Карпенка-Карого «Мартин Боруля» зображує дуже знайому для автора твору картину – його головний герой заможний селянин Мартин Боруля намагався не тільки довести свою приналежність до дворянського роду бюрократичним шляхом, він ще й намагався бути тим, ким на його думку є дворянин. Більше того, він робив усе, щоб його сім’я стала вести себе, як дворянська. Все це було характерно і для батька Івана Карпенка-Карого, тому сумнівів у правдивості і щирості викладу цієї трагікомедії ні у кого виникати не може.
Ідейно – тематичний зміст твору розкривається за до найпростішого аналізу. У Мартина Борулі досить щаслива сім’я, де кожна людина займається тим, що кожному із них близько. Але фантазії батька сім’ї і його бажання піднестися над реальністю перевернули життя цієї родини з ніг на голову. Мартин Боруля звик до роботи, але, щоб стати дворянином, він довше залишався в ліжку вранці. Він заборонив своєї доньці займатися справами по господарству, тому що це не дворянська справа. Також він забажав надмірно розумного нареченого для неї із міста. Мартин Боруля, який у минулому був настільки близьким до звичайних буденних справ, не міг навіть помислити, що його дочка, яка виросла в селі, навряд чи зможе побудувати своє щасливе життя з кимось із міста. Він також вніс корективи і в життя свого сина, відправивши його на службу писарем, до чого у сина не було ніякої схильності. Жанр трагікомедії при цьому дуже вдало розкривається завдяки зображенню у творі всіх тих кумедних ситуацій, які випали на долю Мартина Борулі і членів його родини. Цілком зрозуміло, що в кінцевому результаті доля розставила все по своїх місцях і дала Мартину Борулі те, чого він заслуговував. За ним так і не був визнаний статус дворянина через незначну дрібницю – відмінність однієї літери в його прізвищі. Крім того, його син так і зміг впоратися з проблемами на службі і був звільнений, а від доньки пішов наречений-аристократ. Таким чином, Мартін Боруля не тільки став жертвою власної фантазії, але і приніс дуже багато страждань усім своїм близьким.
Говорячи про мораль даного твору, можна констатувати, що у автора вийшло зробити її простою і очевидною для читачів. Кожна людина має нахили до якоїсь діяльності, що пов’язано зі спадковістю або життя. Не варто різко змінювати себе і прагнути до чогось протилежного, адже до добра це не доведе.
ермонтова Михаила Юрьевича нужно с пониманием того, что в нем, как и в других произведениях поэта, проходит тема одиночества и поиска себя в суровом мире. Свои мысли и эмоции Михаил Юрьевич передал через два образа – дубового листка, который скитается по свету и молодой чинары, повествующей о своей беззаботной жизни на побережье Черного моря. Стихотворение состоит из шести строф, две из которых посвящены описаниям дубового листка и чинары, а остальные четыре – их диалогу. Листок – «засох и увял», «оторвался от ветки родимой»- символ таких эмоций, как тоска и одиночество в бренном мире. При описании листка поэт не использовал ярких эпитетов. Подобного нельзя сказать о чинаре – ее описание состоит из ярких красок и эпитетов, от которых у читателя создается благополучный образ растущего на побережье дерева. Остальные четыре строфы посвящены диалогу между листком и чинарой. В них дубовый листок просит пристанища среди «листьев изумрудных», а в благодарность он обещает поведать «немало рассказов мудреных и чудных». Но чинара не внемлет его мольбам и считает, что дубовому листку не место среди ее свежих листьев, так как он «пылен и желт», а его рассказы она сравнивает с небылицами. В итоге, гордая и неприступная чинара, любимая солнцем, прогоняет прочь дубовый листок.
Текст стихотворения Лермонтова «Листок» был полностью готов и представлен на суд читателей и литературных критиков в 1941 году. Главная мысль всего произведения – антитеза – противопоставление бедного, угрюмого и засохшего дубового листка и молодой, благополучной и любимой солнцем чинары. Через их диалог автор спрашивает и читателя, и самого себя о важных вещах – чья жизнь лучше – листка, наполненного страданиями, опытом и мудростью или чинары, которая ничего, кроме благополучия не знает? Кроме этого читатель интересуется, осуждает ли поэт чинару за черствость? Скорее да, чем нет, так как лирический герой Лермонтова и есть тот самый листок, который никак не найдет душевного спокойствия в мире, оставаясь одиноким и никому не нужным с сердцем, наполненным едва ли не вселенской тоской.
На нашем сайте можно учить стихотворение онлайн, а также скачать произведение и описание одним файлом абсолютно бесплатно. Представленный материал может использоваться как дополнение к уроку литературы в 6 классе, посвященному жизни и творчеству Михаила Юрьевича Лермонтова.
Карпенка-Карого «Мартин Боруля» зображує дуже знайому для автора твору картину – його головний герой заможний селянин Мартин Боруля намагався не тільки довести свою приналежність до дворянського роду бюрократичним шляхом, він ще й намагався бути тим, ким на його думку є дворянин. Більше того, він робив усе, щоб його сім’я стала вести себе, як дворянська. Все це було характерно і для батька Івана Карпенка-Карого, тому сумнівів у правдивості і щирості викладу цієї трагікомедії ні у кого виникати не може.
Ідейно – тематичний зміст твору розкривається за до найпростішого аналізу. У Мартина Борулі досить щаслива сім’я, де кожна людина займається тим, що кожному із них близько. Але фантазії батька сім’ї і його бажання піднестися над реальністю перевернули життя цієї родини з ніг на голову. Мартин Боруля звик до роботи, але, щоб стати дворянином, він довше залишався в ліжку вранці. Він заборонив своєї доньці займатися справами по господарству, тому що це не дворянська справа. Також він забажав надмірно розумного нареченого для неї із міста. Мартин Боруля, який у минулому був настільки близьким до звичайних буденних справ, не міг навіть помислити, що його дочка, яка виросла в селі, навряд чи зможе побудувати своє щасливе життя з кимось із міста. Він також вніс корективи і в життя свого сина, відправивши його на службу писарем, до чого у сина не було ніякої схильності. Жанр трагікомедії при цьому дуже вдало розкривається завдяки зображенню у творі всіх тих кумедних ситуацій, які випали на долю Мартина Борулі і членів його родини. Цілком зрозуміло, що в кінцевому результаті доля розставила все по своїх місцях і дала Мартину Борулі те, чого він заслуговував. За ним так і не був визнаний статус дворянина через незначну дрібницю – відмінність однієї літери в його прізвищі. Крім того, його син так і зміг впоратися з проблемами на службі і був звільнений, а від доньки пішов наречений-аристократ. Таким чином, Мартін Боруля не тільки став жертвою власної фантазії, але і приніс дуже багато страждань усім своїм близьким.
Говорячи про мораль даного твору, можна констатувати, що у автора вийшло зробити її простою і очевидною для читачів. Кожна людина має нахили до якоїсь діяльності, що пов’язано зі спадковістю або життя. Не варто різко змінювати себе і прагнути до чогось протилежного, адже до добра це не доведе.
ермонтова Михаила Юрьевича нужно с пониманием того, что в нем, как и в других произведениях поэта, проходит тема одиночества и поиска себя в суровом мире. Свои мысли и эмоции Михаил Юрьевич передал через два образа – дубового листка, который скитается по свету и молодой чинары, повествующей о своей беззаботной жизни на побережье Черного моря. Стихотворение состоит из шести строф, две из которых посвящены описаниям дубового листка и чинары, а остальные четыре – их диалогу. Листок – «засох и увял», «оторвался от ветки родимой»- символ таких эмоций, как тоска и одиночество в бренном мире. При описании листка поэт не использовал ярких эпитетов. Подобного нельзя сказать о чинаре – ее описание состоит из ярких красок и эпитетов, от которых у читателя создается благополучный образ растущего на побережье дерева. Остальные четыре строфы посвящены диалогу между листком и чинарой. В них дубовый листок просит пристанища среди «листьев изумрудных», а в благодарность он обещает поведать «немало рассказов мудреных и чудных». Но чинара не внемлет его мольбам и считает, что дубовому листку не место среди ее свежих листьев, так как он «пылен и желт», а его рассказы она сравнивает с небылицами. В итоге, гордая и неприступная чинара, любимая солнцем, прогоняет прочь дубовый листок.
Текст стихотворения Лермонтова «Листок» был полностью готов и представлен на суд читателей и литературных критиков в 1941 году. Главная мысль всего произведения – антитеза – противопоставление бедного, угрюмого и засохшего дубового листка и молодой, благополучной и любимой солнцем чинары. Через их диалог автор спрашивает и читателя, и самого себя о важных вещах – чья жизнь лучше – листка, наполненного страданиями, опытом и мудростью или чинары, которая ничего, кроме благополучия не знает? Кроме этого читатель интересуется, осуждает ли поэт чинару за черствость? Скорее да, чем нет, так как лирический герой Лермонтова и есть тот самый листок, который никак не найдет душевного спокойствия в мире, оставаясь одиноким и никому не нужным с сердцем, наполненным едва ли не вселенской тоской.
На нашем сайте можно учить стихотворение онлайн, а также скачать произведение и описание одним файлом абсолютно бесплатно. Представленный материал может использоваться как дополнение к уроку литературы в 6 классе, посвященному жизни и творчеству Михаила Юрьевича Лермонтова.
Дубовый листок оторвался от ветки родимой
И в степь укатился, жестокою бурей гонимый;
Засох и увял он от холода, зноя и горя
И вот, наконец, докатился до Черного моря.
У Черного моря чинара стоит молодая;
С ней шепчется ветер, зеленые ветви лаская;
На ветвях зеленых качаются райские птицы;
Поют они песни про славу морской царь-девицы.
И странник прижался у корня чинары высокой;
Приюта на время он молит с тоскою глубокой,
И так говорит он: “Я бедный листочек дубовый,
До срока созрел я и вырос в отчизне суровой.
Один и без цели по свету ношуся давно я,
Засох я без тени, увял я без сна и покоя.
Прими же пришельца меж листьев своих изумрудных,
Немало я знаю рассказов мудреных и чудных”.
“На что мне тебя? – отвечает младая чинара,-
Ты пылен и желт – и сынам моим свежим не пара.
Ты много видал – да к чему мне твои небылицы?
Мой слух утомили давно уж и райские птицы.
Иди себе дальше; о странник! тебя я не знаю!
Я солнцем любима, цвету для него и блистаю;
По небу я ветви раскинула здесь на просторе,
И корни мои умывает холодное море”.
Объяснение: