20 ! какую роль играют детали в рассказе а.п. чехова «ванька»? напишите об этом в мини-сочинении, назвав 2-3 детали и указав их роль в рассказе. объём сочинения — не менее 70 слов. можно печатать.
Суровая и прекрасная природа Кавказа, свободолюбивые и неукротимые характеры, сказки и легенды этого края произвели сильное впечатление на Михаила Юрьевича Лермонтова. Он создает поэмы “Демон”, “Мцыри”, “Беглец”, отдавая дань
романтизму. Рассмотрим подробно поэму “Беглец”. Беглец Гарун- полная противоположность Мцыри. Мцыри, человек “могучего духа”, у себя на родине совершал бы подвиги. Гарун - ничтожество и трус. Он убежал с поля сражения, где его близкие пали “за честь и вольность”, и сколько гневного презрения заключено в словах поэта:
Он растерял в пылу сраженья
Винтовку, шашку - и бежит!
Где-то в глубине, на втором плане, происходит сражение, которое Лермонтов не описывает, но до нас как бы долетает шум битвы, и мы можем представить себе, как борются и умирают за свободу отец, братья и сородичи Гару-на. На этом героическом фоне еще резче выделяется, как темная тень, фигура беглеца. Мы слышим песню, ее поет девушка, которую любит Гарун. Эта песня звучит для него приговором:
Своим изменивший
Изменой кровавой.
Врага не срамивши.
Погибнет без славы...
Мы видим его умирающего друга. В час смерти в нем не угасает дух бойца, и он отвергает труса. От Гаруна отрекается даже мать:
Твоим стыдом, беглец свободы.
Не омрачу я стары горы.
Ты раб и трус - и мне не сын!..
Убежав с поля боя, Гарун гибнет у себя дома, в родном ауле, где никто не захотел его принять. Он гибнет от удара кинжалом. Убил ли он себя сам или кто другой пресекает его позорную жизнь, остается тайной. И как хранит народ память о славе героев, так сохранил он память о позоре изменника свободы:
В преданиях вольности остались
Позор и гибель беглеца.
Мысль о бессмертии, о жизни в памяти грядущих поколений пронизывает все творчество Михаила Юрьевича Лермонтова. Тема народного предания звучит в стихотворной повести “Измаил-Бей” и в “Песне про удалого купца Калашникова”, а любимый герой Лермонтова Мцыри больше всего скорбит о том, что воспоминание о нем не сохранится в родном народе:
И повесть горьких мук моих
Не призовет меж стен глухих
Вниманье скорбное ничье
На имя темное мое.
Мы открыли прекрасный поэтический мир Лермонтова. Он ослепляет нас блеском молний, подхватывает волнами музыки, и мы вступаем в стихию гроз и бурь, в мир смелых дум и гордых душ.
Язык произведений Лермонтова прекрасен, он завораживает и околдовывает, раскрывает нам красоту и богатство родной речи:
На воздушном океане,
Без руля и без ветрил,
Тихо плавают в тумане
Хоры стройные светил;
В небе ходят без следа
Облаков неуловимых
Волокнистые стада.
Необычайна музыкальность и напевность лирики Лермонтова. Недаром так много романсов написано на его произведения.
Поеми "Іліада" і "Одіссея" були створені у VIII — на початку VII століття до нашої ери і відбивають світогляд, ідеал поведінки людини, її місце у природі і суспільстві. Головні герої поем — вожді (царі), що виділяються своєю хоробрістю й силою. Гомер віддає їм шану саме тому, що вони спроможні відстояти інтереси свого народу, прийняти на себе найсильніші удари супротивника.
У поемі "Іліада" зображено чимало видатних воїнів: Діомед, Аякс, Патрокл, але головну роль автор поеми відводить Ахіллу. Він — наймолодший герой поеми "Іліада", але Ахілл — найсильніший воїн греків, йому притаманні такі риси, як почуття обов'язку, хоробрість, відвага, ці риси відзначають й інших героїв поеми, але тільки Ахілл має такий бурхливий темперамент, який доповнюється бажанням відстоювати справедливість. Він справжній герой, який понад усе цінує честь. Як потоптання своєї честі Ахілл сприймає те, що Агамемнон забирає його полонянку. Тому ні автор поеми, ні греки не звинувачують його у зраді: самоусунення Ахілла сприймається як захист честі. Ахіллу властиве почуття вірності своїм друзям, смерть Патрокла змусила його повернутися у військо. У нових латах, що викував Гермес, Ахілл непереможний. У 21-й пісні розповідається про жорстоку помсту Ахілла за смерть друга. Він гонить троянців до річки Ксанф і багатьох із них гам убиває, але дванадцять юнаків він захопив живими, щоб принести їх у жертву Патроклу. У 22-й пісні зображено двобій Гектора й Ахілла, в якому останній перемагає. Бурхливий темперамент Ахілла не дає йому заспокоїтись на цьому, він прив'язує тіло Гектора до колісниці і кілька разів об'їздить Трою, але коли до нього приходить батько Гектора з проханням не знущатися над тілом сина, почуття справедливості перемагає: вражений горем старого батька, герой віддає тіло Гектора на поховання.
Суровая и прекрасная природа Кавказа, свободолюбивые и неукротимые характеры, сказки и легенды этого края произвели сильное впечатление на Михаила Юрьевича Лермонтова. Он создает поэмы “Демон”, “Мцыри”, “Беглец”, отдавая дань
романтизму. Рассмотрим подробно поэму “Беглец”. Беглец Гарун- полная противоположность Мцыри. Мцыри, человек “могучего духа”, у себя на родине совершал бы подвиги. Гарун - ничтожество и трус. Он убежал с поля сражения, где его близкие пали “за честь и вольность”, и сколько гневного презрения заключено в словах поэта:
Он растерял в пылу сраженья
Винтовку, шашку - и бежит!
Где-то в глубине, на втором плане, происходит сражение, которое Лермонтов не описывает, но до нас как бы долетает шум битвы, и мы можем представить себе, как борются и умирают за свободу отец, братья и сородичи Гару-на. На этом героическом фоне еще резче выделяется, как темная тень, фигура беглеца. Мы слышим песню, ее поет девушка, которую любит Гарун. Эта песня звучит для него приговором:
Своим изменивший
Изменой кровавой.
Врага не срамивши.
Погибнет без славы...
Мы видим его умирающего друга. В час смерти в нем не угасает дух бойца, и он отвергает труса. От Гаруна отрекается даже мать:
Твоим стыдом, беглец свободы.
Не омрачу я стары горы.
Ты раб и трус - и мне не сын!..
Убежав с поля боя, Гарун гибнет у себя дома, в родном ауле, где никто не захотел его принять. Он гибнет от удара кинжалом. Убил ли он себя сам или кто другой пресекает его позорную жизнь, остается тайной. И как хранит народ память о славе героев, так сохранил он память о позоре изменника свободы:
В преданиях вольности остались
Позор и гибель беглеца.
Мысль о бессмертии, о жизни в памяти грядущих поколений пронизывает все творчество Михаила Юрьевича Лермонтова. Тема народного предания звучит в стихотворной повести “Измаил-Бей” и в “Песне про удалого купца Калашникова”, а любимый герой Лермонтова Мцыри больше всего скорбит о том, что воспоминание о нем не сохранится в родном народе:
И повесть горьких мук моих
Не призовет меж стен глухих
Вниманье скорбное ничье
На имя темное мое.
Мы открыли прекрасный поэтический мир Лермонтова. Он ослепляет нас блеском молний, подхватывает волнами музыки, и мы вступаем в стихию гроз и бурь, в мир смелых дум и гордых душ.
Язык произведений Лермонтова прекрасен, он завораживает и околдовывает, раскрывает нам красоту и богатство родной речи:
На воздушном океане,
Без руля и без ветрил,
Тихо плавают в тумане
Хоры стройные светил;
В небе ходят без следа
Облаков неуловимых
Волокнистые стада.
Необычайна музыкальность и напевность лирики Лермонтова. Недаром так много романсов написано на его произведения.
Объяснение:
Поеми "Іліада" і "Одіссея" були створені у VIII — на початку VII століття до нашої ери і відбивають світогляд, ідеал поведінки людини, її місце у природі і суспільстві. Головні герої поем — вожді (царі), що виділяються своєю хоробрістю й силою. Гомер віддає їм шану саме тому, що вони спроможні відстояти інтереси свого народу, прийняти на себе найсильніші удари супротивника.
У поемі "Іліада" зображено чимало видатних воїнів: Діомед, Аякс, Патрокл, але головну роль автор поеми відводить Ахіллу. Він — наймолодший герой поеми "Іліада", але Ахілл — найсильніший воїн греків, йому притаманні такі риси, як почуття обов'язку, хоробрість, відвага, ці риси відзначають й інших героїв поеми, але тільки Ахілл має такий бурхливий темперамент, який доповнюється бажанням відстоювати справедливість. Він справжній герой, який понад усе цінує честь. Як потоптання своєї честі Ахілл сприймає те, що Агамемнон забирає його полонянку. Тому ні автор поеми, ні греки не звинувачують його у зраді: самоусунення Ахілла сприймається як захист честі. Ахіллу властиве почуття вірності своїм друзям, смерть Патрокла змусила його повернутися у військо. У нових латах, що викував Гермес, Ахілл непереможний. У 21-й пісні розповідається про жорстоку помсту Ахілла за смерть друга. Він гонить троянців до річки Ксанф і багатьох із них гам убиває, але дванадцять юнаків він захопив живими, щоб принести їх у жертву Патроклу. У 22-й пісні зображено двобій Гектора й Ахілла, в якому останній перемагає. Бурхливий темперамент Ахілла не дає йому заспокоїтись на цьому, він прив'язує тіло Гектора до колісниці і кілька разів об'їздить Трою, але коли до нього приходить батько Гектора з проханням не знущатися над тілом сина, почуття справедливості перемагає: вражений горем старого батька, герой віддає тіло Гектора на поховання.