Биография: михаил стельмах(1912 — 1983) михайло панасович стельмах народився 24 травня 1912р. у селі дяківці літинського району на вінниччині в родині незаможного хлібороба. перші його віршові спроби на тридцяті роки, коли він по закінченні вінницького педагогічного інституту (1933) вчителює спочатку на рідному поділлі, а потім у школі села літки на київщині. паралельно з роботою вчителя стельмах працює і як збирач народнопісенних скарбів; пізніше (після великої вітчизняної війни) він деякий час вдосконалював професійні навики фольклориста на посаді наукового співробітника в інституті фольклору та етнографії ан урср. перша збірка поезій «добрий ранок» виходить під редакцією а. малишка 1941 року. перебуваючи у лавах радянської армії, м. стельмах зустрів велику вітчизняну війну. у 1941р. отримав важке поранення в голову і спину. після тривалого лікування — знову на фронті. списаний медкомісією зі служби в артилерійській частині, працює спеціальним кореспондентом газети «за честь батьківщини» (перший український фронт). залікувавши друге важке поранення (липень він повертається до лав захисників вітчизни і закінчує війну на німецькій землі. під час війни у воронежі та уфі вийшли під редакцією м. рильського дві збірочки фронтових віршів стельмаха «провесінь» і «за ясні зорі» (1942), в 1943р. з'явилась надрукована в уфі книжка оповідань «березовий сік» під редакцією ю. яновського. 1943 роком датується початок роботи над вимріяним ще до війни великим прозовим твором. праця над ним тривала вісім років; частини твору «на нашій землі» (1949) та «великі перелоги» (1951) створили в цілокупності (після кількох «проміжних» редакцій окремих частин) об'ємний роман-хроніку під назвою «велика рідня». роман був удостоєний державної премії союзу рср і започаткував серію епічних полотен: 1957р. — роман «кров людська — не водиця», написаний до 40-річчя великого жовтня; 1959р. — роман «хліб і сіль», який разом з обома попередніми епічними творами письменника був удостоєний ленінської премії 1961р.; 1961р. — роман «правда і кривда», несподіваний своєю публіцистичною «відкритістю»; 1969р. — роман «дума про тебе». останній роман — «чотири броди» (1979, державна премія урср ім. т. г. шевченка як і «велика рідня» і «дума про тебе», об'єктом зображення має українське село 30-х років і часів великої вітчизняної війни. цей роман, який справедливо вважають творчим заповітом видатного письменника, складно і довго йшов до читача. це пояснюється тим, що в ньому автор порушив заборонені тоді теми — голоду 1933 року, сталінських репресій, атмосфери недовіри та донощицтва, що панували в ті роки, свавілля партійних керівників. поетична творчість м. стельмаха зменшується: після виходу збірок «шляхи світання» (1953) та «жито сили набирається» (1954) письменник обмежується упорядкуванням двох книг вибраного — «поезії» (1958) і «мак цвіте» (1968) — та виданням кількох книжечок для дітей. у 1957р. вийшла друком п'єса «золота метелиця», яка поклала початок низці драматичних творів: «кров людська — не водиця», 1958; «правда і кривда», 1965; «зачарований вітряк», 1966; «на івана купала (дума про морозенка)», 1966; «кум королю», 1967; «дума про любов», 1971. м стельмах — знаний далеко за межами нашої країни романіст, поет, драматург, повістяр («над черемошем», 1952; «гуси-лебеді летять», 1964; «щедрий вечір», 1967), вчений-фольклорист. був удостоєний звання героя соціалістичної праці (1972), депутат верховної ради срср ряду скликань, академік ан урср.
у романі в. скотта "айвенго" виведені два образи прекрасних дівчат — ровени та ребекки. обидві вони молоді, дуже красиві, розумні, виховувалися без матерів. їх постійно оточувала любов і ласка ближніх, велика розкіш.
але і соціальний стан, і характери у них різні. по-різному вони поводяться в критичних ситуаціях, по-різному склалася і їхня доля.
ровена — знатна саксонка, нею опікувався седрик ротервудський. опікун обожнює її, ні в чому не відмовляє і пов'язує з нею свої надії на відновлення влади саксів. через це він навіть виганяє свого сина і позбавляє його спадку. проте ровена рішуче протистоїть шлюбові без любові з нащадком князівського роду альтестаном. потрапивши у полон, дівчина, що звикла до загального поклоніння, втрачає свою волю, плаче. тільки щасливий випадок рятує її, а потім доля знову посміхається їй і вона стає дружиною коханого лицаря айвенго.
ребекка — дочка багатого єврея ісаака. її плем'я постійно зазнавало гонінь та принижень. і хоча дівчина виросла, не знаючи ні в чому відмови, все ж зрозуміла, що їй потрібна велика сила волі, знання, "щоб вижити в цьому жорсткому світі".
вона навчилася лікувати, всім, хто цього потребував. у критичні хвилини шукала виходу, і, не знайшовши його, віддала перевагу смерті, а не безчестю. вона дуже сильна натура. не знайшовши відповіді на свої сердечні почуття, ребекка вирішує зайнятися доброчинними справами: лікувати, страдникам. вона й далі підтримуватиме честь і гідність свого народу, оберігатиме віру предків.
ці жіночі образи відіграють значну композиційну роль, глибше розкрити характери головних героїв та відобразити історичну епоху. їх краса, розум та доброта облагороджували той жорстокий світ.
у романі в. скотта "айвенго" виведені два образи прекрасних дівчат — ровени та ребекки. обидві вони молоді, дуже красиві, розумні, виховувалися без матерів. їх постійно оточувала любов і ласка ближніх, велика розкіш.
але і соціальний стан, і характери у них різні. по-різному вони поводяться в критичних ситуаціях, по-різному склалася і їхня доля.
ровена — знатна саксонка, нею опікувався седрик ротервудський. опікун обожнює її, ні в чому не відмовляє і пов'язує з нею свої надії на відновлення влади саксів. через це він навіть виганяє свого сина і позбавляє його спадку. проте ровена рішуче протистоїть шлюбові без любові з нащадком князівського роду альтестаном. потрапивши у полон, дівчина, що звикла до загального поклоніння, втрачає свою волю, плаче. тільки щасливий випадок рятує її, а потім доля знову посміхається їй і вона стає дружиною коханого лицаря айвенго.
ребекка — дочка багатого єврея ісаака. її плем'я постійно зазнавало гонінь та принижень. і хоча дівчина виросла, не знаючи ні в чому відмови, все ж зрозуміла, що їй потрібна велика сила волі, знання, "щоб вижити в цьому жорсткому світі".
вона навчилася лікувати, всім, хто цього потребував. у критичні хвилини шукала виходу, і, не знайшовши його, віддала перевагу смерті, а не безчестю. вона дуже сильна натура. не знайшовши відповіді на свої сердечні почуття, ребекка вирішує зайнятися доброчинними справами: лікувати, страдникам. вона й далі підтримуватиме честь і гідність свого народу, оберігатиме віру предків.
ці жіночі образи відіграють значну композиційну роль, глибше розкрити характери головних героїв та відобразити історичну епоху. їх краса, розум та доброта облагороджували той жорстокий світ.