5. Якія творы мастацкай літаратуры (паэтычныя ці пра- заічныя) бліжэй да твораў музыкі, а якія — да твораў жывапісу? Паспрабуйце паказаць гэта на канкрэтных прыкладах.
В цьому романі Жюль Верн об"єднав розповідь про пригоди героїв з цікавими фактами з географії, біології. Крім того, в романі є багато роздумів, пов"язаних з проблемами взаємодії людини і природи. Де б не побували герої роману, автор наводить докладну характеристику місцевості.
Ось опис морського простору: "...хоча море й пустельне, воно саме тому привертало до себе особливу увагу. Дарма що його поверхня видається одноманітною неуважному зорові - вона безмежно розмаїта для того, хто вмів дивитись. Найменша мінливість водяного обширу чарує уяву тих, що відчувають поезію моря. Онде гойдається на хвилях пучок морської трави, там морська водорость - саргасова гілка - лежить на воді хвилястим візерунком, а там пливе шматок дошки, розкриваючи широке поле для здогадів. Чого тут тільки немає! Перед цим безкраїм обширом багата уява не знає спину. . . На морі скрізь вирує життя: і під водою, і над водою". І Жуль Верн докладно описує морських тварин: "Над водою ширяли буревісники - білі, з коричневою смугою на крилах. А високо в небі, поважно змахуючи своїми десятифутовими крилами, літали величезні альбатроси. Вряди годи вони сідали на хвилі й нишпорили дзьобами в воді, шукаючи поживи. Часом пропливали пінгвіни, що так важко й незграбно пересуваються по землі. Проте, як сказав капітан Халл, у воді ці птахи,послуговуючись своїми недорозвиненими крильцями, наче плавцями, можуть позмагатися з найпрудкішими рибами, і часто бувалі моряки плутають їх з боштами. Усі ці розмаїті картини постають як захопливе видовище, і тільки людині, геть байдужій до природи, здадуться одноманітними".
В романі ми зустрічаємо опис природи острова Пасхи: "Побіля води, під не дуже високим берегом, тяглася вузька піщана смуга, всіяна чорними уламками скель. Де-не-де стрімкі скелясті схили перетинались широкими тріщинами, а подекуди по більш положистому схилу можна було видертись і на гребінь. За чверть милі на північ між скелями видніло гирло маленької річки, зовсім непомітної з боку моря. Над річкою схилялись численні ризофори, які відрізнялись від своїх індійських родичів. На гребені починався густий ліс. Його зелені хвилі сягали аж до сизих гір на обрії. Якби кузен Венедікт був ботаніком, з яким би захватом він одкривав безліч нових порід дерев! Тут росли височенні баобаби з корою, схожою на єгипетський сієніт, що їх колись безпідставно вважали незвичайно довголітніми; латанії, приморські сосни, тамаринди, перечники особливого виду й багато інших рослин, яких немає на півночі Нового Світу. Однак здавалося дивним те, що серед цього розмаїття не було бодай одного представника численної родини пальмових, яка має понад тисячу видів і поширена майже на всій земній кулі. Над берегом ширяли зграї крикливих птахів - здебільшого ластівок з чорним пір'ям, що мінилося синю-вато-сталевіим вилиском, та світлішими , голівками. Подекуди злітали куріпки, сірі з блакитними шийками. Попід берегом між камінням походжало кілька дрібних пеліканів. Вони заклопотано набивали дрібною рибою шкіряні мішки, що висіли в них під нижньою половинкою дзьоба".
Як бачимо, автор подає докладну характеристику природних явищ тих місць, куди заходив "Підлігрим", а також приклади взаємодії мандрівників з оточуючим світом.
В повести А.С.Пушкина "Капитанская дочка" прослеживаются две совершенно разные, можно сказать, - параллельные манеры поведения. Автор изначально показывает, что Гринев - идеальный человек, герой, в то время как Швабрин с самого начала кажется читателю каким-то ненадежным, неустойчивым. Он как будто идет по краю обрыва. Шаг влево, шаг вправо, и станет уже более определенной личностью. Алексею Швабрину дали хорошее образование, ведь он - дворянин. Но простого знания наук и языков недостаточно. Пушкин не описывает жизнь Швабрина до его встречи с Гриневы в крепости, но можно постараться проанализировать сложившуюся ситуацию. Говорят:"Дети - отражение родителей". Может быть, Алексей видел вокруг только такое отношение к жизни, или старшие были заняты только своим счастьем,и не замечали сына.. Ведь сколько бы ни было нянек и гувернеров, ничто не заменит живого общения. Швабрин вырос нелюдимым, замкнутым человеком, а дурная компания в предыдущем месте его службы сделало этого героя таким, каким мы видим его в Белозерской крепости. Мне кажется, что Пушкин все-таки стремится идеализировать образ человека, он хочет невозможного - жить должны только герои, отвечающие его завышенным требованиям. Великий поэт, по-видимому, боится реальности, бежит от неё, предпочитая обычной, человеческой жизни выдуманную им самим иллюзию. У Гринева, напротив, было совершено другое детство. Он, конечно, тоже дворянин, и у него был француз и Савельич, но родителям было важно, кем вырастет Петр. Несмотря на то, что Андрей Гринев внешне, может быть, слишком строг к сыну, в душе он очень дорожит им и очень переживает за счастье и честь Петра. Гринев-старший хочет,чтобы его сын был настоящим человеком в полном значении этого слова и безоговорочно служил Отечеству. Петр тоже проникся этой идеей. Но и идеального Гринева есть определенные взлеты и падения. Например, в начале повести Пушкин выставляет его простым недорослем, который гоняет голубей и еще не знал настоящей жизни. Это очень хорошо заметно в поведении Петра по дороге в Белозерскую крепость: он жил в селе, ему хочется новых острых ощущений. Но все-таки, мне кажется, что дажеазартные игры и прочие развлечения не смогли бы испортить Гринева. Уж слишком глубокий след в его душе оставили наставления отца. В своей любви к Марье Ивановне Гринев и Швабрин тоже проявляют истинную свою натуру. Петр ведет себя отважно на протяжении всей повести: он не присягнул на верность Пугачеву, не побоялся ехать из осажденного Оренбурга за Машей. Хорошо видно, что автор превозносит почти безумную доблесть, верность и преданность.Он доказывает, что любой добрые поступок будет вознагражден. Швабрин - полная противоположность Гриневу. Но, и у него есть положительные качества. Например, упорность ценилась в людях веками. Но, мне кажется, что неправильно слишком категорично судить о персонажах, да и вообще о людях - ведь, у каждого есть свои светлые и темные стороны, и никому не известно, на каком этапе вдруг оборвется жизнь
В цьому романі Жюль Верн об"єднав розповідь про пригоди героїв з цікавими фактами з географії, біології. Крім того, в романі є багато роздумів, пов"язаних з проблемами взаємодії людини і природи. Де б не побували герої роману, автор наводить докладну характеристику місцевості.
Ось опис морського простору: "...хоча море й пустельне, воно саме тому привертало до себе особливу увагу. Дарма що його поверхня видається одноманітною неуважному зорові - вона безмежно розмаїта для того, хто вмів дивитись. Найменша мінливість водяного обширу чарує уяву тих, що відчувають поезію моря. Онде гойдається на хвилях пучок морської трави, там морська водорость - саргасова гілка - лежить на воді хвилястим візерунком, а там пливе шматок дошки, розкриваючи широке поле для здогадів. Чого тут тільки немає! Перед цим безкраїм обширом багата уява не знає спину. . . На морі скрізь вирує життя: і під водою, і над водою". І Жуль Верн докладно описує морських тварин: "Над водою ширяли буревісники - білі, з коричневою смугою на крилах. А високо в небі, поважно змахуючи своїми десятифутовими крилами, літали величезні альбатроси. Вряди годи вони сідали на хвилі й нишпорили дзьобами в воді, шукаючи поживи. Часом пропливали пінгвіни, що так важко й незграбно пересуваються по землі. Проте, як сказав капітан Халл, у воді ці птахи,послуговуючись своїми недорозвиненими крильцями, наче плавцями, можуть позмагатися з найпрудкішими рибами, і часто бувалі моряки плутають їх з боштами. Усі ці розмаїті картини постають як захопливе видовище, і тільки людині, геть байдужій до природи, здадуться одноманітними".
В романі ми зустрічаємо опис природи острова Пасхи: "Побіля води, під не дуже високим берегом, тяглася вузька піщана смуга, всіяна чорними уламками скель. Де-не-де стрімкі скелясті схили перетинались широкими тріщинами, а подекуди по більш положистому схилу можна було видертись і на гребінь. За чверть милі на північ між скелями видніло гирло маленької річки, зовсім непомітної з боку моря. Над річкою схилялись численні ризофори, які відрізнялись від своїх індійських родичів. На гребені починався густий ліс. Його зелені хвилі сягали аж до сизих гір на обрії. Якби кузен Венедікт був ботаніком, з яким би захватом він одкривав безліч нових порід дерев! Тут росли височенні баобаби з корою, схожою на єгипетський сієніт, що їх колись безпідставно вважали незвичайно довголітніми; латанії, приморські сосни, тамаринди, перечники особливого виду й багато інших рослин, яких немає на півночі Нового Світу. Однак здавалося дивним те, що серед цього розмаїття не було бодай одного представника численної родини пальмових, яка має понад тисячу видів і поширена майже на всій земній кулі. Над берегом ширяли зграї крикливих птахів - здебільшого ластівок з чорним пір'ям, що мінилося синю-вато-сталевіим вилиском, та світлішими , голівками. Подекуди злітали куріпки, сірі з блакитними шийками. Попід берегом між камінням походжало кілька дрібних пеліканів. Вони заклопотано набивали дрібною рибою шкіряні мішки, що висіли в них під нижньою половинкою дзьоба".
Як бачимо, автор подає докладну характеристику природних явищ тих місць, куди заходив "Підлігрим", а також приклади взаємодії мандрівників з оточуючим світом.
Алексею Швабрину дали хорошее образование, ведь он - дворянин. Но простого знания наук и языков недостаточно. Пушкин не описывает жизнь Швабрина до его встречи с Гриневы в крепости, но можно постараться проанализировать сложившуюся ситуацию.
Говорят:"Дети - отражение родителей". Может быть, Алексей видел вокруг только такое отношение к жизни, или старшие были заняты только своим счастьем,и не замечали сына.. Ведь сколько бы ни было нянек и гувернеров, ничто не заменит живого общения. Швабрин вырос нелюдимым, замкнутым человеком, а дурная компания в предыдущем месте его службы сделало этого героя таким, каким мы видим его в Белозерской крепости. Мне кажется, что Пушкин все-таки стремится идеализировать образ человека, он хочет невозможного - жить должны только герои, отвечающие его завышенным требованиям. Великий поэт, по-видимому, боится реальности, бежит от неё, предпочитая обычной, человеческой жизни выдуманную им самим иллюзию.
У Гринева, напротив, было совершено другое детство. Он, конечно, тоже дворянин, и у него был француз и Савельич, но родителям было важно, кем вырастет Петр. Несмотря на то, что Андрей Гринев внешне, может быть, слишком строг к сыну, в душе он очень дорожит им и очень переживает за счастье и честь Петра. Гринев-старший хочет,чтобы его сын был настоящим человеком в полном значении этого слова и безоговорочно служил Отечеству. Петр тоже проникся этой идеей.
Но и идеального Гринева есть определенные взлеты и падения. Например, в начале повести Пушкин выставляет его простым недорослем, который гоняет голубей и еще не знал настоящей жизни. Это очень хорошо заметно в поведении Петра по дороге в Белозерскую крепость: он жил в селе, ему хочется новых острых ощущений. Но все-таки, мне кажется, что дажеазартные игры и прочие развлечения не смогли бы испортить Гринева. Уж слишком глубокий след в его душе оставили наставления отца.
В своей любви к Марье Ивановне Гринев и Швабрин тоже проявляют истинную свою натуру. Петр ведет себя отважно на протяжении всей повести: он не присягнул на верность Пугачеву, не побоялся ехать из осажденного Оренбурга за Машей. Хорошо видно, что автор превозносит почти безумную доблесть, верность и преданность.Он доказывает, что любой добрые поступок будет вознагражден. Швабрин - полная противоположность Гриневу. Но, и у него есть положительные качества. Например, упорность ценилась в людях веками.
Но, мне кажется, что неправильно слишком категорично судить о персонажах, да и вообще о людях - ведь, у каждого есть свои светлые и темные стороны, и никому не известно, на каком этапе вдруг оборвется жизнь