1. хто автор прозової книжки «парадокси та проблеми»: а) мольєр; б) лоренцо берніні; в) джон донн; г) п. кальдерон2. збереглося 160 проповідей донна і його найзнаменитіша. яка саме? а) «духовні вправи»; б) «прощання, яке забороняє сум»; в) «поєдинок із смертю»; г) «ти моя».3. укажіть, що у перекладі з італійської означає «бароко»: а) прекрасний, дивовижний; б) фантастичний, ілюзорний; в) дивний; химерний; г) фантастичний, прекрасний.4. пан журден щедро обдаровує майстрів, бо вони: а) кажуть йому лестощі; б) просять в нього гроші; в) заслуговують на винагороду; г) талановиті майстри.5. мольєр створив жанр: а) вищої трагедії; б) високої комедії; в) мелодрами; г) драми.6. різновид комічного, їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайної ненависті – це: а) гумор; б) сатира; в) сарказм; г) іронія.рівень 27. розташуйте в хронологічній послідовності події в п’єсі ж. б. мольєра «міщанин - шляхтич»: а) урочистий обід, улаштований журденом на честь маркізи; б) весілля леонта і дочки журдена; в) посвячення журдена в «мамамуші»; г) зустріч журдена з учителями і кравцем.8. назвіть найвідоміші твори дж. донна? 9. напишіть правило «трьох єдностей».​

В рассказе М,Горького "Старуха Изергиль" рассказывается об авторе,которому старуха рассказывает о свей жизни.О том,как она любила многих,о том,как они погибли.Она рассказала о том,как она от гибели последнюю свою любовь.Также она рассказала две легенды-о сыне орла Ларре,который был наказан вечной жизнью за свою гордыню.И легенду об отважном Данко,который освещал своим сердцем путь.Он бескорыстно людей от гибели,а затем умер,отдав им свое сердце.
Мне понравилась отвага и мужество Данко.Мне жаль Ларру,думаю он понял свою ошибку.

Учому ж різниця між поетом та бертольдом? читач одразу бачить, що відмінності між вдачами цих персонажів принципові. вже в першій частині твору поет говорить про своє життя: він почуває себе вільним і багатим. його  думи  несуть його, куди він захоче, за своєї творчої уяви, особливого світосприйняття він, здається, може осягнути весь світ, тож весь світ належить поетові. поет не відчуває себе самотнім чи нещасним: його завжди оточує молодь яка дослухається його слів, подумки він завжди з людьми, з народом, з природою. бертольдові важко це зрозуміти. авторка так характеризує свого персонажа, лицаря бертольда: був він гордий та завзятий,але ж тільки на упертістьта на гордощі багатий.у житті ж бертольд має зовсім інші цілі, він приземлений та практичний. і здавалося б, нічого немає поганого в практичності, але така тонка межа між життєвою практичністю та приземленістю, бездуховністю. лицареві важко оцінити щось, що не можна побачити: краса духу, сила мистецтва йому фантомами, ілюзіями: я б віддав отой химернийтвій таємний світ надхмарнийза наземне справжнє графство,за підхмарний замок гарний.але коли лицар чує слова поета, навіть він не може встояти перед ними, навіть він визнає силу слова: довго й лицар слухав пісню,далі мовив на відході: «що за дивна сила слова! ворожбит якийсь, та й годі! » пізніше лицар не раз упевнюється в магічній силі слова: поет йому завоювати серце коханої за серенади, пісні поета війську здобути перемогу… але коли бертольд повертається з військового походу, він встановлює свої порядки в графстві: податки та мита роблять життя народу нестерпним, а про справедливість законів годі й мріяти. тоді співці знову беруться до справи: силою свого слова вони і звеселяють людей, і нагадують про те, що справедливість існує, але її треба вибороти, не миритися зі своєю долею, а боротися за краще  майбутнє. але, як виявляється, лицар бертольд визнає цілу слова тільки тоді, коли воно стоїть на сторожі його інтересів. без жодного покору сумління правитель вирішує підкупити співця, все ще вірячи в те, що за іронії все можливо. але поет знов виказує не тільки безкорисливість, а й небайдужість до житгя народу, до справедливості та рівності серед людей. поет відкиває пропозицію графа стати його придворним співцем: не поет, у кого думкине літають вільно в світі,а заплутались навікив золотії тонкі сіті.не поет, хто забуваєпро страшні народні рани,щоб собі на вільні рукизолоті надіть кайдани! своє життя поет, за наказом бертольда, доживає у темниці, проте він не боїться навіть ув’язнення, знаючи, що правда на його боці. він лишає по собі свої «пуми-чарівниці» та учнів, що продовжують його справу. за словами лесі українки, протистояння правителів та поетів триває і досі, а коли воно зникне, «то і мочиться давня казка, а настане правда нова». твір лесі українки «давня казка» побудований на суперечностях між двома героями — поетом і лицарем бертольдом — тобто між силою мистецтва слова та силою влади й примусу, між силою духу та орієнтацією на матеріальне. напевно, «правда нова» зараз набагато ближча, ніж за часів створення поеми: ми можемо вільно висловлювати свої думки, закінчилися страшні часи суперечок через ідеологічні переконання… але ми маємо пам’ятати про «давню казку» видатної української письменниці, аби не припуститися колишніх помилок і наближати «нову правду», втілювати її у нашому житті.