1.
Художник-иллюстратор «Колымских рассказов» В. Шаламова.
2.
Какой поэт высоко оценил стихотворения В. Шаламова?
2.
Сколько лет провёл В. Шаламов на Колыме?
3.
Автор произведения «Один день Ивана Денисовича».
4.
Какого писателя В. Шаламов назвал классиком русской литературы?
6.
Вставьте пропущенное слово: «Лагерь – опыт, отрицательная школа, растление для всех – для начальников и заключенных, конвоиров и зрителей, прохожих и читателей беллетристики».
Если не подходит, приношу извинения. .
Одним из активных образно-выразительных средств является метафора. Это троп, в котором одно явление представлено полностью уподобленным другому, чем-либо сходному с ним. Этот троп ещё более, чем сравнение усилению образной яркости воспроизводимого материала. Метафора в ряде случаев создает целую, законченную картину. Очень глубока по содержанию законченная метафора Маяковского, определяющая мощь действие поэтического слова: « Я знаю силу слов, я знаю слов набат» В этой метафоре понимать народ подобна набату, представлена как свойство самого поэтического слова. Маяковский много и напряженно работал над выразительностью своего слова; широко использовал различные виды иносказательности. Многие исследователи его творчества отмечают именно метафоричность его поэзии Л. А. Смирнова пишет: « Метафоры и метонимии Маяковского прямо из легенды: « в норах листики всем ещё мышаться» , « скомкав фонарей одеяла» , « Враждующий букет бульварных проституток» , « трамвай с разбега взметнул зрачки» . И все это « уложено» в пестрый, сбивчивый разговор улицы или монолог потрясенного её наблюдателя»
Бахтин отмечает: » Метафора Маяковского построена не на нюансах, а на основных тонах… Маяковский работает грубыми тонами, но это не является недостатком метафоры. Маяковскому такая метафора идет.
Характеристика парубка: сперши був ледащо, як подадуть їсти, то й їсть, а не подадуть, то й так обходиться, недотепа, нічого робить не вміє, потім стал гарним та розумним.
Колись дуже давно жили собі бідні чоловік та жінка, був у них один дуже ледачий син, який нічого не робив, тільки на печі грався. Було йому двадцять літ. Батьки журяться, думають, що з ним робити. Вирішили віддати в найми, щоб чужі люди його чомусь навчили. Оддали хлопця до кравця, потім до шевця — більше трьох днів він не витримував, тікав додому. Надумав батько одвести сина в інше царство. Йдуть вони через темний ліс. Чоловік утомився, сів на пеньок та й каже: — Ох! Як же я втомився! Де не взявся — з-під пенька дідок вилазить, маленький, зморщений, а борода зелена аж по коліна. Та й питає чоловіка, навіщо він його кликав. Батько здивувався, сказав, що нікого не кликав. Тоді дідок і назвався, він — лісовий цар Ох. Розпитав, куди вони йдуть і сказав, що хоче найняти хлопця. Ох звелів прийти через рік: якщо впізнає батько сина, забере, а ні, то буде ще рік служити. Батько пішов додому, а цар повів хлопця в підземне царство до зеленої хатки, де й жінка, і діти, і наймички — все зелене, навіть їжа. Дав Ох завдання хлопцеві — нарубати дров. А той ліг та й спить. Наказав тоді Ох спалити наймита. Так і зробили. Вуглину, яка залишилася, Ох сприснув живущою водою — хлопець ожив і став таким гарним, що й не сказати. Так повторювалося п’ять разів. Із ледачого парубка став моторний і гарний козак. Через рік батько прийшов за сином, викликав Оха. Цар повів його до себе, взяв проса, висипав — назбігалося багато півнів. Батько не впізнав серед них сина і повернувся додому сам. Наступного року Ох повів батька в кошару, але серед всіх баранів він не впізнав свого сина і повернувся додому сам, зажурений. На третій рік іде батько до Оха, а назустріч йому дід, білий, як молоко, і одежа на ньому біла. Привіталися, розпитав дід про батькову біду і взявся до Сказав, що Ох тепер випустить голубів, так батько хай не бере ніякого, тільки того, котрий не їстиме, сидітиме окремо під грушею та оскубатиметься. Батько так і зробив. Довелося Охові віддавати сина, тепер уже гарного парубка. Йдуть батько й син додому, батько скаржиться на бідність. Тоді син його заспокоїв і сказав, що тут полюватимуть за лисицями паничі, він перекинеться на хорта й піймає лисицю; мисливці будуть купувати хорта у нього, хай продає, тільки без ретязя, от і будуть гроші. Все так і трапилося. Батько йде та знову бідкається, що мало грошей, не вистачить хазяйством обзавестись. Парубок сказав, що паничі їхатимуть по перепелиці із соколом, то він перекинеться на сокола, мисливці купуватимуть у нього того сокола, хай продає, тільки без шапочки. Так і зробили. Продав батько сокола за триста рублів, а той як полетів, то й не повернувся до паничів. Син сказав, що перекинеться ще й конем на ярмарку, а батько хай продає його за тисячу рублів, тільки без недоуздка. Де не взявся циган, став торгуватися і таки вмовив батька продати коня з недоуздком. А то був не циган, а цар Ох. Сів цар на коня, поїхав додому, радий, що повернув парубка. Повів коня до водопою, а той кінь перекинувся окунем та й поплив у річці. Ох перекинувся щукою — та за ним. Довго ганялися. Виплив той окунь на берег, де царівна білизну прала, та й перетворився на перстень. Царівна підняла його з води, пішла додому, хвалиться. Ох перекинувся купцем, прийшов до царя й попросив віддати йому перстень, бо то саме він його загубив, а без нього йому не жити. Царівні жаль віддавати, вона й кинула перстень на землю — а він розсипався пшоном по хаті. Ох перекинувся півником — і давай клювати. А одна пшонинка закотилася під ноги царівні, то лісовий цар її не помітив та й полетів собі. А з пшонини постав гарний парубок, і царівна одразу в нього закохалася. Попросила батька віддати її за нього, цар довго морщився, що за простого віддавати доводиться, та все ж погодився. І зіграли вони гучне весілля.