1. Авторское отношение к революции и образы-символы в поэме А.А. Блока «Двенадцать». 2. «История одного города» М.Е. Салтыкова-Щедрина как социально-политическая сатира. 3. Кто был первым писателем в России, получившим Нобелевскую премию?
Каждый человек мечтает о своём счастье, хочет создать для себя волшебный мир, сказку. в произведении "алые паруса" рассказывается о девушке, которая ждала своё счастье и была вознаграждена. мать у ассоль умерла, а девушка жила с отцом. её отец раньше был матросом, а когда вернулся, стал делать деревянные игрушки. однажды ассоль пошла в магазин, чтобы отдать игрушки отца продавцу, и заметила в корзине красивый кораблик с алыми парусами. девушка опустила его на воду, и, вдруг, кораблик подхватило течение и понесло вперёд. ассоль помчалась за корабликом. игрушка девушку к одному человеку, который представился волшебником. он предсказал ей, что однажды к берегу каперны приплывёт красивый корабль с алыми парусами, на котором будет плыть прекрасный принц. принц возьмёт её с собой на корабль и увезёт навсегда в прекрасную страну. ассоль была мечтательной девушкой и поверила в это предсказание. с тех пор в городе её стали считать сумасшедшей. но, ассоль было всё равно: она жила этой мечтой. девушка верила в то, что однажды за ней приплывёт принц на корабле под алыми парусами. в то же время, далеко от ассоль жил артур грей. он родился в богатой обеспеченной семье и мог бы жить спокойной жизнью, но грей искал приключений и, однажды, сбежал из дома и устроился юнгой на корабль. артур старался, практиковался и через определённый срок он из юнги стал капитаном своего собственного корабля. однажды, он поехал со своим матросом на . грей там увидел спящую девушку. она ему понравилась. он снял со своего пальца самый дорогой красивый перстень и одел ей на палец. затем, артур отправился вместе с матросом в ближайший трактир. там он узнал об ассоль и предсказании. ему захотелось его исполнить. в этой прекрасной сказке, как и во многих других, счастливый конец: грей приплыл к ассоль под алыми парусами, посадил её на корабль, и они уплыли навсегда в прекрасную страну. суть этого произведения в том, что если верить и приложить усилия, то мечты сбудутся. каждый человек творец своего счастья и, вся дальнейшая судьба, в его руках.
аналізуючи ситуацію, в якій опинився гулівер в ліліпутії, не можна бути однозначним. з одного боку, жителі країни дійсно добре прийняли гуллівера, в усьому йому і надавали всіляке сприяння. але потім все поступово почало змінюватися – суспільство показало, що воно далеко не чесне, а дуже жорстоке і здатне на справжні злочини проти окремо взятих людей. саме тому я зовсім не хотів би жити в такому місці, як ліліпутія. джонатан свіфт описує всю ту жорстокість, яка панували серед ліліпутів і тим самим натякає на те, що ця країна, бути може, схожа на тодішню ію. зрештою, гуллівера захотіли залишити без очей, щоб остаточно поставити собі на службу й поневолити. невже хтось хотів би опинитися в таких же обставин? я цього точно не хотів би та нікому не побажав би. крім своєї жорстокості, ліліпути також були досить дурні, сварилися з сусі через дрібниці, чого цілком можна було уникнути.
однозначно можна сказати, що я не хотів би жити в ліліпутії. це місце наповнене лицемірними і жорстокими людьми, які ніби пишаються своєю безсердечністю. ліліпутія – дійсно жахливе місце для життя. я не думаю, що воно хоча б мінімально придатне для життя будь-якої людини з сучасності.
аналізуючи ситуацію, в якій опинився гулівер в ліліпутії, не можна бути однозначним. з одного боку, жителі країни дійсно добре прийняли гуллівера, в усьому йому і надавали всіляке сприяння. але потім все поступово почало змінюватися – суспільство показало, що воно далеко не чесне, а дуже жорстоке і здатне на справжні злочини проти окремо взятих людей. саме тому я зовсім не хотів би жити в такому місці, як ліліпутія. джонатан свіфт описує всю ту жорстокість, яка панували серед ліліпутів і тим самим натякає на те, що ця країна, бути може, схожа на тодішню ію. зрештою, гуллівера захотіли залишити без очей, щоб остаточно поставити собі на службу й поневолити. невже хтось хотів би опинитися в таких же обставин? я цього точно не хотів би та нікому не побажав би. крім своєї жорстокості, ліліпути також були досить дурні, сварилися з сусі через дрібниці, чого цілком можна було уникнути.
однозначно можна сказати, що я не хотів би жити в ліліпутії. це місце наповнене лицемірними і жорстокими людьми, які ніби пишаються своєю безсердечністю. ліліпутія – дійсно жахливе місце для життя. я не думаю, що воно хоча б мінімально придатне для життя будь-якої людини з сучасності.