1) Составить таблицу «Творчество писателей-прозаиков в 1950—1980-е годы», пользуясь материалами учебника Обернихиной Г.А. Литература:-М.: Издательский центр «Академия», ч.2, с.319 -325 Жанр прозы, временные рамки

Содержание прозы

Произведения

2) На с. 326 ответьте на вопрос 2, на с.327 вопрос 2, с.329 вопросы 2 (на выбор)

Все повести, вошедшие в цикл Петербургских повестей, объединены единством замысла и идеи. Через все повести яркой линией проходит образ столицы. Надо отметить, что образ Петербурга как столицы русского государства фигурировал во многих произведениях 30-х годов XIX века. Даже в стихах поэтов XVIII века воспевалась неувядаемая сила Петербурга, символизирующего могущество России. Гоголь подошел к образу столицы с иного аспекта. Эта тема была рассмотрена Гоголем с сатирических позиций. Внешний вид столицы менее его интересовал, чем образы ее обитателей, которые остаются в центре внимания писателя во всех повестях цикла. Цикл повестей открывает «Невский проспект», но описание самой улицы в нем отсутствует: перед читателем предстает улица-выставка, на котором показываются обитатели столицы, принадлежащие разным слоям столичного общества. На Невском проспекте люди ценятся по одежке, по внешнему виду, так как они являются показателями социального статуса человека, а личные качества, честь, достоинство, талант и на втором плане. Поэтому этот мир обманчив, за внешней привлекательностью скрываются обман и пошлость, призрачность и продажность. Автор призывает не верить Невскому проспекту, и эта мысль поддерживается во всех других произведениях цикла. Трагична судьба молодого и талантливого художника Чарткова в повести «Портрет». Встав на путь легкой наживы, он утрачивает свой талант. Гоголь фокусирует внимание на той мысли, что власть денег безнадежно портит людей, развращает их и тем самым уничтожает искусство. Заключительной повестью цикла повестей является знаменитая «Шинель», в которой автор продолжает широко распространившуюся к этому периоду в русской литературе традицию изображения «маленького» человека в качестве главного персонажа произведения. Героем произведения является мелкий чиновник-неудачник Акакий Акакиевич. Показывая нелегкую жизнь этого чиновника, автор не имел и малейшего желания посмеяться над ним, наоборот, он выступает с обвинением в адрес общества, тех порядков в нем, которые нравственно уродуют человека. В своих произведениях Гоголь объективно зовет читателей на борьбу за человеческие права. Вместе с тем писатель выступил маяком не только для многих начинающих писателей, но и достаточно известных, направив их по руслу натуральной школы.

Я народилася на українській землі, живу в Україні і сподіваюся, що буду жити тут все своє життя. Отут живуть люди, яких я люблю. Отут моя родина, мої друзі, могили моїх близьких. Україна — моя Батьківщина. І я її люблю, погану або гарну, злиденну або багату. Нехай не зовсім гладко в неї ідуть справи, але вона в мене єдина, іншої такої країни немає. І не буде.

Хтось скаже : «Ну так, зараз модно освідчуватися в любові до всієї України в цілому». А я нікому і не освідчуюся. Скажу відверто, що мені багато чого не подобається: і на естраді, і в сучасних книгах, зарозумілість українських націоналістів, готових усіх у світі поділяти на «наших» і «не наших». І взагалі думаю, що нерозумно вважати, наприклад, українські ромашки кращими від російських. Мені все рівно, хто з оточуючих мене людей українець, а хто — ні. Адже ми живемо в одній країні, ходимо по одній землі, ласуємо морозивом фабрики «Хладопром», радіємо перемогам братів Кличків, дивимося «Роксолану» і «Залу чекання». Я ніколи не замислювалася над тим, чи можна вважати мене патріоткою. Я просто люблю Україну. Можливо, коли-небудь мені захочеться виїхати звідси або навіть доведеться це зробити — усяке може статися. І, можливо, мені сподобається інша країна. Але там не буде моїх друзів, моїх батьків, моїх улюблених мультфільмів про козаків, повісті «Кайдашева сім'я» Нечуя-Левицького і маминих вареників з полуницями, ще багато чого, з чим у мене зв'язане поняття «Батьківщина». Хоча й далеко від України можна знайти нових друзів, створити уже власну родину, полюбити інші мультфільми, купити де-небудь том Нечуя-Левицького, а вареники з полуницями можна навчитися готувати і самій... Стоп, а як же Хрещатик? А як же архітектурний заповідник у Львові? А як же Сіверський Донець? А Карпати? Де б я не побувала, які б місця мене не зачарували, я все рівно буду хотіти ходити з друзями на пікнік у наш звичайний бір, а загоряти — у селі на річці.

Я дуже хочу побачити Італію і Францію. Хочу з'їздити до Австралії і Америки. Мрію відвідати Бразилію, Канаду і Нову Зеландію. Із задоволенням подорожувала б, я не люблю сидіти на місці. Можливо, де-небудь я б затрималася, десь ні. Але упевнена, що з будь-якої країни світу, як би там не було гарно, я б повернулася додому, до своєї України. Тут мене чекають. Тут усе моє життя. Іншої Батьківщини мені не треба.