Дане дослідження присвячено темі помсти у трагедії Вільяма Шекспіра "Гамлет". Підводячи підсумок нашого дослідження, ми дійшли висновку, що творчість генія світової літератури Вільяма Шекспіра є апофеозом не лише англійської ренесансної літератури, але й одним з найцінніших творчих внесків у всесвітню літературу та культуру взагалі. Творчість Шекспіра дала поштовх для розвитку різних галузей мистецтва, адже вона склала фундамент для численних робіт великих художників, музикантів, акторів, поетів, письменників, філософів тощо.
В своєму дослідженні ми розглянули шлях Шекспіра як людини та митця, а також проблему помсти у найвидатнішій трагедії усіх часів - "Гамлет, принц данський". Ми розкрили такі поняття, як "трагедія" і "помста", проаналізували композицію твору та зясували джерела, з яких В. Шекспір черпав сюжет для своєї трагедії, а також розглянули образ Гамлета з позиції різних дослідників.
В результаті проаналізованого матеріалу ми дійшли до наступних висновків:
Питання і проблеми, що хвилювали самого Шекспіра, знаходять відображення у його творчості, хоча не на кожне своє запитання драматург знає відповідь - деякі залишаються риторичними.
Жанр трагедії створено, аби очищати душу, тобто приносити катарсис. Трагедія Шекспіра - могутня не лише з точки зору майстерності у драматургії, а й у емоційному плані. Палітра емоцій читача коливається від співчуття до справедливого гніву, від вболівання за героїв до сорому за їх вчинки.
Трагедія "Гамлет", попри численні розгляди та аналізи, потребує подальшого вивчення не лише як звичайна частина творчої спадщини генія, а й як окремий літературний вимір, створений Шекспіром з певною метою. Цей твір наповнений філософією та підтекстами, які можна трактувати по-різному, і кожне трактування має право на існування, а також кожне нове трактування може стати цілим відкриттям у шекспірології та літературі взагалі.
Головний герой трагедії, Гамлет - не просто принц з тягарем відповідальності, це, насамперед, людина на роздоріжжі, де кожен із шляхів веде в лиховісну невідомість. Образ Гамлета - це образ людини у пошуку, це філософ, що живе у кожному з нас, і Шекспір дозволяє читачеві зазирнути у власну душу, коли той оцінює дії героя чи звертає увагу на ті чи інші слова Гамлета. Таким чином, кожен може знайти у принці данському щось близьке - можливо, цим великий драматург підкреслює особисту драму кожної людини, народженої на цей світ.
Проблема помсти у трагедії "Гамлет" висвітлюється у всій її масштабності, а проте вирішення цієї проблеми не запропоновано. Шекспір не навязує своєї думки з цього приводу, залишаючи читачеві простір для роздумів над "вічним питанням". У нашому дослідженні ми порівняли християнську та язичницьку точки зору, а також представили зразки християнських та язичницьких мотивів, що зустрічаються у сюжеті трагедії.
Таким чином, ми розглянули тему помсти у трагедії "Гамлет" В. Шекспіра, спираючись на сам текст та раніші дослідження, і дійшли до висновку, що помста несе у собі небезпеку небажаних наслідків та не приносить очікуваного полегшення.
Центральное место в четвертой главе «Тараса Бульбы» - народное возмущение в связи с усилением социальных притеснений и жестокой расправой над гетыианом и полковниками, когда переполнилась чаша страданий, невыносимым стал национальный гнет, глумление над православной верой. «Запорожцы были глубоко преданы матери-отчизне. Они считали своей обязанностью защищать не только независимость Украины, но и оборонять православие от басурман и католиков». «Полудикий век» обострял классовое и социальное сопротивление народных масс полигике жестоких притеснений и расправ: огнем и мечом подавлялось любое народное возмущение, жестокая казнь ожидала каждого восставшего.
Мы видим - Остап и Андрей в первых боях; осада Дубно; ночной пейзаж и появление «привидения», предательство Андрея («И погиб козак! Пропал для всего козацкого рыцарства!..»); прорыв войск противника; речь куренного атамана; приготовления к выходу врага из крепости; «польские витязи» и «козацкие ряды»; «крепкие на слово» козаки Охрим Наш, Мыкыта Голокопытенко, Попович; начало битвы, Остап в бою; походная и военная «служба» волов; Остап - куренной атаман; после сражения. Идейный пафос отдельных сцен и эпизодов, всей картины в целом - прославление высокой воинской доблести и массового героизма, мужества и стойкости, неустрашимости, силы, воинского искусства. На примере Остапа, мы понимаем, что подлинный характер человека проявляется в жестоких испытаниях, что только в кровавых сражениях закаляется его воля, крепость и мужество. Обратите внимание на авторский комментарий действий Остапа, всего запорожского войска в целом - от слов: «Остапу, казалось, был на роду написан битвенный путь и трудное знанье вершить ратные дела…» до слов: «рыцарские его качества уже приобрели широкую славу качества льва»; и далее от слов: «Много тогда перебили врагов…» до слов: «стали прибирать тела и отдавать им последнюю почесть».
Выделенные главы- кульминационные в гоголевском эпическом повествовании. В них с впечатляющей художественной силой показан массовый героизм казаков, высокое чувство товарищества, верность отчизне, возмездие за предательство. Главное - общий демократический пафос, который скажется и в торжественной речи Тараса Бульбы о товариществе, обращенной ко всему запорожскому войску, и в принятии ответственных решений на раде, когда пришло известие о нападении татар и разорении Сечи. Именно здесь находит свое яркое художественное воплощение «основной закон товарищества»: кошевой, Тарас Бульба, Вовдюг выступают как выразители настроений и чувств всего казацкого войска, проявляют свою мудрость.
Речь Тараса Бульбы образец высокого ораторского искусства, как художественное слово. В духе былинных традиций, в стиле древнерусских повестей воссоздаются массовые героические сцены, ратный подвиг Остапа, куренных атаманов Кукубенко, Степана Гуски, Балабана, неукротимая ярость Тараса Бульбы, боевые, исполненные экспрессии распоряжения и переклички которого будят патриотические чувства, неудержимый порыв, готовность погибнуть в кровавой сече ради процветания Родины, «за общую русскую землю».
Исторически правдиво Гоголь показывает народно-освободительное движение, сила которого «заключалась в общенародном характере и значении, в массовости восстаний, приводивших в ужас и смятение польских магнатов и шляхту, в героической, самоотверженной борьбе украинских казаков и крестьян против иноземных угнетателей». Борьба украинского народа в художественном воплощении Гоголя - это борьба «за общую русскую землю, скрепляющую воедино исторические судьбы двух родственных народов» .Воплощение героического народного духа мы и находим в трагической судьбе Тараса Бульбы, Остапа. Подвиг каждого из них - подвиг во имя того, чтобы вечно процветала русская земля, чтобы свято соблюдался «основной закон товарищества».
Дане дослідження присвячено темі помсти у трагедії Вільяма Шекспіра "Гамлет". Підводячи підсумок нашого дослідження, ми дійшли висновку, що творчість генія світової літератури Вільяма Шекспіра є апофеозом не лише англійської ренесансної літератури, але й одним з найцінніших творчих внесків у всесвітню літературу та культуру взагалі. Творчість Шекспіра дала поштовх для розвитку різних галузей мистецтва, адже вона склала фундамент для численних робіт великих художників, музикантів, акторів, поетів, письменників, філософів тощо.
В своєму дослідженні ми розглянули шлях Шекспіра як людини та митця, а також проблему помсти у найвидатнішій трагедії усіх часів - "Гамлет, принц данський". Ми розкрили такі поняття, як "трагедія" і "помста", проаналізували композицію твору та зясували джерела, з яких В. Шекспір черпав сюжет для своєї трагедії, а також розглянули образ Гамлета з позиції різних дослідників.
В результаті проаналізованого матеріалу ми дійшли до наступних висновків:
Питання і проблеми, що хвилювали самого Шекспіра, знаходять відображення у його творчості, хоча не на кожне своє запитання драматург знає відповідь - деякі залишаються риторичними.
Жанр трагедії створено, аби очищати душу, тобто приносити катарсис. Трагедія Шекспіра - могутня не лише з точки зору майстерності у драматургії, а й у емоційному плані. Палітра емоцій читача коливається від співчуття до справедливого гніву, від вболівання за героїв до сорому за їх вчинки.
Трагедія "Гамлет", попри численні розгляди та аналізи, потребує подальшого вивчення не лише як звичайна частина творчої спадщини генія, а й як окремий літературний вимір, створений Шекспіром з певною метою. Цей твір наповнений філософією та підтекстами, які можна трактувати по-різному, і кожне трактування має право на існування, а також кожне нове трактування може стати цілим відкриттям у шекспірології та літературі взагалі.
Головний герой трагедії, Гамлет - не просто принц з тягарем відповідальності, це, насамперед, людина на роздоріжжі, де кожен із шляхів веде в лиховісну невідомість. Образ Гамлета - це образ людини у пошуку, це філософ, що живе у кожному з нас, і Шекспір дозволяє читачеві зазирнути у власну душу, коли той оцінює дії героя чи звертає увагу на ті чи інші слова Гамлета. Таким чином, кожен може знайти у принці данському щось близьке - можливо, цим великий драматург підкреслює особисту драму кожної людини, народженої на цей світ.
Проблема помсти у трагедії "Гамлет" висвітлюється у всій її масштабності, а проте вирішення цієї проблеми не запропоновано. Шекспір не навязує своєї думки з цього приводу, залишаючи читачеві простір для роздумів над "вічним питанням". У нашому дослідженні ми порівняли християнську та язичницьку точки зору, а також представили зразки християнських та язичницьких мотивів, що зустрічаються у сюжеті трагедії.
Таким чином, ми розглянули тему помсти у трагедії "Гамлет" В. Шекспіра, спираючись на сам текст та раніші дослідження, і дійшли до висновку, що помста несе у собі небезпеку небажаних наслідків та не приносить очікуваного полегшення.
Центральное место в четвертой главе «Тараса Бульбы» - народное возмущение в связи с усилением социальных притеснений и жестокой расправой над гетыианом и полковниками, когда переполнилась чаша страданий, невыносимым стал национальный гнет, глумление над православной верой. «Запорожцы были глубоко преданы матери-отчизне. Они считали своей обязанностью защищать не только независимость Украины, но и оборонять православие от басурман и католиков». «Полудикий век» обострял классовое и социальное сопротивление народных масс полигике жестоких притеснений и расправ: огнем и мечом подавлялось любое народное возмущение, жестокая казнь ожидала каждого восставшего.
Мы видим - Остап и Андрей в первых боях; осада Дубно; ночной пейзаж и появление «привидения», предательство Андрея («И погиб козак! Пропал для всего козацкого рыцарства!..»); прорыв войск противника; речь куренного атамана; приготовления к выходу врага из крепости; «польские витязи» и «козацкие ряды»; «крепкие на слово» козаки Охрим Наш, Мыкыта Голокопытенко, Попович; начало битвы, Остап в бою; походная и военная «служба» волов; Остап - куренной атаман; после сражения. Идейный пафос отдельных сцен и эпизодов, всей картины в целом - прославление высокой воинской доблести и массового героизма, мужества и стойкости, неустрашимости, силы, воинского искусства. На примере Остапа, мы понимаем, что подлинный характер человека проявляется в жестоких испытаниях, что только в кровавых сражениях закаляется его воля, крепость и мужество. Обратите внимание на авторский комментарий действий Остапа, всего запорожского войска в целом - от слов: «Остапу, казалось, был на роду написан битвенный путь и трудное знанье вершить ратные дела…» до слов: «рыцарские его качества уже приобрели широкую славу качества льва»; и далее от слов: «Много тогда перебили врагов…» до слов: «стали прибирать тела и отдавать им последнюю почесть».
Выделенные главы- кульминационные в гоголевском эпическом повествовании. В них с впечатляющей художественной силой показан массовый героизм казаков, высокое чувство товарищества, верность отчизне, возмездие за предательство. Главное - общий демократический пафос, который скажется и в торжественной речи Тараса Бульбы о товариществе, обращенной ко всему запорожскому войску, и в принятии ответственных решений на раде, когда пришло известие о нападении татар и разорении Сечи. Именно здесь находит свое яркое художественное воплощение «основной закон товарищества»: кошевой, Тарас Бульба, Вовдюг выступают как выразители настроений и чувств всего казацкого войска, проявляют свою мудрость.
Речь Тараса Бульбы образец высокого ораторского искусства, как художественное слово. В духе былинных традиций, в стиле древнерусских повестей воссоздаются массовые героические сцены, ратный подвиг Остапа, куренных атаманов Кукубенко, Степана Гуски, Балабана, неукротимая ярость Тараса Бульбы, боевые, исполненные экспрессии распоряжения и переклички которого будят патриотические чувства, неудержимый порыв, готовность погибнуть в кровавой сече ради процветания Родины, «за общую русскую землю».
Исторически правдиво Гоголь показывает народно-освободительное движение, сила которого «заключалась в общенародном характере и значении, в массовости восстаний, приводивших в ужас и смятение польских магнатов и шляхту, в героической, самоотверженной борьбе украинских казаков и крестьян против иноземных угнетателей». Борьба украинского народа в художественном воплощении Гоголя - это борьба «за общую русскую землю, скрепляющую воедино исторические судьбы двух родственных народов» .Воплощение героического народного духа мы и находим в трагической судьбе Тараса Бульбы, Остапа. Подвиг каждого из них - подвиг во имя того, чтобы вечно процветала русская земля, чтобы свято соблюдался «основной закон товарищества».