2. Попробуйте себя в роли историка. Подготовьте историческую правку о событиях (место, время), описанных в повести. Исполь- зуйте географические названия из текста
Що ж саме головне в житті ? Головне може бути у відтінках у кожного своє власне , неповторне. Але все ж головне повинно бути у кожної людини. Життя не повинна розсипатися на дрібниці , розчинятися в щоденних турботах .І ще , найсуттєвіше : головне , яким би воно не було індивідуальним у кожної людини , має бути добрим і значним.Людина повинна вміти не просто підніматися , але підніматися над самим собою , над своїми особистими повсякденними турботами і думати про сенс свого життя - оглядати минуле і заглядати в майбутнє.Якщо жити тільки для себе , своїми дрібними турботами про власне благополуччя , то від прожитого не залишиться і сліду. Якщо ж жити для інших , то інші збережуть те, чому служив , чому віддавав сили .Чи помітив читач , що все погане і дрібне в житті швидко забувається. Ще людьми володіє досада на дурного і егоїстичної людини , на зроблену ним погане , але самої людини вже не пам'ятають , він стерся в пам'яті. Люди , ні про кого не піклуються , як би випадають з пам'яті.люди, що служили іншим , служили по -розумному , що мали в житті добру і значну мету, запам'ятовуються надовго . Пам'ятають їх слова , вчинки , їх зовнішність , їхні жарти , а іноді дивацтва . Про них розповідають . Набагато рідше і, зрозуміло , з недобрим почуттям говорять про злих .У житті треба мати своє служіння - служіння якійсь справі . Нехай справа це буде маленьким , воно стане більшим, якщо будеш йому вірний.У житті найцінніше доброта , і при цьому доброта розумна , цілеспрямована . Розумна доброта - найцінніше в людині , саме до нього розташовує і саме в кінцевому рахунку вірне по шляху до особистого щастя .Щастя досягає той , хто прагне зробити щасливими інших і здатний хоч на час забути про свої інтереси , про себе. Це « нерозмінний рубль ».Знати це , пам'ятати про це завжди і слідувати шляхами доброти - дуже і дуже важливо. Повірте мені !
Центральная фигура поэмы М.Ю. Лермонтова «Мцыри» - фигура неоднозначная. В начале произведения мы видим лишь ослабевшего от тоски и отчаяния ребенка, достойного жалости и покровительственной монахов. Но в этом маленьком и изможденном теле живет «могучий дух его отцов», невероятная твердость духа, готовность умереть, но не влачить существование в постылой неволе. Но проходят дни, и повзрослевший юноша уже не столь строптив, он, кажется, смирился с тихой и уединенной жизнью, готовясь принять духовный сан. И тем сильнее изумление обитателей монастыря, внезапно обнаруживших его исчезновение в час страшной и всепоглощающей грозы. На самом деле никто и не догадывался о той буре страстей, что жила в сердце этого тихого и внешне покорного человека. Скрывая свою истинную натуру, он жил мечтой о свободе, воспоминаниями о родной семье. Он бредил далекими горизонтами, чистотой и прозрачностью воздуха, шумящими потоками горных рек и дремучими лесами. Все то, чего он был лишен в юности, вдруг встало перед ним во всей красе. Мцыри стал истинным примером свободолюбия и целеустремленности, а вместе с тем, образцом небывалого мужества и стойкости, терпения и силы духа. Его побег – лишь дань мечте, настолько чистой и безупречной, насколько чистой и безупречной была его душа, душа человека, испытавшего множество страданий. И смерть его лишь стала логическим концом столь короткой, но бесконечно счастливой жизни на лоне природы, среди ее изумительных красот и прекрасных даров.
