом такої письменницької здатності служить повість «Ніс», що викликала чимало суперечок у сучасників і не втратила своєї актуальності донині. Гоголь ділить «Ніс» на 3 частини, класичним чином: 1 - експозиція і зав'язка, 2 - кульмінація, 3 - розв'язка, благополучний для головного героя кінець. Сюжет розвивається лінійно, послідовно, хоча логіка тих чи інших подій пояснюється не завжди. Вранці 25 березня цирульник Іван Якович виявляє в своєму хлібі ніс одного з клієнтів - майора Ковальова. Збентежений цирульник поспішив позбутися від доказів, він не зміг придумати нічого кращого, ніж як би ненароком викинути ніс в річку. Іван Якович уже було відчув полегшення, але до нього підійшов поліцейський «і що далі відбулося, рішуче нічого не відомо».

Колезький асесор Ковальов, прокинувшись, не виявив на місці свого носа. Він вирушає до «обер-поліцмейстера». Удома він його не застав, але зате на шляху зустрівся зі своїм носом, якій вів себе самодостатньо і не бажав знати свого власника. Ковальов робить спроби возз'єднатися з носом, хотів опублікувати оголошення в газеті, але йому скрізь відмовляють і обходяться досить грубо. Нарешті втікача спіймали при спробі емігрувати і повернули господарю. Але ніс не збирався приростати до колишнього місця. Майор приходить до припущення, що це порча , наведена штаб-офіцерші Подточина. Через два тижні Ковальов знаходить своє обличчя в первозданному вигляді, все дозволяється само собою.

Тематика повісті досить широка. Головна тема, звичайно, соціальна нерівність. Кожен герой знаходиться на своєму місці в соціальній системі. Їх поведінка і роль в суспільстві повністю відповідає займаному положенню, але порушити цю ідилію ніяк не можна. Буде дивно, якщо вищий чиновник не нагрубити титулярному раднику, а титулярний радник - конюху.

Тема маленької людини в повісті висвітлена досить яскраво. Майор Ковальов, не маючи ніяких особливих зв'язків, не може опублікувати в газеті оголошення про зникнення носа. Жертва «Табелі про ранги» навіть не може близько підійти до своєї власності, яка виявилася більш знатної.

Тема духовності також присутній у творі. Ковальов не має гарної освіти, військова служба дозволила йому стати майором, головне для нього - зовнішність, а не внутрішній світ. Ніс протиставлений герою: утікач зосереджений на богослужінні, він не відволікається на оточуючих дам, на відміну від господаря. Головна ідея повісті полягає в тому, щоб показати на контрасті парадоксів всю порочність і легкодухість петербурзького суспільства. Можна розглядати пропажу носа як якесь покарання майору Ковальову за його гріхи, але Гоголь не робить на цьому акцент, повість позбавлена ​​прямого моралізування. Автор не наважувався вказати шлях, як вилікувати суспільство, він міг лише позначити проблеми. Звідси сформується помилкова ідея «натуральної школи»: виправ суспільство, і проблеми припиняться. Гоголь розумів: максимум, що він може зробити для поліпшення ситуації, це в найбільш яскравому світлі представити вади соціуму. І йому це вдалося: читач був засліплений, багато сучасники впізнавали своїх знайомих або навіть самих себе, жахаючись нікчемності людини.