Чтобы избежать двойки по математике, пятиклассник устраивает всему классу вакцинацию от тифа. Учитель называет его поступок <<тринадцатым подвигом Геракла>> и высмеивает перед одноклассниками.
В новом учебном году в школе появляется новый учитель математики, грек Харлампий Диогенович. Ему сразу удается установить на уроках << образцовую тишину>>. Он никогда не повышает голос, не грозит наказаниями. Он только шутит над провинившимся учеником так, что класс взрывается хохотом.
Однажды ученик 5 - <<Б>> класса,
главный герой рассказа, не сделав домашнего задания, ожидает со страхом, что станет объектом насмешек. Неожиданно в начале урока в класс входят доктор с медсестрой, которые приводят вакцинацию от тифа среди учеников в школы. Сначала уколы должны были сделать 5 - <<А>> классу, а в 5 <<Б>> они зашли по ошибке. Наш герой решает воспользоваться случаем и вызывается проводить их, мотивируя тем, что 5 - <<А>> класс находится далеко, и они его могут не найти. По дороге ему удаётся убедить врача, что лучше начать делать уколы с их класса.
Одному из учеников класса становится плохо, и наш герой решает вызвать <<скорую >>, но медсестра приводит мальчика в чувство. После ухода медсестры и доктора остаётся немного времени до конца урока, и учитель вызывает нашего героя к доске, но тот не справляется с задачей. Учитель рассказывает классу о двенадцати подвигов Геракла и сообщает, что сейчас был совершен тринадцатый. Но Геракл совершал свои подвиги из храбрости, а этот был совершен из трусости.
Спустя годы наш герой понимает, что человек не должен бояться показаться смешным, ведь наверное и Древний Рим погиб из-за того, что его правители не выдерживали шуток и были пассивными. Харлампий Диогенович смехом закалял из детские шутки.
Більшість його віршів присвячена нерозділеному коханню. У віці сімнадцяти років Г. Гейне закохався у свою кузину Амалію, яка не відповіла взаємністю. Цьому присвячені перший і другий розділи збірки “Книги пісень”. Найвідомішим твором “Ліричного інтермеццо” є “На півнові кедр одинокий”:
На півночі кедр одинокий
В холодній стоїть вишині,
І, сніжною млою повитий,
Дрімає і мріє вві сні.
Він мріє про пальму чудову,
Що десь у східній землі
Самотньо і мовчки сумує
На спаленій сонцем скалі.
Цей вірш, здається, є надто коротким, щоб щось висловити. Але Г. Гейне цього було достатньо. У восьми строках він зміг передати весь біль, тяжкість, безпорадність свого стану, своє до нього ставлення. Не дивлячись на те, що далеко не кожному відомо про такий емоційний стан, в якому був поет, всім нам знайома ця глибина переживань.
З тим, про що писав Гейне, стикався кожний на різних етапах життя. Він писав не про події, а про почуття. Це болісне відчуття відкинення, відмовлення, не прийняття іншими відомо будь-кому. Ситуації у всіх абсолютно різні, але вірші Гейне однаково змушують відгукнутися найболючіші, найтемніші, найглибші почуття, які є у кожного з нас, але про які ми та інші люди навколо нас можуть навіть не здогадуватися.
Читаючи його твори, мимоволі замислюєшся, а чи варті оті душевні муки наших внутрішніх ресурсів? Чи правильніше було б пережити і відпустити, рухатися далі і шукати опору у собі самому, знайти сили бути джерелом світла для інших?
Чтобы избежать двойки по математике, пятиклассник устраивает всему классу вакцинацию от тифа. Учитель называет его поступок <<тринадцатым подвигом Геракла>> и высмеивает перед одноклассниками.
В новом учебном году в школе появляется новый учитель математики, грек Харлампий Диогенович. Ему сразу удается установить на уроках << образцовую тишину>>. Он никогда не повышает голос, не грозит наказаниями. Он только шутит над провинившимся учеником так, что класс взрывается хохотом.
Однажды ученик 5 - <<Б>> класса,
главный герой рассказа, не сделав домашнего задания, ожидает со страхом, что станет объектом насмешек. Неожиданно в начале урока в класс входят доктор с медсестрой, которые приводят вакцинацию от тифа среди учеников в школы. Сначала уколы должны были сделать 5 - <<А>> классу, а в 5 <<Б>> они зашли по ошибке. Наш герой решает воспользоваться случаем и вызывается проводить их, мотивируя тем, что 5 - <<А>> класс находится далеко, и они его могут не найти. По дороге ему удаётся убедить врача, что лучше начать делать уколы с их класса.
Одному из учеников класса становится плохо, и наш герой решает вызвать <<скорую >>, но медсестра приводит мальчика в чувство. После ухода медсестры и доктора остаётся немного времени до конца урока, и учитель вызывает нашего героя к доске, но тот не справляется с задачей. Учитель рассказывает классу о двенадцати подвигов Геракла и сообщает, что сейчас был совершен тринадцатый. Но Геракл совершал свои подвиги из храбрости, а этот был совершен из трусости.
Спустя годы наш герой понимает, что человек не должен бояться показаться смешным, ведь наверное и Древний Рим погиб из-за того, что его правители не выдерживали шуток и были пассивными. Харлампий Диогенович смехом закалял из детские шутки.
Объяснение:
лучший ответ
Більшість його віршів присвячена нерозділеному коханню. У віці сімнадцяти років Г. Гейне закохався у свою кузину Амалію, яка не відповіла взаємністю. Цьому присвячені перший і другий розділи збірки “Книги пісень”. Найвідомішим твором “Ліричного інтермеццо” є “На півнові кедр одинокий”:
На півночі кедр одинокий
В холодній стоїть вишині,
І, сніжною млою повитий,
Дрімає і мріє вві сні.
Він мріє про пальму чудову,
Що десь у східній землі
Самотньо і мовчки сумує
На спаленій сонцем скалі.
Цей вірш, здається, є надто коротким, щоб щось висловити. Але Г. Гейне цього було достатньо. У восьми строках він зміг передати весь біль, тяжкість, безпорадність свого стану, своє до нього ставлення. Не дивлячись на те, що далеко не кожному відомо про такий емоційний стан, в якому був поет, всім нам знайома ця глибина переживань.
З тим, про що писав Гейне, стикався кожний на різних етапах життя. Він писав не про події, а про почуття. Це болісне відчуття відкинення, відмовлення, не прийняття іншими відомо будь-кому. Ситуації у всіх абсолютно різні, але вірші Гейне однаково змушують відгукнутися найболючіші, найтемніші, найглибші почуття, які є у кожного з нас, але про які ми та інші люди навколо нас можуть навіть не здогадуватися.
Читаючи його твори, мимоволі замислюєшся, а чи варті оті душевні муки наших внутрішніх ресурсів? Чи правильніше було б пережити і відпустити, рухатися далі і шукати опору у собі самому, знайти сили бути джерелом світла для інших?