3. Укажи провідні риси Чмиха, персонажа твору Т. Янсон «Комета прилітас». варіанти відповідей a) замкненість, черствість 6) обережність, боягузливість в)сміливість, відважність г)повільність, благодушність ❤️
Одного зимового вечора 1829-1830 року у гостях у віконтеси де Гранльє до першої години ночі затримались двоє гостей, які не належали до її родини. Один з них, гарний юнак, покинув салон, коли почав бити годинник. Жінка подивилась в сторону каміну, біля якого, задумавшись, стояла її дочка Камілла. Пані де Гранльє зрозуміла, що та прислухається до стукоту коліс екіпажу гостя, який щойно їх покинув, і вирішила почати розмову. Вона спонукала сімнадцятирічну дівчину прислухатись до її порад. Вона сказала, що пан де Ресто був дійсно гарною людиною, відданою і і гідною, але донька не може пов’язати долю з ним через його матір, жінку низького походження з дуже низьким авторитетом у суспільстві, що, певно, розтринькає усі гроші молодої Камілли.
Тим часом у сусідній кімнаті грав у пікет дядько Камілли, пан Дервіль, успішний адвокат, що збудував свою кар’єру після декількох вдалих судових справ, які повернули пані де Гранльє дороге нерухоме майно, тому користувався повагою у салоні віконтеси. Також Дервіль знав про симпатію Камілли до Ернеста де Ресто і навіть схвалював її, тому, почувши декілька слів з промови господині дому, втрутився у розмову, сказавши, що знає цікаву історію, яка змінить її думку про статки пана де Ресто.
Історія ця мала місце у тому часі, коли Дервіль був двадцятип’ятирічним студентом і знався з одним лихварем. «Уявіть собі жовтувато-бліде, тьмяне обличчя, з дозволу Академії, я назвав би його місячним ликом, бо воно скидалося на позолочене срібло, з якого зійшла позолота. Волосся в мого лихваря було зовсім гладеньке, завжди старанно зачесане, з сивиною, попелясто-сіре. Риси його обличчя, непорушні, холодні, як у Талейрана, були мов вилиті з бронзи. Його маленькі очі, жовті, як у тхора, були майже зовсім без вій і боялися світла; тому він захищав їх козирком старого картуза. Кінчик гострого носа був так поритий віспою, що скидався на буравчик. Губи у нього були тонкі, як у алхіміків та старезних дідів на картинах Рембрандта або Метою. Говорив цей чоловік тихо, лагідно і ніколи не гарячкував.» Людина ця була нетовариською. Він жив розмірено і спокійно, ніби зберігаючи життєву енергію. Навіть у найщасливіші моменти життя його манери були стриманими. Жив він у похмурому будинку на вулиці де Гре. Був він багатим чи бідним — не зрозуміло. Можливо, він зберігав гроші у банках, але сам оповідач ні одного разу не бачив грошей у того в руках. Єдиною людиною, з ким цей лихвар підтримував стосунки, був Дервіль. Він приходив до молодого адвоката у гості і часто дозволяв здійснювати візити до своєї оселі, коли був у доброму гуморі.
Рассказ заканчивается открытым финалом.
Объяснение:
Автор-рассказчик покидает питейную, боясь нарушить
то удивительное впечатление, которое на него
произвело увиденное и услышанное.
И, видимо, был прав.
Потому что позже, заглянув в окно всё того же заведения,
он увидел, что все изрядно пьяны, шумны и бестолковы.
Рассказ заканчивается открытым финалом,
над которым невольно хочется задуматься.
Это лирическое отступление о мальчике, искавшего какого-то
Антропку, которого хотела высечь барыня.
И долго рассказчику слышался этот голос: "Антропка-а-а! …"
Возможно, потому что в один день барин познал
величие таланта простого человека и такую же его горькую
судьбу?
Відповідь:
Пояснення:
Стислий переказ твору «Гобсек» Оноре де Бальзак
Одного зимового вечора 1829-1830 року у гостях у віконтеси де Гранльє до першої години ночі затримались двоє гостей, які не належали до її родини. Один з них, гарний юнак, покинув салон, коли почав бити годинник. Жінка подивилась в сторону каміну, біля якого, задумавшись, стояла її дочка Камілла. Пані де Гранльє зрозуміла, що та прислухається до стукоту коліс екіпажу гостя, який щойно їх покинув, і вирішила почати розмову. Вона спонукала сімнадцятирічну дівчину прислухатись до її порад. Вона сказала, що пан де Ресто був дійсно гарною людиною, відданою і і гідною, але донька не може пов’язати долю з ним через його матір, жінку низького походження з дуже низьким авторитетом у суспільстві, що, певно, розтринькає усі гроші молодої Камілли.
Тим часом у сусідній кімнаті грав у пікет дядько Камілли, пан Дервіль, успішний адвокат, що збудував свою кар’єру після декількох вдалих судових справ, які повернули пані де Гранльє дороге нерухоме майно, тому користувався повагою у салоні віконтеси. Також Дервіль знав про симпатію Камілли до Ернеста де Ресто і навіть схвалював її, тому, почувши декілька слів з промови господині дому, втрутився у розмову, сказавши, що знає цікаву історію, яка змінить її думку про статки пана де Ресто.
Історія ця мала місце у тому часі, коли Дервіль був двадцятип’ятирічним студентом і знався з одним лихварем. «Уявіть собі жовтувато-бліде, тьмяне обличчя, з дозволу Академії, я назвав би його місячним ликом, бо воно скидалося на позолочене срібло, з якого зійшла позолота. Волосся в мого лихваря було зовсім гладеньке, завжди старанно зачесане, з сивиною, попелясто-сіре. Риси його обличчя, непорушні, холодні, як у Талейрана, були мов вилиті з бронзи. Його маленькі очі, жовті, як у тхора, були майже зовсім без вій і боялися світла; тому він захищав їх козирком старого картуза. Кінчик гострого носа був так поритий віспою, що скидався на буравчик. Губи у нього були тонкі, як у алхіміків та старезних дідів на картинах Рембрандта або Метою. Говорив цей чоловік тихо, лагідно і ніколи не гарячкував.» Людина ця була нетовариською. Він жив розмірено і спокійно, ніби зберігаючи життєву енергію. Навіть у найщасливіші моменти життя його манери були стриманими. Жив він у похмурому будинку на вулиці де Гре. Був він багатим чи бідним — не зрозуміло. Можливо, він зберігав гроші у банках, але сам оповідач ні одного разу не бачив грошей у того в руках. Єдиною людиною, з ким цей лихвар підтримував стосунки, був Дервіль. Він приходив до молодого адвоката у гості і часто дозволяв здійснювати візити до своєї оселі, коли був у доброму гуморі.