Учительницу-одну из героев рассказа "Уроки французского" В. Распутина звали Лидия Михайловна. Она преподавала иностранный язык, но всегда была готова и в других делах. Она была аккуратной и умной, красивой в одежде и во внешности. От нее сегда пахло духами и исходило что-то особое и сказочное, неподвластное любому. Главному герою рассказа . ее ученику, было нечего есть. Он приехал в райцентр издалека. посылки ему привозили редко. Из-за нехватки денег он стал играть на деньги. Лидия Михайловна, узнав об этом, неумело пыталась покормить его после занятий французским языком у нее дома, но у нее ничего не вышло. тогда она стала играть с ним в пристенок -- игру на деньги. Она это из-за его нужды. Так он хотя бы как-то зарабатывал себе на еду. Об их игре узнал директор. Лидию Михайловну уволили из школы. Учитильница делала это из-за доброты соего характера, из-за к сопережианию. она не могла закрыть глаза на его беду. К тому же, она чувствовала ответственность за него, как классный руководитель. Лидия Михайловна ему. как смогла. Учительница сделала неверный поступок, но она делала это из добрых намерений. Я думаю, что можно простить ей этот поступок, обратив внимание на то, что она сделала для мальчика. С точки зрения школьных правил, ее поступок был неверный но я не осуждаю ее, а восторгюсь ее душевными качествами.
у наших давніх літописах є одне оповідання, яке не блищить красою, не вихвалює героїв, але зворушує серце. у ньому таїться якесь пророкування, що підтримує надію й віру в ідеали тих, "котрі вже край свій рідний зацурали, "
***
жив колись у києві в неволі улюблений син половецького хана, малий хлопчина. якось під час походу його взяв у полон князь володимир мономах і залишив при собі за вроду.
хлопчик жив у розкошах і з часом потроху став забувати рідний степ, а чужий край і звичаї вважав рідними.
та не так жилося хану "без коханої дитини", в самотині. він сумував і журився, не їв і не спав.
тоді покликав свого гудця і звернувся до нього з такими словами: "слухай, старче, ти шугаєш ясним соколом у хмарах, сірим вовком в полі скачеш, розумієшся на чарах. божий дар ти маєш з неба — людям долю віщувати, словом, піснею своєю всіх до себе ".
і попросив гудця піти у руську землю, відшукати сина, розповісти, як за ним побивається його батько. а щоб він згадав усе, хан сказав посланцю: "заспівай ти йому пісню нашу, рідну, половецьку, прожиття привільне наше, нашу вдачу молодецьку. а як все те не , дай йому євшан-зілля, щоб, понюхавши, згадав він степу вільного привілля".
і пішов гудець в дорогу, йшов три дні й три ночі. прийшов до києва опівночі, прокрався, як злодій, до сина свого пана і почав його умовляти повернутися. але слова на хлопця не діють, бо забув він і батька, і родину. тоді гудець вдарив по струнах, заспівав пісню "вільного народу" "про лицарськії походи", "про славетнії події". спочатку "ревли—стогнали струни", "мов скажена хуртовина". потім спів змінився на "народний, колисковий". гудець тихо заспівав молодому половчанинові ту пісню, яку йому співала мати, коли колисала. але ні спів лагідний, як молитва, ні сильний, дужий "не вразив юнацьке серце". схилив голову старець у розпачі: "там, де рустка замість серця, порятунку вже не " раптом згадав про євшан-зілля, дістав заповітний сповиток і дав юнакові понюхати те бадилля. із тим сталося диво. хлопець поблід, зірвавсь на рівні ноги і перед ним "рідний степ — широкий, вільний, пишнобарвний і квітчастий — раптом став перед очима, з ним і батенько воля, воленька кохана! рідні шатра, рідні "
Она была аккуратной и умной, красивой в одежде и во внешности. От нее сегда пахло духами и исходило что-то особое и сказочное, неподвластное любому.
Главному герою рассказа . ее ученику, было нечего есть. Он приехал в райцентр издалека. посылки ему привозили редко. Из-за нехватки денег он стал играть на деньги. Лидия Михайловна, узнав об этом, неумело пыталась покормить его после занятий французским языком у нее дома, но у нее ничего не вышло. тогда она стала играть с ним в пристенок -- игру на деньги. Она это из-за его нужды. Так он хотя бы как-то зарабатывал себе на еду. Об их игре узнал директор. Лидию Михайловну уволили из школы.
Учитильница делала это из-за доброты соего характера, из-за к сопережианию. она не могла закрыть глаза на его беду. К тому же, она чувствовала ответственность за него, как классный руководитель. Лидия Михайловна ему. как смогла.
Учительница сделала неверный поступок, но она делала это из добрых намерений. Я думаю, что можно простить ей этот поступок, обратив внимание на то, что она сделала для мальчика. С точки зрения школьных правил, ее поступок был неверный но я не осуждаю ее, а восторгюсь ее душевными качествами.
ответ:
у наших давніх літописах є одне оповідання, яке не блищить красою, не вихвалює героїв, але зворушує серце. у ньому таїться якесь пророкування, що підтримує надію й віру в ідеали тих, "котрі вже край свій рідний зацурали, "
***
жив колись у києві в неволі улюблений син половецького хана, малий хлопчина. якось під час походу його взяв у полон князь володимир мономах і залишив при собі за вроду.
хлопчик жив у розкошах і з часом потроху став забувати рідний степ, а чужий край і звичаї вважав рідними.
та не так жилося хану "без коханої дитини", в самотині. він сумував і журився, не їв і не спав.
тоді покликав свого гудця і звернувся до нього з такими словами: "слухай, старче, ти шугаєш ясним соколом у хмарах, сірим вовком в полі скачеш, розумієшся на чарах. божий дар ти маєш з неба — людям долю віщувати, словом, піснею своєю всіх до себе ".
і попросив гудця піти у руську землю, відшукати сина, розповісти, як за ним побивається його батько. а щоб він згадав усе, хан сказав посланцю: "заспівай ти йому пісню нашу, рідну, половецьку, прожиття привільне наше, нашу вдачу молодецьку. а як все те не , дай йому євшан-зілля, щоб, понюхавши, згадав він степу вільного привілля".
і пішов гудець в дорогу, йшов три дні й три ночі. прийшов до києва опівночі, прокрався, як злодій, до сина свого пана і почав його умовляти повернутися. але слова на хлопця не діють, бо забув він і батька, і родину. тоді гудець вдарив по струнах, заспівав пісню "вільного народу" "про лицарськії походи", "про славетнії події". спочатку "ревли—стогнали струни", "мов скажена хуртовина". потім спів змінився на "народний, колисковий". гудець тихо заспівав молодому половчанинові ту пісню, яку йому співала мати, коли колисала. але ні спів лагідний, як молитва, ні сильний, дужий "не вразив юнацьке серце". схилив голову старець у розпачі: "там, де рустка замість серця, порятунку вже не " раптом згадав про євшан-зілля, дістав заповітний сповиток і дав юнакові понюхати те бадилля. із тим сталося диво. хлопець поблід, зірвавсь на рівні ноги і перед ним "рідний степ — широкий, вільний, пишнобарвний і квітчастий — раптом став перед очима, з ним і батенько воля, воленька кохана! рідні шатра, рідні "