1. Письменный ответ на во предложения: Можно ли считать Нефеда безрассудным человеком? Обоснуй свою точку зрения.
2. А.И. Куприн рассказ «Белый пудель» . Найти в тексте отношение автора к обитателям дач. Охарактеризовать героев: Сережу, Трилли и дедушку Лодыжкина.

Перше коло: душі нехрещених немовлят і доброчесні славні язичники (серед них і Вергілій). Ці грішники не страждають, але вони похмурі, бо їм немає місця в раю. Християнська церква вважає, що язичників будуть судити за законом совісті.
Друге коло: призначене для порушників шлюбної вірності. Серед них Франческа і Паоло. Коханці впали в гріх під впливом чуттєвої пристрасті. Символом пристрасті в "Божественній комедії" виступає потужний вихор, що несе душі закоханих зі страшною силою. Заборонене кохання заслуговує на довічні муки в пеклі. Проте Данте не засуджує мимовільних грішників, а співчуває їм. З погляду церкви вони грішники, та з людського погляду ці коханці заслуговують на співчуття. Так у поемі виникає новий - гуманістичний - погляд на життя і людину. У третьому колі в багнюці, під дощем мучаться душі тих, хто були ненажерами. Четверте коло - для скнар і марнотратників, серед яких багато духовенства. У п'ятому колі застрягли гнівливі й ліниві. На шостому колі починається Нижнє Пекло - пекельне місто Діт, де у вогняних могилах горять єретики, що неправильно траткували Боже вчення і заперечували безсмерття душі. На сьомому колі у киплячому джерелі шпаряться грішні душі тиранів, розбійників, ґвалтівників. Тут, проходячі крізь хащі, Данте зламав гілку - і з неї потекла чорна кров. У восьмому колі страждають спокусники жінок, підлабузники, алхіміки, фальшивники і брехуни. Злодіїв кусають страшні отруйні змії. Від укусу душі розпадаються, а потім знов відроджуються для нових мук. Дев'яте коло - кульмінація поеми. Тут у коолодязі мерзнуть зрадники. Данте вважає зраду найтяжчим гріхом. У самому центрі землі вмерз у кригу Люцифер, який має три обличчя. Із першої пащі стричить Іуда - зрадник Ісуса Христа, з другої - Брут, із третьої - Кассій (Брут і Кассій зрадили Цезаря).

Виссарион Григорьевич начинает свою статью с размышления о различиях уклончивой и прямой критики. Уклончивая критика – это критика аккуратная, о новых дарованиях она докладывает публике осторожно, непременно отмечая, что это «не то, что высокие гении А, Б и В». Прямая же критика при любом удобном случае может откровенно сказать, что «гениальные А, Б и В с компанией никогда не были и даже замечательно талантливыми господами; что их слава основывалась на неразвитости общественного мнения». Борбьба прямой критики с уклончивой – это борьба старых мнений с новыми, предрассудков, страстей и пристрастий – с истиною. И из ныне существующих журналов только «Отечественные записки» могут выполнять роль прямой критики. Из всех журналов только «Отечественные записки» первые и одни сказали, что такое Гоголь в русской литературе.
Гоголь первый смело и прямо взглянул на русскую действительность. А в «Мертвых Душах» он сделал такой великий шаг, что все, доселе им написанное, кажется слабым и бледным в сравнении с ними. Важный шаг со стороны Гоголя мы видим в том, что в «Мертвых Душах» он отрешился от малороссийского элемента и стал истинно русским национальным поэтом.
Белинский напоминает, что первый том – это только экспозиция, тогда как автор обещает еще две такие же большие книги. Белинский мягко упрекает Гоголя в том, что он слишком увлекается мыслями о превосходстве славянского народа.
Но видимо после выхода второго тома Белинский изменил свое мнение….
Статья 1846 года.
Эта статья гораздо более краткая и гораздо менее восторженная. Белинский, отмечая, впрочем, «Мертвые Души» произведением, стоящим выше всего в русской литературе, сразу называет его недостатки. Это неправильность языка, надутый и напыщенный лиризм, выражающий стремление представиться пророком. Вспоминает о статье Гоголя на перевод «Одиссеи» Жуковским, в которой прописные истины декларируются чрезвычайно громко и высоко. Предисловие ко второму тому, по словам Белинского, напугало критиков еще больше чем эта статья, ведь оно было написано тоном, полным неумеренной скромности.
Не понимает Белинский и странной Гоголя ко всем людям ему с изучением русской жизни, отправив автору заметки «сплошь на всю его книгу, не пропуская ни одного листа ее».