Протиборство добра й зла триває споконвіку. Воно триватиме, мабуть, вічно. Це дві протилежні сили, які щільно взаємодіють між собою. Кожна прагне переважати над іншою, ширитися та заволодівати більшою кількістю прибічників. Не є важливим, як ми називаємо їх: добро та зло, Бог та Диявол, істина й облуда тощо. Важливо знайти собі місце у межах цієї вічної суперечки.
Для себе треба вирішити, що розуміти під кожним із цих понять. Адже ми не усвідомимо й не відчуємо на собі дію цих двох сил, якщо не побачимо їх наочно. Мені у цій нелегкій справі вибору орієнтирів до у свій час мудрість нашого народу, яку він зберіг для нас в усній народній творчості. Збірочка українських народних казок, які мені колись подарувала мама, справила на мене незабутнє враження. Про мудрість та повчальність бабусиних приказок годі й казати.
Народні казки ховають у простих формах споконвічні істини. Розгледівши їх, ти формуєш у собі стійкі принципи та моральні якості. Казка про паляницю навчила мене відрізняти щедрість від жадності. Мудра дівчина з однойменної казки показала, як кмітливість та чесність може переважити хитрість. Казка про правду і кривду наочно показує руйнівну силу зла. В той час, як протилежна йому сила – добро – сприяє розбудові, життю, радості.
Одне прислів’я каже не гнатися за двома зайцями, бо жодного не впіймаєш. Тобто вчить нас скромності – гідній доброї людини якості. Інше дає настанову відрізняти зерно від полови, тобто бачити фальш, обман.
Тож давайте усвідомимо, що є добром, а що злом спершу для самих себе. Тоді ми чинитимемо по правді й справедливості. Стаючи на сторону добра, ми допомагаємо йому перемогти у цій одвічній боротьбі.
Плохие, а порой ужасные поступки человек в реальности совершает не сразу. Зло он сначала вынашивает в своём сердце. И каждый раз злой помысел входит в душу человека по одному и тому же механизму. Все войны, убийства, все явные и скрытые злодейства, а также преступления, которые противоречат церковным и нравственным законам сначала вынашиваются в человеческом сердце. И в борьбе со злом у человека всегда есть два пути: путь легкий – принять зло в свое сердце, и путь тернистый – бороться со злым помыслом. Тогда, в зависимости от выбранного пути, происходит либо нравственное падение человека, либо человек поднимается выше, душа его остается чистой и незапятнанной. Но природа зла такова, что зло никогда не является к нам в своём открытом низком и отвратительном виде. Оно принимает обольстительный образ, сулит какие-то блага, соблазняет нас. И только сильные духом люди, люди с крепкой здоровой психикой и твердыми нравственными устоями, могут противостоять чарам зла и, будучи цельной натурой, смогут побороть искушение. А поддавшись ему, тысячу причин найдет человек, чтобы оправдать содеянное. И никто не желает посмотреть на себя в зеркало и сказать себе: «Ты совершаешь ошибку, ты не прав» . Конечно, гораздо удобнее полагать, что совершать зло нас заставляют обстоятельства. К сожалению, очень часто, люди предпочитают считать себя жертвами, а не палачами. В каждом человеке живут добро и зло, и даже если у человека душа чистая, он всё равно не застрахован от нравственного падения. А выбор нам в повседневной жизни приходится делать постоянно. Тогда получается, что совершил плохой поступок и обрек душу на вечные муки? Сложились трагически обстоятельства, и человек пал? Не совсем так. Есть и оно заключается в покаянии. Но только в искреннем. А искреннее покаяние - это такое сожаление о грехе, такое потрясение души, после которого невозможно вернуться к старому.
Протиборство добра й зла триває споконвіку. Воно триватиме, мабуть, вічно. Це дві протилежні сили, які щільно взаємодіють між собою. Кожна прагне переважати над іншою, ширитися та заволодівати більшою кількістю прибічників. Не є важливим, як ми називаємо їх: добро та зло, Бог та Диявол, істина й облуда тощо. Важливо знайти собі місце у межах цієї вічної суперечки.
Для себе треба вирішити, що розуміти під кожним із цих понять. Адже ми не усвідомимо й не відчуємо на собі дію цих двох сил, якщо не побачимо їх наочно. Мені у цій нелегкій справі вибору орієнтирів до у свій час мудрість нашого народу, яку він зберіг для нас в усній народній творчості. Збірочка українських народних казок, які мені колись подарувала мама, справила на мене незабутнє враження. Про мудрість та повчальність бабусиних приказок годі й казати.
Народні казки ховають у простих формах споконвічні істини. Розгледівши їх, ти формуєш у собі стійкі принципи та моральні якості. Казка про паляницю навчила мене відрізняти щедрість від жадності. Мудра дівчина з однойменної казки показала, як кмітливість та чесність може переважити хитрість. Казка про правду і кривду наочно показує руйнівну силу зла. В той час, як протилежна йому сила – добро – сприяє розбудові, життю, радості.
Одне прислів’я каже не гнатися за двома зайцями, бо жодного не впіймаєш. Тобто вчить нас скромності – гідній доброї людини якості. Інше дає настанову відрізняти зерно від полови, тобто бачити фальш, обман.
Тож давайте усвідомимо, що є добром, а що злом спершу для самих себе. Тоді ми чинитимемо по правді й справедливості. Стаючи на сторону добра, ми допомагаємо йому перемогти у цій одвічній боротьбі.
Тогда, в зависимости от выбранного пути, происходит либо нравственное падение человека, либо человек поднимается выше, душа его остается чистой и незапятнанной.
Но природа зла такова, что зло никогда не является к нам в своём открытом низком и отвратительном виде. Оно принимает обольстительный образ, сулит какие-то блага, соблазняет нас. И только сильные духом люди, люди с крепкой здоровой психикой и твердыми нравственными устоями, могут противостоять чарам зла и, будучи цельной натурой, смогут побороть искушение. А поддавшись ему, тысячу причин найдет человек, чтобы оправдать
содеянное. И никто не желает посмотреть на себя в зеркало и сказать себе: «Ты совершаешь ошибку, ты не прав» . Конечно, гораздо удобнее полагать, что совершать зло нас заставляют обстоятельства. К сожалению, очень часто, люди предпочитают считать себя жертвами, а не палачами.
В каждом человеке живут добро и зло, и даже если у человека душа чистая, он всё равно не застрахован от нравственного падения. А выбор нам в повседневной жизни приходится делать постоянно. Тогда получается, что совершил плохой поступок и обрек душу на вечные муки? Сложились трагически обстоятельства, и человек пал? Не совсем так. Есть и оно заключается в покаянии. Но только в искреннем. А искреннее покаяние - это такое сожаление о грехе, такое потрясение души, после которого невозможно
вернуться к старому.