Скотоводческие народы Средней Азии середины I тысячелетия до н.э. в индийских источниках именовались «туры», в древнеперсидских – «саки», в древнегреческих – «скифы», в древнекитайских – «сэ».
Союз саков состоялся из племен яксартов, массачетов, исседонов, дай-дахов. Саки были воинственными племенами, играли активную роль в политических событиях Центральной Азии в I тысячелетии до н.э. Каждый взрослый сак считался воином и обязан был по призыву вождя выступить в поход в полном вооружении и на своем коне. Конница саков считалась лучшей в мире.
После завоевания стран Ближнего Востока, Северной Индии, Хорезма, Бактрии, Согдианы, Вавилона персидский царь Кир II напал на саков-тиграхауда. Царица Томирис собрала сильную армию со всех земель Семиречья, Иссык-Куля и Тянь-Шаня. В битве с саками в 530 году Кир II был убит.
Еще Геродот свидетельствовал, что уже в V веке до нашей эры саки были участниками греко-персидских войн (500-449 годы до нашей эры), сражаясь на стороне Ахеменидов. Полководец персов Мардоний включал их в отборные отряды для завоевания Греции. Как сообщают письменные источники, сакские военные поселения имелись в городах Вавилонии и в Египте.
Фрідріх Рохлєдер (1819-1874) – докт. медицини, перший проф. хімії у Технічній академії, відомий австрійський вчений, один із засновників фітохімії і структурної хімії. Народився в сім’ї аптекаря у Відні. З 1836 р. студіював медицину у Віденському університеті, де і залишився працювати після завершення навчання. Тут уже в 23-річному віці отримав докторський ступінь. Пізніше стажувався у Юстуса фон Лібіха в Ґессені, розвиваючи його ідеї застосування хімії у фізіології та сільському господарстві, захоплювався біологією. У 1845 р. Ф. Рохлєдер на за намісника Галичини графа Ф. Стадіона очолив кафедру хімії у Львові. Тут облаштував хімічну лабораторію, зібрав колекцію мінералів. Викладав загальну хімію і застосування хімії у тих галузях хімічної промисловості, які були розвинуті у Галичині.
Досліджував властивості рослинних речовин, опублікував статтю “Питання фітохімії (Beiträge zur Phytochemie)” у Відні в 1847 р., а наступного року у віці 29 років став членом Віденської академії наук.
У 1848 р. був учасником революційних подій у Львові, очолював загін студентів академії, які вступили в Народну гвардію. Після пожежі в академії перейшов працювати у Празький, а потім Віденський університет, де, працюючи професором, виявив натуральні барвники (алізарин, пурпурин, лакмус, кверцитрин), став одним із засновників концепції гомології та ненасичених сполук.
Скотоводческие народы Средней Азии середины I тысячелетия до н.э. в индийских источниках именовались «туры», в древнеперсидских – «саки», в древнегреческих – «скифы», в древнекитайских – «сэ».
Союз саков состоялся из племен яксартов, массачетов, исседонов, дай-дахов. Саки были воинственными племенами, играли активную роль в политических событиях Центральной Азии в I тысячелетии до н.э. Каждый взрослый сак считался воином и обязан был по призыву вождя выступить в поход в полном вооружении и на своем коне. Конница саков считалась лучшей в мире.
После завоевания стран Ближнего Востока, Северной Индии, Хорезма, Бактрии, Согдианы, Вавилона персидский царь Кир II напал на саков-тиграхауда. Царица Томирис собрала сильную армию со всех земель Семиречья, Иссык-Куля и Тянь-Шаня. В битве с саками в 530 году Кир II был убит.
Еще Геродот свидетельствовал, что уже в V веке до нашей эры саки были участниками греко-персидских войн (500-449 годы до нашей эры), сражаясь на стороне Ахеменидов. Полководец персов Мардоний включал их в отборные отряды для завоевания Греции. Как сообщают письменные источники, сакские военные поселения имелись в городах Вавилонии и в Египте.
Объяснение:
Фрідріх Рохлєдер (1819-1874) – докт. медицини, перший проф. хімії у Технічній академії, відомий австрійський вчений, один із засновників фітохімії і структурної хімії. Народився в сім’ї аптекаря у Відні. З 1836 р. студіював медицину у Віденському університеті, де і залишився працювати після завершення навчання. Тут уже в 23-річному віці отримав докторський ступінь. Пізніше стажувався у Юстуса фон Лібіха в Ґессені, розвиваючи його ідеї застосування хімії у фізіології та сільському господарстві, захоплювався біологією. У 1845 р. Ф. Рохлєдер на за намісника Галичини графа Ф. Стадіона очолив кафедру хімії у Львові. Тут облаштував хімічну лабораторію, зібрав колекцію мінералів. Викладав загальну хімію і застосування хімії у тих галузях хімічної промисловості, які були розвинуті у Галичині.
Досліджував властивості рослинних речовин, опублікував статтю “Питання фітохімії (Beiträge zur Phytochemie)” у Відні в 1847 р., а наступного року у віці 29 років став членом Віденської академії наук.
У 1848 р. був учасником революційних подій у Львові, очолював загін студентів академії, які вступили в Народну гвардію. Після пожежі в академії перейшов працювати у Празький, а потім Віденський університет, де, працюючи професором, виявив натуральні барвники (алізарин, пурпурин, лакмус, кверцитрин), став одним із засновників концепції гомології та ненасичених сполук.
Р. Ґюнсберґ – перший професор